Корнель. На жаль, Петр так сліпо довіряв людям…
Мати. Він же молодий! А ти ніколи не був такий молодий і товариський, Корнелю. Ти не був такий легкий на приятельство, Корнелю, — ти скоріш трохи гордій… Але й Петр до поганих людей пе пристав би.
Корнель. То виходить, я пристав до поганих, матусю? Бо ж правда або на їхньому боці, або… на нашому. Отже, котрийсь із нас таки став на поганий шлях.
Мати. Тільки не ти, Корнелю. У твоїй натурі с благородство й гідність, Ти теж не зміг би робити щось брудне… й нечесне.
Корнель. От бач. І коли я честю заприсягнуся, що наш Петр пристав таки до… негарних людей і що всю ту зграю неодмінно треба розігнати, щоб на світі був лад…
Мати. Стривай, сину. Отже, треба було заарештувати нашого Петра, щоб у світі настав лад?
Корнель (повагавшись). Так, матусю… Коли вже він устряв у таке…
Мати. Так це ж ганьба, Корнелю! Як можливо, щоб мали рацію ті, хто заарештував нашого Петра?
Корнель. Мамо, якби їхня взяла, то Петр… заарештував би мене.
Мати. Петр?
Корнель. Я хочу сказати — його товариші. Його партія, розумієш?
Мати. Якби так, то вони були б дурні… й негідники! Адже ти но хочеш нічого поганого, Корнелю! Як же вони могли б тебе заарештувати! Це було б таке саме беззаконня, як і те, що схопили нашого Петра. То лихі люди, Корнелю. Злі, жорстокі, дурні люди. Боже, якби я могла оцим ось кулаком ударити їх в обличчя…
Корнель. Ну що ти, мамо!
Мати. Ми не маємо права лишати його там, Корнелю! Ти повинен якось допомогти мені… Кажеш, що його можуть там ще кілька днів протримати?
Корнель. Можуть, мамо, але потім його напевне випустять. У місті вже спокійно. От побачиш, до завтра все скінчиться…
Мати. А потім ти підеш зі мною по Петра?
Корнель. Піду, матусю.
Мати. А не можна мені сьогодні віднести йому щось?
Корнель. Сьогодні не можна.
Кілька пострілів удалині. Смеркає.
Мати. Що це?
Корнель (нервово). Нічого. Це десь па вулиці… Мамо, прошу тебе… тепер не можна виходити з дому.
Мати. Так Петр же, напевне, чекає.
Корнель. Тобі все Петр! Ідеться не про самого Петра, матусю.
Мати. Ти думаєш, що й з Тоні щось може статись, чи з тобою?
Корнель. Пробач, мамо, я думаю про весь наш народ.
Кілька далеких пострілів.
Мати. Хоч би з Петром лиха не сталося!
Корнель (слухає біля вікна). Хоч би з нашим народом лиха не сталось, матусю… Десь там стоїть напоготові загін; якби ти знала, що то за хлопці. На них так і кажуть — "цвіт нашої сили". Добірні стрільці, ті, що першими підуть у бій. Чекають тільки наказу й перезираються: а де ж це Корнель?.. Я тут, товариші. Я не можу. Я… мушу лишатися вдома. "Хтось тут повинен бути, коли щось сколотиться. Хлопці, стійте твердо, а я… а мене можете викреслити.
Мати. Що з тобою, Корнелю?
Корнель. Нічого, матусю. Не бійся, я… зостануся з тобою… і Тоні. Бо як у місті колотнеча, всякий непотріб може налетіти… Не бійся нічого, матусю. Я буду вдома. (Йде до стояка з рушницями).
Мати. Що ти там шукаєш,?
Корнель. Татів карабін, той, що він мав у Африці. Його вже треба почистити. (Бере рушницю зі стояка).
Мати. Та я ж на них щодня витираю порох.
Корнель. Ти не розумієш, матусю. Рушниці мало цього. З неї часом треба й вистрелити. (Кладе матері руку на плече). Не турбуйся, мамо. Все буде гаразд, ось побачиш.
Мати. І Петр вернеться?
Корнель. Вернеться, матусю, вернеться.
Виходить з рушницею. Присмерк густішає.
Мати (дивиться йому вслід). Я знаю, ти не скажеш мені правди, Корнелю. (Ходить по кімнаті й поправляв то се, то те).
Вдалині кілька пострілів.
Боже, що ж буде з Петром! (Сідає в крісло і складає руки, як до молитви) Господи Ісусе Христе, вбережи мого Петра, Матір божа милосердна, змилуйся наді мною і вбережи моїх дітей. Ісусе Христе, верни мені мого Петра. Пресвята діво Маріє, моли бога за моїх дітей. Ісусе, спасителю наш, змилуйся над моїми дітьми.
Петр нечутно з'являється в дверях; на ньому самі штани й розстебнута сорочка.
В кімнаті майже темно.
Петр. Здрастуй, мамо.
Мати (схоплюється). Петре! Тебе вже випустили?
Петр. Де там! Але я вже не маю з ними ніякого діла, матусю.
Мати (підходить до нього). Я так боялася за тебе… Іди сюди, синку!
Петр (ухиляється). Ні, ні, мамо. Сиди, прошу тебе!
Мати (простягає до нього руки). Що з тобою, синочку? Де твій піджак?
Петр (ухиляється). Там. Там. Вони, мабуть, пришлють його тобі, мамо. Піджак і все. Вони ж так педантично порядні!
Мати. Хто?
Петр. Та вони. Білі. Не треба світити, матусю. Мені страшенно шкода, але я мушу щось тобі сказати. Тому я й прийшов до тебе. Мабуть, краще буде, коли я сам тобі скажу.
Мати. Петре, що сталося? (Тягнеться до нього руками). Іди сюди!
Петр (ухиляється). Не сердься на мене, я справді не винен, мамо. І Корнель теж не винен.
Мати. В чому?
Петр. Господи, матусю, яка ти недогадлива! Адже цього слід було сподіватись. І Корнель знав, що так буде. Ну, а тепер уже по всьому…
Мати (з дедалі більшим жахом). Як це по всьому, Петричку?
Петр. Це вже давнє діло, мамо. Вже більш як півгодини минуло відтоді.
Мати. Відколи?
Петр. Ну, як мене розстріляли, матусю!
Мати. Петре! (Хитається й безвладно падає на підлогу).
Петр. Ой, мамо! Боже, що це я… Йдіть хтось поможіть! Ондро!
З темряви вибігає Ондра в білому халаті.
Ондра. Що тут таке?
Петр. Та ось глянь, мама…
Ондра (стає коло неї навколішки і намацує пульс).
Дай-но, матусю…
З темрява виходить Батько в офіцерському мундирі.
Батько. Що з нею?
Петр. Хтозна, раптом упала…
Батько. Чого ж ти так необережно! (Стає навколішки біля матері). Рідненька, що з тобою?
З темрява з'являється Їржі в пілотському комбінезоні.
Їржі. Здоров, Петре. Матусі погано? (Засвічує лампу на письмовому столі).
Ондра (стоячи навколішки над матір'ю). Серце. Такі страшні перебої… Бідна матуся!
Батько. Якби ж ми могли когось покликати!
Ондра. Навіщо? Адже тут є ми. Вона трохи полежить непритомна. Нервовий струс. Найкраще не займати її. Подайте-но яку-небудь подушку!
Петр (бере подушки на канапі). Ось.
Їржі (несе оберемок подушок). На.
Ондра. Підніми їй трохи голову, тату. (Підкладає подушки). Добре, а тепер полеж спокійно, матусю. (Підводиться). Відійдіть, не турбуйте її.
Батько (підводиться). Чим ти її так налякав, Петре? І скажи, будь ласка, звідки ти тут узявся взагалі?