Поранений порився в шкіряному ранці, що висів у нього на поясі, вийняв п'ятифранкову монету, за яку, певно, збирався купити собі пороху.
Побачивши срібну монету, Фортунато схопив її, всміхнувся й сказав:
— Не бійся нічого.
За хвилину він вигріб чималу нору в копиці сіна, що височіла біля будинку. Джанетто заліз у нору, скрутився калачиком, і хлопець притрусив його сіном так, щоб повітря проходило туди і втікачеві було чим дихати. Зробив він це дуже спритно; нікому й на думку не спало б, що в сіні хтось ховається. Крім того, він придумав ще одну хитру штуку. Він приніс кицьку з котенятами і поклав їх на сіні.
Помітивши криваві сліди на стежці біля дому, Фортунато старанно присипав їх землею, а потім знову ліг на осонні так, наче нічого й не сталося.
По недовгім часі до садиби Матео Фальконе підійшли шестеро чоловіків у коричневих мундирах з жовтими комірами; їх очолював ад'ютант[5]. Цей ад'ютант був далекий родич Матео Фальконе (на Корсиці більш, ніж будь-де, надають значення родинним зв'язкам). Звали його Теодоро Гамба; він був дуже заповзятливий служака — справжня гроза для втікачів-вигнанців, яких переловив уже чимало.
— Здоров був, племінничку,— привітався Гамба, підходячи до Фортунато.— Як же ти виріс! Скажи, чи недавно ніхто тут не проходив?
— О, дядечку, я ще не такий великий, як ви! — відповів хлопець, удаючи малого простака.
— Нічого, скоро підростеш. Ну, то кажи: ніхто тут не проходив?
— Чи не проходив тут хто-небудь?
— Так, чоловік у гостроверхій оксамитовій шапці та в куртці, гаптованій червоним і жовтим.
— Чоловік у гостроверхій шапці та в куртці, гаптованій червоним і жовтим?
— Авжеж! Не повторюй моїх запитань.
— Сьогодні вранці повз нашу садибу проїхав добродій кюре на своїй коняці П'єро. Він спитав, як ся має тато, і я відповів...
— Ах ти, мала шельмо, я бачу, що ти хитруєш! Кажибо мерщій, куди подівся Джанетто! Ми шукаємо його, і я певен — він ішов цією стежкою.
— А звідки я знаю?
— Звідки знаєш? А я от добре знаю, що ти його бачив.
— Хіба можна бачити перехожих, коли спиш?
— Ти не спав, негіднику: постріли тебе розбудили б!
— Невже ви гадаєте, дядечку, що ваші рушниці так голосно стріляють? Батьків карабін стріляє куди гучніше.
— А бодай тобі всячина, щеня! Я певен — ти бачив Джанетто! Можливо, ти навіть сховав його. Ану, хлопці, заходьте в дім і пошукайте там нашого втікача! Цей пройдисвіт шкутильгає, тож у нього, певно, вистачило глузду, щоб і не пробувати дійти до макі. До того ж, криваві сліди кінчаються саме тут...
— А що скаже тато? — всміхаючись, спитав Фортунато.— Що він скаже, як дізнається, що без нього заходили в його дім?
— Паскудник! — вигукнув Гамба, хапаючи хлопця за вухо.— Та чи знаєш ти, що варто мені тільки захотіти — і ти зовсім іншої заспіваєш! Мабуть-таки, слід тебе оперіщити разів кілька шаблюкою платом! Тоді відразу заговориш...
Та Фортунато знай посміювався.
— Мій батько — Матео Фальконе! — з притиском мовив він.
— А чи знаєш ти, хлопче, що я можу відвезти тебе до Корто чи до Бастії! Там ти сидітимеш у камері, будеш валятися на соломі, закутий у кайдани, і я звелю, щоб тебе скарали на горло, якщо ти не скажеш, де Джанетто Санп'єро?
Фортунато зареготав — такою кумедною видалась йому погроза.
— Мій батько — Матео Фальконе! — повторив він.
— Ад'ютанте, — півголосом мовив один з вольтижерів,— не треба нам сваритися з Матео.
Гамба вочевидь збентежився. Він стиха перемовлявся з солдатами, які вже встигли обшукати весь дім. На це не знадобилося багато часу, бо житло корсиканця — здебільшого одна квадратна світлиця. Стіл, лави, скриня, різне хатнє начиння й мисливські знаряддя — оце й усе умеблювання.
Малий Фортунато гладив тим часом кицьку і, здавалося, злостиво втішався, спостерігаючи збентеження вольтижерів і свого дядечка.
Один із солдатів підійшов до копиці сіна. Він побачив кицьку і, недбало штрикнувши багнетом у сіно, знизав плечима, мовби засвідчуючи, що така пересторога безглузда.
Ніщо не поворухнулося, і на обличчі Фортунато не відбилося анінайменшого хвилювання чи страху.
Гамба і його невеличкий загін втрачали всяку надію; вони вже позирали раз у раз на рівнину, наче збиралися повернутись туди, звідки прийшли. Аж тут їхній командир, переконавшись, що син Фальконе не злякався погроз, вирішив зробити останню спробу: а чи не спокусять, бува, хлопця улесливі слова й подарунки?
— Племінничку,— мовив він,— ти, либонь, славний, тямущий хлопець! Ти далеко підеш! Проте хай йому біс, ти ведеш зі мною ницу гру, і якби я не боявся, що завдам прикрості моєму братові Матео, я забрав би тебе з собою.
— Овва!
— Та коли Матео повернеться, я розповім йому все, і, щоб відучити від брехні, він відшмагає тебе різками.
— Побачимо!
— От і побачиш... Але послухай мене! Якщо ти будеш добрим хлопчиком, я тобі щось дам.
— А я, дядечку, дам вам пораду: якщо ви будете отак марнувати час, то Джанетто встигне сховатися в макі, і тоді знадобиться ще кілька таких молодчиків, як ви, щоб його впіймати.
Гамба вийняв з кишені срібний годинник, який коштував щонайменше десять екю, і, побачивши, як спалахнули очі Фортунато, сказав, тримаючи годинник за кінець сталевого ланцюжка і погойдуючи ним:
— Малий шалапуте! Тобі, мабуть, хотілося б носити на грудях отакий годинник? Ти прогулювався б вулицями Порто-Веккйо гордо, мов павич, і коли перехожі питали б у тебе: "Котра година?" — ти відповідав би: "Подивіться на мій годинник!"
— Коли я виросту, мій дядько капрал подарує мені годинника.
— Хай і так, але в сина твого дядька вже є годинник... правда, не такий гарний, як цей... А той хлопець менший за тебе...
Фортунато зітхнув.
— Ну, гаразд; а хочеш — я подарую тобі цього годинника, племінничку?
Фортунато, який раз у раз крадькома поглядав на годинник, скидався на кота, котрому тицяють під ніс курчатко. Почуваючи, що його навмисне піддрочують, кіт не наважується запустити в курчатко пазурі, час від часу відводить очі, щоб не піддатися спокусі, облизується і всім своїм виглядом ніби говорить хазяїнові: "Як ти жорстоко жартуєш із мене!"
Проте ад'ютант Гамба й справді, здається, вирішив подарувати Фортунато свого годинника. Та хлопець не простяг руки, а сказав з гіркою усмішкою: