До зустрічі, о любий ненаглядний!
В безодні космосу привиджусь я тобі…
Данило Кузьмович дивився на руйнацію і вже не звертав ніякої уваги на голос транзистора, що чудом уцілів між потрощеними стінами машинного залу. Загинула апаратура!
Коли він побачив катастрофу, плечі його опустилися, руки безвільно звисли. Тяжко зітхнувши, поволеньки обернувся і обважнілою ходою попрошкував через пролом у стіні в уціліле приміщення. Тут було тихо і за-тишно. Почулося, наче щось стиха шепоче. Прислухався. Справді, якийсь шурхіт долинав до його слуху. Шви-дким кроком Данило Кузьмович дістався до тамбура і безпомилковим рухом намацав ребристий корпус ліхтаря. Піднісши його поперед себе, ввімкнув, та так і остовпів. Під яскравим промінням на всій площі фітотрона по-хитувалося колосся.
— Вціліла… — прошепотів. — Люба моя, дорога! Ах, ти ж… Колос викинула! — і розкотисто розсміяв-ся.
— Даниле Кузьмовичу!
Обернувся і побачив… лікаря. Той наближався до нього з простягнутими руками.
— Що з вами, Даниле Кузьмовичу? Заспокойтеся…
— Легко сказати "заспокойтеся"… Ви ж бачите, скільки колосу!
— Ну то й що?
— Витримала, не загинула! Навіть розвивається!
— А чому вона мала загинути, оця пшениця?
— Та це ж Марсіанка! Розумієте, Назар привіз її з Марса…
— А… Ну, все одно не слід так хвилюватися. Та ще й тікати з клініки, маючи високу температуру.
— Яка там температура? Мені танцювати хочеться! — Данила Кузьмович струснув лікаря. — Ви ж тіль-ки подумайте: я тут створив їй марсіанський клімат, а вона в земному, бач, як пішла в ріст.
— Тільки не пробуйте знову гіпнотизувати… — усміхнувся лікар.
— Ага, а як ви… прокинулись?
— Буквально через кілька хвилин. І це, до речі, ще одне свідчення того, що ви нездоровий. Пора, пора в клініку. І, до речі, мене дивує, що ви, відомий невропатолог, займаєтесь…
— Пшеницею?.. Ну, тут нічого дивного нема. Це моє хоббі. Страх як люблю рослини. Досліджував передачу імпульсів у них і… полюбив. А ви чим захоплюєтесь?
Він старався зав’язати розмову, щоб намилуватися своєю Марсіанкою.
— Я, — відповів лікар, — запеклий рибалка. Вудочки, гачки — все те саме, що й піввіку тому.
— Ех, і здорово ж!..
— Ви про риболовлю?
— Та ні. Здорово, кажу, як вийде вона з цієї ділянки на поля. Бачите, як росте: є колосся при землі, є вище, ще вище. Стіна з колосків. І не вилягатиме, як гілляста… От Марсіаночка!
Лікар позирнув на годинника:
— Даниле Кузьмовичу! Вітаю вас з Новим роком!
— І я вас також!
Вони потиснули один одному руки і пішли до вертольотів.
В тиші фітотрона шепталося колосся, наче питало стебло в стебла: "Де це ми прокинулись?.. Де?.."