Мацюсь увійшов у кімнату, де були його іграшки. Вони лежали забуті й вкриті пилом.
— Мій любенький паяцику,— проказав Мацюсь до свого паяца,— ти, певно, сердишся, що я так давно з тобою не грався. Але що вдієш? Ти — дерев'яний паяц і, коли тебе не зламати, лежиш собі й нічого не потребуєш. А я повинен думати про справжніх людей, яким треба всього дуже багато.
Мацюсь ліг, вимкнув світло й вже мало не заснув, коли раптом згадав, що не написав іще листа до другого іноземного короля, аби той дружив із жовтими королями з Азії, а Мацюсеві залишив його африканських друзів.
Що робити? Треба, щоб обидва листи були надіслані одночасно. Зволікати не можна. Мацюсь устав, хоч у нього від утоми боліла голова, й писав аж до самісінького ранку довжелезного листа до другого іноземного короля.
А після безсонної ночі Мацюсь знову працював цілий день. І цей день був для нього дуже важкий.
Надійшли телеграми з приморського міста: від короля Бум-Друма прибув корабель з дикими звірами й золотом, але іноземний король не дозволяє, щоб усе це провозили через його державу.
Прийшли посли від іноземних королів. Сказали, що їхні правителі не хочуть пропускати через свої країни подарунки людожерів, і коли це було дозволено зробити один раз, то це зовсім не означає, що вони завжди слухатимуться Мацюся. Сказали, що Мацюсь надто багато собі дозволяє, що коли Мацюсь одного разу їх переміг, то це ще ні про що не говорить, бо вони купили тепер нові гармати й зовсім не бояться Мацюся.
Загалом посли говорили так, мовби хотіли посваритися, а один посол навіть тупнув ногою, і церемоніймейстер був змушений зауважити йому, що етикет не дозволяє тупати, коли розмовляєш з королем.
Мацюсь спершу почервонів од гніву. Адже в його жилах текла кров Генріха Запального. А коли вони сказали, що не бояться Мацюся, то він ладен був крикнути: "І я вас не боюся! Ми можемо спробувати й побачимо, чия візьме!" Проте за хвилину Мацюсь зблід і почав промовляти так, наче не розумів, чого вони домагаються:
— Панове посли, ви даремно сердитесь. Я зовсім не хочу, щоб ваші королі боялися мене. Сьогодні вночі я написав до ваших королів листи про те, що хочу з ними дружити. Прошу вас передати їм ці листи. Тут лише два листи, але я сьогодні ж напишу й третього. Коли ви не хочете пропускати подарунки Бум-Друма через ваші країни безкоштовно, я охоче заплачу. Я не знав, що це завдає вашим королям прикрості.
Посли не знали, що саме написав Мацюсь до їхніх королів, бо конверти були заклеєні й запечатані королівською печаткою, проте більше вони нічого не сказали, лише пробурмотіли щось собі під ніс і вийшли.
У Мацюся того дня була ще нарада з журналістом, потім друга — з Фелеком, потім — з міністрами. Крім того, аудієнція, а далі — підписування паперів і огляд військ. Того саме дня була річниця битви, яку королівське військо виграло за часів Вітольда Переможця.
Увечері Мацюсь був такий стомлений та блідий, що лікар страшенно занепокоївся.
— Треба берегти здоров'я,— сказав він.— Ваша королівська величність мало їсть і мало спить. Ваша королівська величність росте й може захворіти на сухоти, а тоді буде харкати кров'ю.
— Я вже вчора харкав кров'ю,— сказав Мацюсь.
Лікар ще дужче стривожився, оглянув Мацюся, проте з'ясувалося, що це не сухоти, а просто в Мацюся випав зуб, і тому він харкав кров'ю.
— Де ж той зуб? — спитав церемоніймейстер.
— Я викинув його до кошика на сміття.
Церемоніймейстер нічого не сказав, але подумав: "Добрі ж настали часи! Королівські зуби викидаються на смітник!" Адже в придворному етикеті сказано, що королівські зуби мають бути оправлені в золото й складені в ящик, інкрустований брильянтами, а той ящик повинен зберігатися в скарбниці.
Розділ двадцять дев'ятий
Треба будь-що влаштувати з'їзд королів. По-перше, Мацюсь був у них з візитом, отже, тепер він повинен запросити їх до себе. По-друге, треба врочисто, в присутності всіх королів, відкрити перше засідання парламенту. Далі, треба показати їм новий зоологічний сад. І що найголовніше, треба домовитися, чи хочуть вони бути з ним у дружбі, чи ні.
Летіли лист за листом, телеграма за телеграмою, міністри від'їздили й приїздили. Справа була дуже важлива: або дружба з королями й спокійна робота, щоб усе було гаразд і всім було добре, щоб усі мали багато роботи й за роботу хорошу платню, щоб усе було дешеве й добротне, або — нова війна.
Засідання відбувалися і вдень і вночі: у палаці Мацюся, у палацах іноземних королів.
Одного разу прийшов посол і сказав:
— Мій король хоче жити в злагоді з королем Мацюсем.
— А чому ваш король готує нові війська й будує нові фортеці? Якщо хтось не хоче війни, він не споруджує нових фортець.
— Мій король,— відповів посол,— програв одну війну й тепер повинен пильнувати, але це зовсім не означає, що він хоче напасти на короля Мацюся.
Проте шпигуни доносили, що цей король загрожує найбільше. Власне кажучи, навіть не стільки сам король хотів воювати,— вія старий і кволий,— як його старший син, престолонаступник, неодмінно прагнув війни з Мацюсем. Мацюсеві шпигуни підслухали навіть одну розмову цього короля з сином.
— Батьку, ти вже старий і немічний,— сказав син.— Краще буде, коли ти віддаси мені трон, тоді вже я впораюся з Мацюсем.
— А що поганого зробив тобі Мацюсь? Він приємний хлопчик і мені дуже подобається.
— Подобається, подобається!.. Але він написав листа до сумного короля, щоб той посварився з нами й дружив лише з ним. Другому королю він хоче віддати всіх жовтих королів, а собі залишити Бум-Друма та інших африканських царків. А хто тоді буде з нами, хто надсилатиме нам золото та подарунки? Як тільки ми залишимось самі, вони подружаться з Мацюсем і втрьох нападуть на нас. Ми повинні збудувати дві нові фортеці та збільшити кількість військ.
Старий король мусив пристати на вимогу сина. Він боявся, що, коли спалахне війна й він знову її програє, син йому скаже: "Я ж доводив тобі, що так буде! Треба було віддати мені трон і корону, тоді цього не сталося б".
І так усю осінь та зиму було зовсім невідомо: хто з ким дружитиме.
Лише коли Мацюсь надіслав листи й запросив усіх у гості, королі були змушені сказати правду — чи хочуть вони приїхати, чи ні. Відповідь на запрошення надійшла така: