— Оце я розумію! Тепер принаймні відзначено нагородою тих, хто її справді заслужив.
Мацюсь ввічливо йому подякував, і день закінчився дуже приємно. Зате наступного дня Мацюсь мусив виконати душе неприємні обов'язки. До палацу з'їхалися всі Мацюсеві міністри, а також посли іноземних держав,— їм мали врочисто вручити листа про позику.
Мацюсеві належало сидіти спокійно й слухати, що міністри писали протягом трьох місяців. Та як тут всидіти, коли він так одвик од засідань. А особливо сьогодні, після такого приємного вчорашнього дня!
Лист складався з чотирьох частин.
У першій частині міністри писали від імені Мацюся про те, як часто його предки допомагали іншим державам, позичали їм гроші, коли тим було скрутно. Так починалася історична частина угоди про позику.
Далі йшла дуже довга географічна частина. Тут повідомлялося, скільки землі належить Мацюсеві, скільки в нього міст, лісів, різних фабрик, вугільних шахт, солі та нафти, скільки мешкає людей, скільки зерна, картоплі та цукру протягом року виробляє його держава.
Третя частина угоди була економічна. Тут міністри хвалилися, що Мацюсева країна багата, що грошей у нього чимало, бо великі податки поповнюють казну, і позика може бути оплачена — хай королі не турбуються. А що Мацюсь хоче позичити, то лише для того, щоб ще краще хазяйнувати й мати ще більше грошей.
У четвертій частині саме й писалося про те, які нові залізниці й нові міста будуть закладені в Мацюсевій державі, скільки буде споруджено нових будинків і нових фабрик.
Читання це могло б навіть зацікавити Мацюся, але в угоді згадувалося стільки різних цифр — мільйонів і десятків мільйонів, що посли поглядали вже на годинника, а Мацюсь почав позіхати.
Коли зрештою угоду було прочитано, посли сказали.
— Ми надішлемо це послання нашим урядам; наші королі зараз хочуть жити в дружбі з Мацюсем і, мабуть, погодяться позичити йому гроші.
Мацюсеві дали золоте перо, оздоблене коштовним камінням, і він дописав. "Ваші королівські величності! Я вас переміг і не взяв ніякої контрибуції, а тепер прошу позичити мені грошей. Отже, не будьте свиньми й позичте.
Король Мацюсь Перший Реформатор".
Розділ вісімнадцятий
Іноземні королі запросили Мацюся в гості. Вони писали, що дуже просять приїхати до них короля Мацюся, капітана, лікаря, Стасека й Геленку: "Король Мацюсь може бути певний, що не пожалкує. Ми зробимо все, що змога, аби він добре розважався й мав усе, чого забажає".
Мацюсь страшенно зрадів. Досі він був лише в одному іноземному місті, та й то під час війни, а тепер мав побачити три столиці, три іноземні палаци й королівські сади. Мацюсь був цікавий, як там усе влаштовано. В одній столиці, кажуть, чудовий зоологічний сад, де зібрано звірів з усього світу. В другій є такий високий будинок, що, як висловився Фелек, майже сягає неба. А в третій — крамниці з такими гарними вітринами, що дивись на них цілий рік — і то не набридне.
Міністри були дуже незадоволені, що їх не запросили, та що вони могли вдіяти. Лише міністр фінансів благав Мацюся не брати в королів грошей, нічого не підписувати, щоб його не обдурили.
— Та ви не бійтеся,— запевнив його Мацюсь,— молодшим був і то не дав себе обдурити. А тепер і поготів.
— Ваша королівська величність, вони тепер прикидатимуться друзями, бо війна вже скінчилася. Проте завжди пам'ятатимуть про свою користь.
— Начебто я цього не знаю! — сказав Мацюсь. Однак у душі він був радий, що його попередили, й вирішив нізащо не підписувати ніяких паперів. Бо й справді дивно, чому це не запросили нікого з міністрів.— Буду обережним,— додав він.
Усі заздрили Мацюсеві, що він так далеко їде. Лакеї пакували валізи, кравці приносили нові костюми, шевці — нові чоботи. Церемоніймейстер бігав по всьому палаці, піклуючись, щоб нічого не забути. Геленка й Стасек з радощів аж підстрибували.
Нарешті під'їхали два автомобілі, в один з них сіли король Мацюсь і капітан, у другий — лікар, Геленка й Стасек. Під вітальні вигуки вони промчали містом; на вокзалі їх чекали всі міністри й королівський поїзд. Мацюсь уже якось їхав королівським поїздом з війни, але тоді він був дуже втомлений і не міг докладно все розгледіти. Тепер було інакше. Він їхав для власної втіхи й міг ні про що не турбуватися. Адже він заслужив відпочинок після такої важкої війни й роботи. З радістю й сміхом розповідав він, як ховався під попоною від поручика, свого теперішнього вчителя. Згадував про юшку, про те, як йому дошкуляли блохи, про зустріч з військовим міністром, коли з драбинки, що стояла коло хліва, Мацюсь дивився на поїзд, в якому зараз їде.
— Отут ми стояли цілий день. А з цієї станції нас повернули назад.
Королівський поїзд складався з шести вагонів. Один був спальний. Кожний мав своє купе, а в ньому — зручне ліжко, умивальник, столик і стілець. Другий вагон — їдальня. Посередині стояв стіл, круг нього стільці, на підлозі гарний килим, і всюди безліч квітів. Третій вагон правив за бібліотеку, де, окрім книжок, зберігались найдорожчі іграшки короля. В четвертому була кухня, в п'ятому їхала палацова служба: кухар та лакеї, а в шостому — валізи, повні речей.
Діти весь час виглядали у вікна й розважалися. Поїзд зупинявся тільки на великих станціях, коли в паровоз доливали воду. Вагони котилися так легко, що не знати було ні шуму, ані погойдування. Увечері мандрівники повкладалися спати, а вранці прокинулися вже за кордоном.
Коли Мацюсь умився й одягнувся, з'явився з привітанням посол іноземного короля. Він сів у поїзд уночі, не спав від самого кордону, але не хотів турбувати короля Мацюся, бо той перебував тепер під його опікою.
— Коли я прибуду в столицю вашого короля?
— За дві години.
Мацюсеві було дуже приємно, що королівський посол не розмовляє з ним іноземною мовою. Щоправда, Мацюсь уже знав кілька іноземних мов, проте завжди приємніше розмовляти рідною.
Важко змалювати прийом, влаштований Мацюсеві. В столицю іноземної країни він в'їжджав не як переможець міста, фортець і мурів, а як переможець сердець усього народу. Старий сивий король цієї держави з своїми дорослими дітьми й онуками чекав його на вокзалі. Тут було стільки зелені й квітів, наче це був чудовий сад, а не залізнична станція. З гілочок і квітів було сплетено напис: "Ласкаво просимо, довгожданий юний друже!" Мацюся привітали чотирма довгими промовами, у яких його названо добрим, мудрим та бойовим королем і пророковано, що він пануватиме так довго, як не панував іще жоден король. На срібній таці йому піднесли хліб і сіль. На груди почепили найвищий орден Лева з величезним брильянтом. Старий король поцілував його так сердечно, що Мацюсеві пригадалися його покійні батьки, і сльози набігли йому на очі. Оркестр, знамена, тріумфальні арки. На балконах килими й прапори.