Судді вийшли на нараду, а Мацюсь підійшов до старшого міністра й пошепки спитав:
— Чому наш шпигун казав, що це мав зробити секретар, а не його помічник?
— Ах, повідомлення шпигунів не можуть бути цілком вірогідні. Шпигун не може надто багато розпитувати, бо це привернуло б увагу. Він повинен бути дуже обережним.
— А як розумно він порадив, щоб не поспішати з арештом, а почекати, поки почнеться засідання,— здивувався Мацюсь.— Мені весь час кортіло його заарештувати.
— О ні, так робити не можна. Найкраще вдати, що нічого не знаєш, і застукати зрадника на місці злочину. Тоді він уже ніяк не зможе викрутитись.
Церемоніймейстер тричі постукав срібною палицею об стіл, і генерали увійшли в зал.
— Вирок такий: державного секретаря засудити до місяця ув'язнення, а його помічника повісити.
Засуджений почав так голосно плакати та благати про помилування, що Мацюсеві стало жаль його. Мацюсь згадав, як його самого судив військовий суд і він лишився живий тільки тому, що судді не дійшли згоди, чи його розстріляти, чи повісити.
— Ваша королівська величність мав право помилування. Смертну кару можна замінити довічним ув'язненням.
Мацюсь написав на вирокові: "Замінюю довічним ув'язненням".
І вгадайте, о котрій годині Мацюсь пішов спати?
О третій годині ночі.
Розділ тридцять п'ятий
Мацюсь не встиг іще поснідати, коли прийшов журналіст.
— Я перший хотів принести вашій королівській величності сьогоднішню газету. Думаю, що ви, ваша величність, будете з неї задоволені.
— А що там нового?
— Будь ласка, прочитайте.
На першій сторінці був такий малюнок: Мацюсь сидить на троні, а тисячі дітей з букетами в руках стоять перед троном на колінах. Під малюнком вміщено вірш, в якому вихваляли Мацюся, називали його найвидатнішим королем від створення світу і найвидатнішим реформатором. Поет називав його сином сонця та братом богів.
Мацюсеві не сподобалися ані вірш, ані малюнок, але він нічого не сказав, бо бачив, що журналіст дуже пишається цією газетою.
На другій сторінці газети впадала в око фотографія Фелека й стаття: "Перший у світі міністр-дитина". Автор статті теж хвалив Фелека, мовляв, він такий розумний та діловий, що так само, як Мацюсь переміг дорослих королів, Фелек переможе дорослих міністрів. "Дорослі не вміють керувати,— було написано в статті.— Бо вони не вміють бігати, і їм навіть цього не хочеться. Тому що вони старі, і в них болять кості". І так до кінця сторінки.
І це Мацюсеві не дуже сподобалося. Бо й справді, навіщо хвалитися, коли ще невідомо, як буде. І на дорослих теж негарно так нападати. Відтоді, як Мацюсь став керувати по-справжньому, він жив з міністрами в злагоді, охоче прислухався до їхніх порад і багато чого від них навчився.
А далі в газеті була найцікавіша новина: "Пожежа в королівських лісах".
— Найбільший ліс іноземного короля горить,— сказав журналіст.
Мацюсь кивнув головою, мовляв, бачить, і дуже уважно прочитав, про що писалося. Виявляється, робітники, які рубали ліс, кинули цигарку, й спалахнула страшенна пожежа.
— Трохи дивно,— мовив журналіст,— я розумію, що влітку сухий ліс може зайнятися, але зараз, коли тільки недавно розтанув сніг? І, кажуть, був якийсь гуркіт. Адже, коли горить ліс, ніякого гуркоту не буває.
Мацюсь кінчив снідати й нічого не відказав.
— Що думає про це ваша величність? — спитав журналіст.— Чи не підозріла це пожежа?
Журналіст сказав це якимсь тихим і дуже приємним голосом, і Мацюсь, сам не знаючи чому, подумав: "Треба бути обережним".
А журналіст закурив цигарку й почав уже про інше.
— Вчора, кажуть, суд присудив державного секретаря до місячного ув'язнення? Я не вмістив цього повідомлення в нашій газеті, бо дітей мало цікавить, що діється з дорослими. Коли б у їхньому міністерстві були якісь непорядки, тоді інша справа. Ваша величність, ви навіть не уявляєте собі, яким щасливим був вибір Фелека на посаду міністра. Військо радіє, що син взводного став міністром. Газетярі знають Фелека, бо Фелек ще до війни продавав іноді газети. Ну, й всі діти радіють... А за що ж бідолаха державний секретар потрапив у холодну?
— За безладдя в канцелярії,— відповів Мацюсь ухильно, бо,— дивна річ,— йому раптом спало на думку, що журналіст — шпигун.
Коли газетяр пішов, Мацюсь ще довго думав про нього: "Е, все це мені лише здається. Я просто сонний і за останні дні стільки наслухався про шпигунів, що ладен підозрювати кожного".
І Мацюсь забув про свої підозри, бо перед приїздом королів у нього було надто багато роботи.
Наради з церемоніймейстром тривали без кінця. Поспіхом ремонтувався літній палац у парку для чорних королів. Окремо споруджували невеликий палац на випадок приїзду когось із жовтих королів. Білі королі мали жити в Мацюсевому палаці. Надходили клітки з дикими звірами. Квапилися, щоб зоологічний сад був готовий вчасно. Крім того, закінчували спорудження будинків для дітей, будівництво двох величезних палаців для парламентів.
По всій країні почалися вибори депутатів. До малого парламенту, тобто до дитячого, як його називали, вирішили обирати депутатів, яким не менш десяти і не більше п'ятнадцяти років. Молодші класи в кожній школі обирали одного депутата, і старші класи — теж одного депутата. Було чимало клопоту, бо виявилося, що шкіл багато і всі депутати не вмістяться в одному залі. Тепер надходило стільки листів, що Мацюсь цілими годинами не виходив із свого кабінету. Листи були важливі, з різних питань.
Чи можна обирати в депутати дівчаток?
Звичайно, можна.
Чи можна обирати депутатів, які поки що не дуже добре пишуть?
Де мешкатимуть депутати, що приїдуть із села та інших міст?
Чи буде відкрито для депутатів школу, щоб вони могли вчитися й не відстали в навчанні, поки засідатимуть у столиці?
Державному секретареві в'язницю замінили домашнім арештом, тобто він сидів дома, і йому не дозволялося протягом місяця виходити на прогулянку; він лише приїздив до Мацюся в канцелярію, бо без нього Мацюсь не міг би впоратися.
Церемоніймейстер складав розпорядок свята: які й де саме буде встановлено тріумфальні арки на честь іноземних королів, на яких вулицях мають грати оркестри, які привезти квіти. Треба було докупити тарілок, ножів, виделок, навіть — автомобілів. А як королі сидітимуть у театрі та під час обіду? Треба подбати, щоб важливі королі мали кращі місця, щоб не посадити поруч королів, які недолюблюють один одного.