ДІЯ ЧЕТВЕРТА
СЦЕНА 1
Там само.
Входять принцеса, Розаліна, Марія, Катаріна, Бойє, вельмо-
жі, слуги та лісничий.
Принцеса Хто ж там коня пришпорив так завзято,
На згірок злинувши? То був король?
Бойє Не знаю певно, думаю — не він.
Принцеса Хто б він не був, та в нього дух високий.
Гаразд, панове, скінчим наші справи,-
В суботу ми до Франції від'їдем.
Отож, лісничий, покажи нам хащу,
Де ми погратись можемо в убивство.
Лісничий Ходімо до гайка, там, на узліссі,
Влаштуєте прекрасне полювання.
Принцеса Прекрасна ж я, і прагну полювати,
Тому прекрасне буде й полювання?
Лісничий Даруйте, я не те на оці мав.
Принцеса Що? Ти ж хвалив, а це вже "ні" сказав?
То я уже й негарна? Будь ласкав!
Лісничий Так, гарні ви.
Принцеса Не лести й цього разу:
Краси нема — надія на прикрасу!
Візьми, свічадо, за прямі слова...
(Дає йому гроші)
Платить за лайку — справа світова.
Лісничий Таж ви — сама краса, повірте, панно.
Принцеса Мій дар красу мені вернув слухняно!
Порочать же красу за наших днів,
Бо хвалять лиш того, хто заплатив.
Подайте лук! Живу я добротою,
Але стріла хай стане тут лихою.
Ось я врятую честь свою в стрільбі:
Не влучу — значить, маю жаль в собі
А влучу, то для того, щоб явити
Своє мистецтво, а не ціль — убити.
Порою честолюбство де-не-де
До злочинів огидливих веде,
Коли заради гонору та слави
Ми серце зводимо на шлях неправий;
Так оленя уб'є моя стріла,
Хоча до нього я не маю зла.
Бойє Скажіть, хіба ж ті чортові жінки не ради
Пихи й хвальби стараються тримати
Під черевиком лагідних мужів?
Принцеса Повинні ми, скажу без зайвих слів,
Вславлять жінок, що гнуть чоловіків.
Входить Довбешка.
Бойє Ось брат із королівської громади.
Довбешка Добрий день усім вам! Будьте ласкаві, яка тут
дама над усіми голова?
Принцеса Ти можеш її впізнати, приятелю, бо решта без
голів.
Довбешка Ну, то котра тут найбільша, найвища?
Принцеса Та, котра найтовща і найрослїша?
Довбешка Котра росліша й товща всіх? Що правда, то
не гріх.
Якби ваш стан тонким був, як мій розум, дамо,
То поясок цих дів. згодився б вам так само.
Чи не найстарша ви, бо товща тут за всіх?
Принцеса Скажи, чого ти хочеш? Чого хочеш?
Довбешка Біронів лист несу для панни Розаліни.
Принцеса Ми, добрі друзі з. ним... О посланець сумлінний,
Подай листа! Бойє, ви вмілець розрізати,-
Розкрийте каплуна.
Бойє Я рад вам слугувати.
Тут інший адресат, і я вже розумію.
Це — до Жакнети лист.
Принцеса Чекать я не волію.
Хай слухають усі. Зламайте воску шию.
Бойє
(читає)
"Іменем неба свідчу, що ти — гожа, це безсум-
нівно; це істина, що ти вродлива, це сама правда, що ти приваб-
лива. Ти, найчарівніша за будь-яку чарівність, прекрасніша за вся-
ку красу, істинніша, ніж сама істина, зглянься на свого доблесного
васала. Великий і преславний король Кофетуа звернув увагу на
згубну і безсумнівну жебрачку Зенелофон. І він із цілковитою під-
ставою міг сказати: veni, vidi, vici; що мовою простолюддя — о ни-
зьке і темне простолюддя! — videlicet, тобто означає: прийшов,
побачив, переміг. Прийшов, раз; побачив, два; переміг, три. Хто
прийшов? Король. Чому прийшов? Щоб побачити. Для чого по-
бачити? Щоб перемогти. До кого прийшов? До жебрачки. Кого
побачив? Жебрачку. Кого переміг? Жебрачку. В підсумку-пере-
мога. На чийому боці? На боці короля. Полон обертається в ба-
гатство. З чийого боку? З боку жебрачки. Шлюбом стає катастро-
фа. З чиєї сторони? Короля? Ні, з обох сторін в одному чи зі сто-
рони одного в обох. Я — король, як випливає з порівняння; ти —
жебрачка, як свідчить твоє низьке походження. Чи можу я звеліти
тобі кохати мене? Можу. Чи можу я тебе примусити? Міг би. Чи
благатиму в тебе любові? Маю намір. На що ти обміняєш своє
лахміття? На вбрання. А своє нікчемне ім'я? На титул. А себе?
На мене. Отже, чекаючи твоєї відповіді, оскверняю свбї вуста на
твоїх ногах, очі — на твоєму обличчі, а серце — повсюди на тобі.
Твій, з люб'язним бажанням слугувати тобі
дон Адріано де Армадо.
Ти чуєш, як ричить немейський лев?
Овечко, гнів такий — тобі не радість.
До ніг йому впади — він стишить рев,
Коли наївсь, тобою зволить гратись.
А не погодишся — десь у діброві
Поживою ти станеш хижакові".
Принцеса Ну що за птах черкнув послання це палке?
І що за вітрогон? Чи чули ви таке?
Бойє Здається, я впізнав уже цей стиль розкутий.
Принцеса Ви пам'яттю слабкі, якщо могли забути.
Бойє Так це ж Армадо, той іспанець при дворі,
Дивак, Монарко брат: його взяли для гри
Король та книжники.
Принцеса Скажи-но, чоловіче,
Хто дав тобі листа?
Довбешка Мій пан, кажу вам двічі.
Принцеса Кому ти мав оддать?
Довбешка Послав до панни пан.
Принцеса Які ж це панна й пан?
Довбешка Там пише пан Бірон — чудесна він людина —
Французькій панночці, що зветься Розаліна.
Принцеса Все переплутав ти. Але вже час, ходім.
(До Розаліни)
Бідненька, потерпи з отим листом своїм.
Принцеса з почтом виходить.
Бойє Хто ж тут здобуде все?
Розаліна Як хочете — скажу я.
Бойє О неземна красо!
Розаліна А та, що лук готує.
Чи вдало— я відбила?
Бойє Рогатих убивать принцеса хоче всіх.
Як заміж вийдете — ще більше стане їх.
Чи я не добре вцілив?
Розаліна Та нині я стрілець.
Бойє А хто ваш олень, дамо?
Розаліна Як по рогах — то ви. Ну станьте ближче й пря-
мо.
Скалить, чи теж не влучно?
Марія Здавайтесь, б'є вона у лоб вам напрямець.
Бойє Я нижче їй попав. Чи вправний я стрілець?
Розаліна А чи не пустити в тебе замість стріли прислів'я,
яке було вже старе в ті часи, коли французький король Піпін був
ще хлопчиком; це з приводу влучної стрільби.
Бойє Отже, я можу відповісти тобі таким самим дав-
нім прислів'ям, яке було вже старим тоді, коли Джіневра Британ-
ська була ще дівчинкою; це теж із приводу влучної стрільби.
Розаліна Але ж ти не вмієш попасти, попасти,
Попасти, мій друже гожий.
Бойє Нехай не зумію попасти, попасти,
Та інший попасти зможе.
Розаліна та Катаріна виходять.
Довбешка Забавна в них стрільба, погляньте-бо лишень!
Марія Обоє добре б'ють-влучають у мішень.
Бойе Мішень? Назвали так мою ви даму гожу.
Накресліть в центрі круг, бо в бік попасти можу.
Марія Ви розучилися — не влучите у ціль.
Довбешка То станьте ближче, й він не схибить і звідціль.
Бойе Якщо вже схиблю я — застряньте в ній стрілою.
Довбешка І гостряка вона направить хай рукою.
Марія Та годі слів масних, говорите дурне.
Довбешка Вам в кулі грати слід, стріла ж її не втне.
Бойє Боюсь розбити їх. Бувай, пташа нічне.
Бойе і Марія виходять.
Довбешка Душею присягну — цей блазень не без тями!
Та й шпетили ж його добренько я і дами!
Як сиплють дотепи! І вдалий кожен жарт,
Хай непристойний він, та зміст чимало варт.
Армадо ж не такий! О, чоловік поштивий!
Як біля дами він впадає і воркує!
Як подає вахляр і ручки їй цілує!
А паж його який! То, певно, вже планида:
Дотепний сучий син, хоча на вигляд — гнида.
Чути за сценою гамір полювання.
Агей! Агей!
(Вибігає)
СЦЕНА 2
Там само.
Входять Олоферн, отець Натаніель і Тупак.
Натанієль Справді поважна забава, і це я засвідчую з чис-
тим сумлінням.
Олоферн Олень, як ви самі бачили, був sanguis *, чистої
крові, дозрілий, немов яблуко, що, подібно до рубіна, висить у вусі
соеіо, тобто неба, небесної тверді, небосхилу, а потім упав, неначе
кисличка, на лице terra — грунту, суходолу, землі.
* Кров (лат.).
Натанієль Воістину, пане Олоферн, ви приємно розмаїтите
епітети, ніби той учений. Але запевняю вас: то був цап ще без
перших рогів на голові.
Олоферн Отче Натанієль, haud credo *.
Тупак Та не haud credo, а цапик-перволіток.
Олоферн До чого дике зауваження! Одначе це певного
роду інсинуація, зроблена in via — тобто на шляху до експлікації;
facere **, якщо можна, репліку чи, вірніше ostentare — тобто
явити власне бажання згідно з вашим необробленим, невідточе-
ним, непідготовленим чи, найвірніше, безпідставним розумінням,-
сприйняти моє haud credo за оленя.
Тупак Я кажу — то був не haud credo, а цапик.
Олоферн Двічі дурне безглуздя, bis coctus!
О дике неуцтво, який же потворний твій лик!
Натанієль Та він-бо нектару із книги не відав повік, не їв
паперу, якщо можна так висловитись, не пив чорнила, тому й ро-
зум його не поповнювався. Він схожий на тварину, здатну відчу-
вати лише грубими органами.
Такі ось безплідні рослини ми бачили завжди,
Щоб їм уклонятись, здобувши освіти плоди.
Як бути дурним і неґречним негідно мене,
Так марно садить селюків за навчання шкільне,
Але, omne bene ***, скажу, як мій дід говорив:
"Частіше той бурю дола, хто не любить вітрів".
Тупак Обоє ви вчені, скажіть-но, кому це був місяць
тоді,
Як Каїн вродився, а й досі немає ще тижнів
п'яти?
Олоферн Діктіні, друже Тупак, Діктіні, друже Тупак.
Тупак А хто така Діктіна?
Натанієль Це найменування Феби, Селени, тобто місяця.
Олоферн Минуло чотири їй тижні, й Адам стільки ж ба-
чив цей світ,
П'ятьох не було їй тижнів, як збігло Адаму сто літ. Так, можна
змінити назву, але не суть.
Тупак Авжеж! Ваша правда, його вже несуть — того
цапика.
* Не вірю (лат.).
** Зробити (лат.).
*** Все добре (лат.).
Олоферн Хай бог прояснить твій розум. Я кажу, що мі-
. . няється назва, але не суть.
Довбешка І я кажу, що місяць не міняється, тобто міняє-
ться видом, та не міняється віком: місяць завжди місяць. А той
цапик, що принцеса вбила, таки перволіток.
Олоферн Отче Натанієль, хочете вислухати мою зімпро-
візовану епітафію на смерть цієї тварини? І на догоду цьому
неуку я називаю оленя, якого вбила принцеса,— козлом.
Натанієль Perge*, шановний Олоферне, perge; тільки, будь
ласка, уникайте непристойностей.
Олоферн Я виділятиму окремі співзвуччя, бо це надає
легкості віршам.
Принцеса красна оленя підстрелила у гаї,
То благородний олень був, хтось каже: то козел.
Сурмлять, атукають ловці, собача підбігає
Ватага й валить оленя серед пахучих зел.
Хтось каже злий, що тут козли, й не оленя —
козла,
Коли ми йшли й не знали зла, принцеса підтяла.
Натанієль Рідкісний талант!
Тупак
(убік)
Якщо талант — це талан, то йому таки потала-
нило!
Олоферн Цей дар я маю від природи, він — простий, про-
стий: це — шалений і незвичайний розум, сповнений різних форм,
образів, марень, об'єктів, ідей, здогадів, спонук, змін. Вони зарод-
жуються в посудині моєї пам'яті, проростають в лоні ріа mater **
і з'являються на світ завдяки зручній нагоді. Але цей дар — доб-
рий для того, в кого він досягає гостроти, і я радий, що я його
маю.
Натанієль Синьйоре, я дякую богові, що послав мені вас,
і мої парафіяни також дякують: ви лепсько наставляєте їхніх си-
нів, та й їхнім донькам від вас так само велика користь. Ви — чу-
довий член общини.
Олоферн Mehercle ***, якщо їхні сини тямущі, вони самі
здобудуть знання; якщо їхні доньки вже дозріли до того, я їх навчу.
Але vir sapit, qui pauca loquitur ****. Якась жіноча душа вітає нас.
* Продовжуй, давай (лат.).
** Мозкоьа оболонка (лат.).
*** Клянусь Геркулесом (лат.).
**** Небалакучий муж — мудрий (лат.).
Входять Жакнета і Довбешка.
Жакнета Хай бог пошле вам доброго ранку, отче духов-
ний.
Олоферн Отче духовний, quasi* дух овній. А якщо овен
кого проткне рогами, хто ж це буде?
Довбешка Звісно, пане шкільний учителю, той, хто схожий
на велику бочку.
Олоферн Проткнути рогами бочку! Блискуча думка в цій
жмені праху! В ньому досить іскри для кременя, досить перлів —
для свині! Дуже мило, дуже добре!
Жакнета Отче мій, будь ласка, прочитайте цього листа.
Його приніс мені Довбешка від дона Армадо. Прошу вас, прочи-
тайте.
Олоферн "Fauste, precor gelida, quando pecus omne sub
umbra ruminat..." ** і так далі. О добрий старий мантуанцю!
Я можу сказати про тебе те ж саме, що мандрівники про Венецію:
"Venetia, Venetia,
Chi non te vede, non te pretia" ***.
Старий мантуанцю! Старий мантуанцю! Хто тебе не розуміє, той
і не шанує. Ut, re, sol, la, mi, fa... Прошу вибачити, сеньйоре,
який зміст цього листа чи, вірніше, що каже Горацій у своїх... тоб-
то це вірші?
Натанієль Так, сеньйоре, і дуже майстерні.
Олоферн Дайте мені послухати куплет, строфу, рядок.
Lege, domine ****.
Натанієль "Я клятву вже зламав,— як ще клястись
в коханні?
Не зраджує повік лиш віра у красу.
Та, зрікшися себе, тобі я вірний, пані,-
Мій дух, що був як дуб, ти гнула мов лозу.
Ти — це наука вся, і в тебе очі — книга,
Де стільки насолод, що вчення принесло:
Якщо знання — мета, і ним здобута втіха,
То як же не хвалить їх чисте джерело?
* Майже (лат.).
** "Фаусте, прошу тебе,— поки вся худоба пасеться
в прохолодній тіні..." (Лат.)
*** "Венеціє, Венеціє, хто тебе не бачить, той не може
тебе оцінити" (іт.).
**** Читайте, пане (лат.).
Тобою неук лиш не може захопиться;
Я гордий, що тебе люблю, о неземна,
Очей твоїх вогонь — для мене — блискавиця.
А голос гнівний твій, як музика луна.
О янголе небесний, змилуйсь наді мною,-
Прости, що мовою хвалю тебе земною".
Олоферн Ви порушуєте цезуру, і тому ламається ритм.
Дайте мені проглянути канцонету. Тут лише витримується кіль-
кість стоп, але вишуканості, легкості й золотого поетичного розмі-
ру — caret *. А ось Овідій Назон був майстер у цьому. Одначе
чому його прозвали Назоном? Тому, що він мав доброго носа на
духмяні квіти уяви, на спалахи вимислу. Imitari ** — це ще дрібни-
ця. І собака наслідує свого хазяїна, мавпа — доглядача, об'їж-
джений кінь — вершника. Але, невинна damosella ***, лист адресо-
ваний вам?
Жакнета Так, сеньйоре, від пана Бірона, одного із вель-
мож іноземної принцеси.
Олоферн Я хочу глянути на адресу. "В білосніжні руки
найчарівнішої панни Розаліни". Передивлюся ще раз усього листа,
щоб узнати з підпису ім'я відправника. "Вашої милості покірний
слуга Бірон". Отче Натанієль, цей Бірон — один із тих, що
дали обітницю разом із королем. І він склав листа дамі з почту
іноземної королівни, а лист випадково чи своїм шляхом потрапив
не за призначенням.
(До Жакнети)
Рушай і біжи, моя люба, передай цидулу королю у власні руки.
Вона може мати велике значення. Не марнуй часу на прощання.
Знімаю з тебе цей обов'язок. До побачення!
Жакнета Любий мій Довбешко, ходімо зі мною. Сеньйоре,
хай господь боронить вас!
Довбешка Я з тобою, дівчино.
Довбешка і Жакнета виходять.
Натанієль Сеньйоре, ви зі страху божого вчинили вельми
благопристойно і, як каже один із отців церкви...
Олоферн Сеньйоре, не кажіть мені про отців. Я боюсь, ко-
ли— хвала як халва. Але повернімося до віршів. Чи вони сподо-
бались вам, отче Натанієлю?
* Бракує, не вистачає (лат.).
** Наслідувати (лат.).
*** Дівчина (спотвор, фр.).
Натанієль Вони чудові за стилем.
Олоферн Сьогодні я обідаю у батьків одного з моїх вихо-
ванців; якщо ви захочете благословити нашу учту молитвою, то я,
покладаючись на мою приязнь із родичами згаданого хлопця чи
вихованця, поручуся вам, що там ви будете ben venuto *. I там
я доведу вам, що ці вірші зовсім не грамотні, позбавлені будь-якої
поезії, глузду, а також натхнення. Складіть нам товариство.
Натанієль Я дуже вам вдячний, адже товариство, як свід-
чить святе письмо, ущасливлює життя.
Олоферн Безперечно, святе письмо в цьому непогрішне.
(До Тупака)
Сеньйоре, я запрошую і вас; не кажіть "ні" — pauca verba **. Впе-
ред! Панове влаштували собі розвагу, і ми теж можемо забави-
тись.
Виходять.
СЦЕНА З
Там само.
Входить Бірон з папером у руці.
Бірон Король женеться за оленем, а я біжу за самим
собою. Він там розставив тенета і змастив їх смолою; я ж заплу-
тався і замазався нею! Замазався — яке огидне слово! Ну й нехай!
Будь зі мною, скорбото! Так, мовляв, казав блазень, і я так само
кажу, отже, і я блазень. Добре доведено, мій розуме! Але клянуся
небом, любов безумна, як Аякс. Він убивав баранів, а вона вбиває
мене. Значить, я баран. Знову гарно доведено з мого боку! Я не
хочу кохати; якщо я це роблю, хай мене повісять, я зовсім цього
не хочу. Але ж і око в неї! Клянуся денним світлом, якби не те
око, я не покохав би її. Точніше, якби не двоє очей. Одначе я тіль-
ки й роблю, що брешу, і брешу безсоромно. Знає небо, я кохаю,
і це навчило мене віршувати й сумувати. Частина мого віршування
вже готова, і в нього вкладено мій сум. Гаразд, вона вже має один
із моїх сонетів; блазень послав його, дурень відніс, а дама отри-
мала; милий блазень, миліший дурень, а наймиліша панна! Кляну-
ся білим світом, я б нітрохи цим не турбувався, якби й решта
* Бажаний гість (іт.).
** Без зайвих слів (лат.).
троє вклепалися також. Ось один із них іде з папером. Хай помо-
же йому бог зітхати.
(Вилазить на дерево)
Входить король з папером у руці.
Король Ах!
Бірон
(убік)
Клдауся небом, і він поранений! Ну-бо далі, лю-
бий Купідоне. Ти своєю опереною стрілою вразив його в саме сер-
це! Зараз я дізнаюся про його таємниці!
Король
(читає)
"Так ніжно вранці сонце золоте
Зарошену троянду не цілує,
Як промінь, що з очей твоїх іде
І сушить сльози — ллю вночі їх всує.
Не сяє срібний місяць, що внизу
Розлився на прозорій водній сині,
Так, як твій образ крізь мою сльозу,-
Ти в кожній світишся моїй сльозині.
Тож, наче в колісниці осяйній,
В сльозині котишся ти величава;
Поглянь на сльози, що течуть мені,-
У них тобі твоя засвітить слава.
Так не люби, щоб ніс я, раб краси,
Твій образ милий в дзеркалі сльози.
О королево королев! Така ти
Прекрасна, що й не в силі я сказати".
Як їй скажу про біль? Чи цим куплетом?
Записку в листі залишу... Хто йде там?
(Ховається за дерево)
Входить Лонгвіль з папером у руці.
Король
(Убік)
Лонгвіль! Читає... Вухо, слухай, жди!
Бірон
(убік)
Безумець ще один прийшов сюди.
Лонгвіль Ох, клятву я зламав!
Бірон
(убік)
Папір несе, як той клятвопорушник.
Король
(Убік)
Це ж глум! І він закоханий, мабуть.
Бірон
(убік)
Авжеж, п'яниці люблять тих, що п'ють.
Лонгвіль Невже тут перший клятву я ламаю?
Бірон
(убік)
Ти не хвилюйся: двох уже я знаю,-
Ти наш завершуєш тріумвірат,
Із чим тебе я привітати рад.
Лонгвіль Боюся, що розчулить не зумію
Я віршами свою любов, Маріє!
Порву їх і скажу в простих словах.
Бірон
(убік)
О рими! Це в Амура на штанах
Нашивки. Тож не рви їх.
Лонгвіль Будь що буде.
(читає сонет)
"Твоїх очей риторика премила,-
Хто б заперечити небесну зміг? —
Мене від клятви одвернуть зуміла.
Тому я не боюсь провин моїх.
Зрікаюсь жінки; знай, богине чесна,
Зрікаюсь не тебе— молюсь тобі;
Мій світ — земний, твоя любов — небесна;
Яви до мене милість у журбі.
Клятьба — дихання, а дихання — пара,
її спивай, як сонце з вишини,.
Світи моїй землі, жива і яра;
Я винний, та не відаю вини:
Який же дурень чи мудрець, питаю,
Не зломить клятви, щоб ввійти до раю?!>
Бірон
(убік)
Богиню з гуски він собі створив, дивись ти!
Зве м'ясо божеством. Та це ж поганство чисте!
Прости, о боже, нас! Ми збилися з путі.
Лонгвіль Як передати? Хтось іде. Слід відійти.
(Відступає убік)
Бірон
(убік)
Сховались всі, мов діти, й не знайти.
Сиджу, як напівбог, вгорі в розмаї,
Шаленців тайни я спостерігаю.
О небо, глянь! Іще мішок у млин!
Дюмен! Впіймався птах іще один.
Входить Дюмен з папером у руці.
Дюмен О Кет божественна!
Бірон
(Убік)
Ну й дурень він!
Дюмен Клянусь, красо сяйлива, ти — небесна!
Бірон
(Убік)
Клянусь, він бреше, бо вона — тілесна.
Дюмен Затьмить і золото твоя коса.
Бірон
(убік)
Це ворон золотий! От чудеса!
Дюмен Струнка, мов кедр!
Бірон
(убік)
Сутула в неї спина,
А ще й плече криве.
Дюмен Ясна, як днина!
Бірон
(убік)
Коли не світить сонце й дощик ллє.
Дюмен Моє здійснись, бажання!
Лонгвіль
(убік)
І моє!
Король
(убік)
Здійсни й моє, о боже!
Бірон
(убік)
Амінь! Моє також! Молитва хай поможе!
Дюмен Вона, мов жар, мені бентежить кров,
Забути прагну — не дає любов.
Бірон
(убік)
В крові у тебе жар? Багато крові?
Так випусти і станеш знов здоровий.
Дюмен Я ще раз прочитаю власну оду.
Бірон
(убік)
Послухать дур я маю знов нагоду.
Дюмен
(читає)
"Раз на рік цвіте весна,
Для кохання теж одна,-
Ружу вбачив я палку;
Вітер віяв на лужку
І, незримий, поміж трав
Ніжно квітку цілував.
І в бентезі молодій
Квітці я сказав тоді:
— О, коли б, як він, я міг
Жар відчути щік твоїх.
Руки зв'язує зарок,
Я не можу рвать квіток!
Клятва зайва молодим:
Любо ружі рвати їм.
Не візьміть за гріх, молю,
Що від клятви одступлю.
Ради тебе Зевс би сам
Позабув свій божий сан
І Юнону огрядну,
Щоб кохать тебе одну".
Додам до вірша й сповідь на прощання,
В ній висловлю печаль мого кохання.
Якби король, Лонгвіль і сам Бірон
Теж закохались — зникло б, наче сон,
Із мене звинувачення у зраді...
Чи винні є, коли всі винуваті?
Лонгвіль
(підходить)
Дюмене, ти немилосердний в тузі.
Чи треба мати у нещасті друзів?
Ти зблід, я червонів би, наче рак,
Якби мене підслухали отак.
Король
(підходить)
То червоній! Ти винуватий двічі
Тим, що виказуєш Дюмену в вічі.
Не любиш ти Марії? Це ж Лонгвіль
Сонет їй написав п'янкий, як хміль!
Чи ви руками не стискали груди,
Щоб серце вгамувати, біль забути?
В кущах сидів я й стежив, свідок бог,
За вами й червонів за вас обох.
Я чув зітхання ваші й ваші вірші,
Я чув слова й освідчення ще гірші.
Один стогнав, а другий звав: "Зевес!"
"О злото кіс!" — "В очах тону я весь!"
(До Лонгвіля)
Той клятву ламле, щоб ввійти до раю.
(До Дюмена)
А той кохати іншу Зевсу рає.
Та що б на це сказав Бірон, якби
Він чув слова відступництва й ганьби?
О, як би він — і ваша в цім ганьба вся! —
Глумився з нас, радів, стрибав, сміявся!
Клянусь казною, тільки б я хотів,
Щоб він таких не чув про мене слів.
Бірон Час лицемірність відшмагать бридливу!
(Злазить з дерева)
Владарю мій, прошу, не майте гніву!
Ви ставите любов на карб червам,
А закохались теж в одну із дам.
Хіба ж сльоза у вас не колісниця,
В якій, відбившися, принцеса мчиться?
Хіба ви клятву свято бережете?
Лиш менестрелі створюють сонети!
А вас і сором не бере легкий,
Що ви всі три спіймались, як пташки.
В чужих очах знайшли, о гріховоди,
Ви порошинку, я ж у вас — колоду.
Ну й сцена тут відкрилася мені:
Зітхання й шал, слова дурні й сумні.
О, як, щоб не зірватись, я тримався,
Коли державець в мошку обертався,
На скрипці дужий Геркулес триндикав,
А джигу мудрий Соломон мурликав,
А Нестор у ляльки з дітками грав,
І наш Тімон сміявся з їх забав.
Чого похнюпився, Дюмене, вмить?
Скажи, Лонгвілю, що тебе болить?
А мій король? В усіх у грудях біль.
Мікстуру ж їм!
Король Твій жарт — на рану сіль.
Ти нас принижуєш погордним зором?
Бірон Не я вас — кинули мене ви в сором.
Наївний, чесний, я вважав гріхом
Зламати клятву, нехтувати злом.
Ганьба мені за давню дружбу з вами,
Несталими, зрадливими людцями.
Хто бачив з вас, щоб вірші я писав,
Щоб чепурився, в'янув і зітхав
За дівою? Чи чув із вас хто-буДь,
Щоб вихваляв я очі, ніжку, грудь,
Чоло, уста, ходу, овали пліч?..
Король Який святий! Незрозуміла річ!
Чого ж, мов злодію, тобі спішити?
Бірон Любов жене. Закохані, пустіте.
Входять Жакнета і Довбешка.
Жакнета Хай бог вас береже!
Король Із чим прийшли?
Довбешка Із зрадою.
Король Хто зрадив і коли?
Довбешка Не зрадив ще ніхто.
Король Якщо вже так, то з саду
Геть забирайтеся, свою забравши зраду.
Жакнета Прошу, сеньйоре мій, цей прочитайте лист.
Наш пастор нам сказав: ховає зраду зміст.
Король Біроне, прочитай.
(Дає йому листа)
Хто дав тобі його?
Жакнета Довбешка, звісно.
Король
(до Довбешки)
А тобі хто дав?
Довбешка Дун Адрамадьйо, дун Адрамадьйо.
Король Біроне, що з тобою? Навіщо рвеш листа?
Бірон Сеньйоре, не турбуйтесь, сама в нім сміхота.
Лонгвіль Але ж він схвилювався й не те відповіда.
Дюмен
(збирає клаптики паперу)
Та це ж Біронів почерк, його ж і підпис тута.
Бірон
(до Довбешки)
Ти на мій гріх зродився, проклятий баламуте.
Я винуватий, винний і в цім признатись рад.
Король У чому?
Бірон В тім, що дурнів я замикаю ряд.
Попалися ви троє, владарю, я — четвертий.
Як злодій кишеньковий, з нас кожен гідний
смерті.
Чужих спровадьте звідси, і я покаюсь гірко.
Дюмен Число ми склали парне.
Бірон Це правда, нас четвірко.
Хай вийдуть голубочки.
Король Не стійте тут, а — в путь!
Довбешка Тут зрадники зостались, а чесних геть женуть.
Жакнета і Довбешка виходять.
Бірон Закохані, дозвольте вас обняти!
Ми вірні так, як вірна плоті кров.
Ясніти небу й морю вирувати^-
Закон старих ще юність не зборов.
З'явилися з любові ми на світ,-
Цим поясню від клятви наш відхід.
Король Як? Лист розкрив твою любов незмінну?
Бірон Питаєте! Хто, взрівши Розаліну,
Немов дикун-індус, коли святе
Зі сходу сонце блисне світлом раннім,
Грудьми у прах побожно не впаде,
Сумирний і засліплений сіянням?
Хто сміє на красу, яка зійшла,
Дивитися орлиним гордим оком
І не сліпитись ясністю чола?
Король Невже пойнявсь ти запалом високим?
Моя любов — це сонце, а твоя —
Бліда супутниця мого світила.
Бірон Тоді я не Бірон. Вона ж сія,
Без неї тьма весь світ би полонила!
Принадно так, що жодний не згаса,
Всі барви на обличчі в неї злиті,
Така довершена її краса,
Що годі більшу велич уявити.
О, дайте цвіт велеречивих уст!
Ні, геть риторику! Хто хвалить всує?
Лише торгаш, який в тім бачить глузд,-
Хвала їй зайва, бо її плямує.
Пустельник, що зігнувсь від сотні зим,
Півсотні скине, як їй в очі гляне.
Краса ж вертає молодість старим,
Цвіте ж і костур, як весна настане.
Мов сонце, блиск вона несе всьому.
Король Чорнішої тобі знайти не вдасться.
Бірон Хай чорна, як ебен! Коли візьму
Я за жону її, це буде щастя.
Хто до присяги приведе мене?
Де біблія? Клянуся — не вродлива
Та, що з лиця світліша й не сяйне
Ось так очима темними, як слива.
Король О, парадокс! Таж чорне — пекла знак.
В'язниця чорна й ніч по дневі зблідлім,
Краса,— це світло, що жадає всяк.
Бірон Чорти спокусять швидше тих, що в світлім.
Якщо ж у траурі її чоло,
То це тому, що в інших дам волосся
Чуже й фарбоване на гріх і зло;
Вона все зробить, щоб гарніш вилося.
І перемінить моду наших днів,-
Рум'янцем ще вважаються рум'яна,
Але рум'яні, щоб їх світ цінив.
Чорнитись будуть, як моя кохана.
Дюмен Такий, як в неї, в сажотруса лоб.
Лонгвіль За нею в вугляра лице розквітло.
Король Таж чорне хвалить тільки ефіоп.
Дюмен Уже не треба свіч, бо тьма — це світло.
Бірон Ба! Навіть дощ лякає ваших дам,-
Рум'яна змиє, звісні їх тривоги.
Король Не вадить вашій, відповім я вам,
Піти під дощ і вмитися хоч трохи.
Бірон її звеличу й на суді страшнім!
Король І чорта настрашить твоя чорнява.
Дюмен Хто високо заноситься з низьким?
Лонгвіль
(показує на свій чобіт)
Обличчя в неї — як моя халява.
Бірон Коли б ти вимостив очима шлях,
То і тоді б він був її не гідний.
Дюмен Тьху! Піде так вона по тих очах,
І все, що вище ніг, їм буде видно.
Король Пусте! Любов нас узяла в полон.
Бірон Виходить, власну клятву ми зламали.
Король Облишмо спірку! Доведе Бірон,
Що ми законно чиним, як жадали.
Дюмен І дійсно, виправдай як-небудь гріх.
Лонгвіль Знайди підставу ту, що ясність вносить,
Крутійство, щоб чортів скрутити всіх.
Дюмен Дай приклади якісь.
Бірон їх більш, ніж досить.
Тож слухайте, сподвижники в любові!
У чому поклялися ми спочатку?
Постити, вчитись, уникать жінок.
Але ж це означає— зрадить юність.
І як же вам постити? Юні шлунки
Від стриманості в їжі заболять.
А давши клятву вчитися, панове,
Ми з вами справжньої зреклися книги:
Чи можна вічно споглядать і вчитись?
Як можете, королю, й ви, сеньйори,
Знайти високу суть життя і вчення
Без ясності жіночої краси?
З очей жіночих цю доктрину взяв я:
Вони — це академії та книги,
І в них вогонь іскриться Прометеїв.
Адже сидіння вічне за книжками
Скує нам дух і кров захолодить
Так, як натуга і нестримний рух
В путі ослаблюють мандрівцю м'язи.
Отож, зарікшись на лице жіноче
Дивитись, ви зреклись очей своїх,
Зреклись того, у чім клялись,— науки.
Чи в світі є мудрець, який краси
Навчає ліпше від очей жіночих?
Наука —це придаток до людини,
І там, де ми, там буде й наша вченість.
Якщо ми в очі дивимось жінкам,
То чи не бачим наше в них знання?
Ми присягли навчатися, панове,
І разом з тим зреклися наших книг:
Скажіть, де б ви, королю, й ви, сеньйори,
В тяжкому спогляданні відшукали
Палкі рядки, що нам оце навіяв
Жагучий погляд чарівних наставниць?
Мистецтва інші, скніючи у мозку,
Не розвиваються й тому в житті
Дають малий врожай з тяжкої праці.
Любов, що вивчена в очах жіночих,
Не зостається замкнутою в мозку,
А розливається по всьому тілу,
Біжить із швидкістю палкої думки,
І розвиває наші почуття,
І сповнює подвійною снагою.
Вона дає очам незвичну силу,-
Закоханий орла засліпить зором,
Почує вухом і найлегший звук,
Що й злодій насторожений не вловить.
В закоханих м'який і ніжний дотик,
Який затьмить і равликові ріжки,
Більш витончений смак, аніж у Вакха.
Любов смілива, наче Геркулес,
Бо й плід зірве із древа Гесперід.
Вона хитріша сфінкса; мелодійна,
Солодка, наче лютня Аполлона;
Коли ж любов говорить — божий хор
Вколисує співзвуччям дивним небо.
Пера поет не візьме, не розвівши
Свій атрамент любовною печаллю.
То й вірші слух чарують дикунам
І збуджують сумирність у тиранів.
З очей жіночих цю доктрину взяв я,-
Це в них вогонь іскриться Прометеїв.
Це — академії, книжки, мистецтва,
Якими живиться й живе наш світ;
Без них ніхто нічого не досягне.
Безумці ви були, жінок відрікшись,
Спевнивши клятву, будете безумці.
Ім'ям премудрості, що люблять люди,
Ім'ям любові, що людей підносить,
Чоловіків, що зачали жінок,
Жінок, що нас, чоловіків, зродили,-
Порушим клятву, щоб себе спасти,
Бо згинемо самі, її зберігши.
Така-бо зрада стане благочестям:
Велить нам бог чинити милосердя,-
А милосердя — це любов та сама!
Король 3 ім'ям Амура, воїни, в похід!
Бірон Вперед несіть знамена і — в атаку!
Ми звалим їх! Але я спершу раджу:
У битві треба затулить їм сонце.
Лонгвіль Тепер — до діла! Досить балачок!
Ми будемо французок домагатись?
Король І переможем їх! Тому розвагу
Для них придумаймо у шатрах їхніх.
Бірон Ми спершу проведімо їх туди.
Хай кожен з нас під руку візьме
Свою кохану даму. Пополудні
Для них влаштуємо якусь забаву,
Що за цей час підготувати встигнем.
Це ж ігри, танці, маскаради, співи
Засвідчують любові шлях щасливий.
Король Не гаймося! Всі якнайшвидше в путь!
Хвилин змарнованих не повернуть!
Бірон Allans! * Кукіль посіяв — будь без жита!
Зрівнялись долі терези в цю мить.
Зрадливцям з ницими дівками жити,-
Скарбів великих не придбать за мідь!
Виходять.
* Ходім! (Фр.)