— Та вже почекай, Гнатовичу, пару днів, от горницю, бу— ва, збуду — складу свій верстат, бож цілий у мене — і знімеш тоді. їйбогу правда!
Видно, привабило' її показати себе в старовині. Від червоного морозяного сонця ледь рожевим залилося заморожене віконце в сінях, тепер скорочених, — і грів цей відсвіт обличчя Матрьони. У тих людей завжди обличчя гарні, хто в ладу з своїм сумлінням.
Перед смерком, повертаючися з школи, я побачив рух біля нашого дому. Великі нові тракторні сани були вже навантажені колодами, але багато' ще не вмістилося — і родина Фад— дея, і запрошені помагати кінчали збивати ще одні, саморобні. Всі працювали, як ошалілі, з тою затятістю', яка буває в людей, коли пахне великими грішми або сподіваються на велике частування. Кричали один на одного, сперечалися.
Суперечка точилася про те, як везти сани — поодинці чи разом. Один син Фаддєя, кульгавий, і зять-машиніст тлумачили, що відразу обоє сани не можна, трактор не потягне. А тракторист, самовпевнений товстомордий гевал, хрипів, що йому видніше, що він водій і повезе сани разом. Розрахунок його був ясний: за умовою машиніст платив за перевіз горниці, а не за рейси. Два рейси — по двадцять п'ять кілометрів та один |раз назад — він ніяк не встиг би зробити. А на ранок йому треба1 було бути з трактором уже в ґаражі, звідки він потягнув його потайки наліво.
Старий Фаддєй нетерпеливився сьогодні ж відвезти всю горницю — і він моргнув своїм поступитися. Другі, з поспіхом збиті, сани причепили за кріпкими першими.
Матрьона бігала серед мужчин, метушилася й помагала накочувати колоди на сани. Тут помітив я, що вона в моїй тілогрійці, уже вимазала рукав об зледенілий бруд колод, — і я з невдоволенням сказав їй про це. Тілогрійка була в мене пам'яткою, вона гріла мене в тяжкі роки.
Так я вперше розсердився на Матрьону Василівну.
— Ой, лишенько, бідна голівонько! — здивувалася вона. — Я ж іїї біжучи вхопила, та й забула, що твоя. Пробач, Гнатовичу. — І зняла, повісила сушитися.
Навантаження скінчилося, і всі, хто працював, з десяток чоловіків, прогриміли повз мій стіл і шмигнули під занавіску в кухоньку. Звідти глузувато застукали склянки, іноді дзвякала пляшка, голоси підносилися, вихваляння робилося запаль— нішим. Особливо хизувався тракторист. Супроводити сани до Черустів ішли зять-машиніст, кульгавий син Фаддєя і ще небіж один. Решта розходилася по хатах. Фаддєй, розмахуючи палицею, наздоганяв когось, поспішав щось витлумачити. Кульгавий син затримався коло мого стола закурити і раптом заговорив, як любить він тітку Матрьону, і що одружився недавно, і ось син у нього народився щойно. Тут покликали його, він пішов. За вікном заревів трактор.
Останньою квапливо вибігла з-за перегородки Матрьона. Вона тривожно хитала головою услід тим, що вийшли. Наділа тілогрійку, накинула хустку. У дверях сказала мені:
— І чому було двох не спорядити? Один би трактор не здолав — другий підтягнув би. А тепер що буде — Бог знає!..
І побігла слідом за всіма.
Після пиятики, суперечок і ходіння стало особливо тихо в покиненій хаті, вихолодженій частим відкриванням дверей. За вікнами вже зовсім стемнілої. Я теж загорнувся в тілогрійку і Сів перевіряти зошити. Трактор затих у далині.
Минула година, друга. І третя. Матрьона не поверталася, але я не дивувався: провівши сани, мабуть, пішла до своєї Маші.
І ще минула година. І ще. Не лише пітьма, але глибока якась тиша впала на село. Я не міг тоді зрозуміти, від чого тиша — від того, виявилося, що за весь вечір жоден потяг не пройшов по лінії за півверстви від нас. Радіо моє мовчало, і я зауважив, що надто вже, як ніколи, завовтузилися миші: все нахабніше, все голосніше вони бігали під тапетами, шкрябали й попискували.
Я отямився. Була година перша ночі, а Матрьона не поверталася.
Раптом почув я кілька крикливих голосів на селі. Ще були вони далеко, але ніби штовхнуло мене, що це до нас. І правда, скоро пролунав різкий стук у ворота. Чужий владний голос кричав, щоб відчинили. Я вийшов з електричним ліхтариком у густу темряву. Село все спало, вікна не світилися, а сніг за тиждень пританув і теж не відсвічував. Я повернув нижню завертку і впустив. До хати прийшло четверо в шинелях. Неприємно це дуже, коли вночі приходять до тебе галасливо і в шинелях.
При світлі розглянувся я, одначе, що у двох шинелі заліз— ничі. Старший, товстий, з таким самим обличчям, як у того тракториста, запитав:
— Де господиня?
— Не знаю.
—— А трактор з саньми з цього подвір'я виїжджав?
— З цього.
— Вони пили тут перед ВИЇЗДОМ?
Всі четверо мружилися, оглядаючися в напівтьмі від настільної лямпи. Я так зрозумів, що когось арештували або хотіли арештувати.
— Та що трапилося?
— Відповідайте на те, що вас питають!
— Але ...
— Поїхали п'яні?
— Вони тут пили?
Чи хто вбив кого? Чи не вільно було перевозити горницю? Надто вже рони на мене натискали. Але одне було ясне: що за самогонку Матрьоні могли дати строк.
Я відступив до кухонних дверцят і так закрив їх собою.
— Я не помітив. Не видно було.
(Мені й дійсно не видно було, було тільки чути).
І ніби розгубленим жестом я провів рукою, показуючи обстановку хати: мирне настільне світло над книгами й зошитами; натовп переляканих фікусів; суворе ліжко самотника. Ніяких слідів пиятики.
Вони вже і самі з прикрістю зауважили, що ніякої пиятики тут не було. І повернули до виходу, між собою говорячи, що пиятика була не в цій хаті, але добре було б ствердити, що була. Я супроводив їх і допитувався, що ж сталося. І тільки у фіртці мені буркнув один:
— Розгаратало їх усіх. Не позбираєш.
А другий додав:
— Та це дрібниця. Двадцять перший швидкий ледь з рейок не зійшов, от було б.
І вони швидко пішли.
Приголомшений, я повернувся до' хати. Кого — їх? Кого — всіх? А де ж Матрьона?
Я відгорнув занавіску і зайшов до кухні. Самогонний сморід ударив мене. Це було завмерле бойовище — згромаджених стільців і лави, порожніх перекинених пляшок і однієї недопитої, склянок, недоїденого оселедця, цибулі і покромсаного сала.
Все було мертве. І тільки таргани спокійно повзали по полю битви.
Щось було сказане про двадцять перший скорий. Доі чого? .. Може, треба було все це показати їм? Я вже сумнівався. Але що за клята звичка — нічого не пояснити неслужбовій людині?