Матрьошкін (жалібно). Та все на ту ж, на станцію Чор... Чор... Чортомлик.
Марко (сідає на стілець, похиливши голову на руку). Дійсно, що це якась чортова плутанина з цим Чортомликом. Вертиться, підходить до рук, а хочеш узяти — Чортомлик! Та що тут у вас такий холод, прямо аж всього трясе. (Береться за голову.) І голова неначе чужа...
Спринцовка (знов наближається). Вибачте, товаришу комісар, може, дозволите помацати вашу селезьонку, може, у вас, справді, гм, сипняк.
Марко (зривається, розлючений). Та чи довго ти будеш чіплятись домене із своїм сипняком!.. Я тобі, мерзавець, усі печінки перемацаю.
Спринцовка (із-за столу). Я нічого... я тільки з медицинської точки зору.
Вбігає Маруся, схвильована, задихана, з розкуйовдженим волоссям, без верхнього одягу.
Матрьошкін (з жахом). Кінець! Усе пропало.
Маруся (підбігає до Марка). Товаришу комісар! Злочинство! На цій станції діються великі злочинства! (Вона задихається.)
Марко (підводиться здивований). Хто! Хто ви така?
М а р у с я. Я дочка тутешнього сторожа... Мене заманили й заперли в старому депо... щоб я не виказала вам їхніх шахрайств... але я зламала грати і вирвалась... Дивіться, всі руки в крові...
Марко (хапає її за руки). Хто! Хто зробив це насиль: ство?
Маруся. Начальник станції. Він увесь час чіплявся до мене, не давав спокою, примушував стати його полюбовницею... гнав із хати хворого батька, а коли я сказала, що одкрию всі їхні шахрайства, вони заперли мене обидва — укупі з конторщиком Панаженком, загрожували вбити,— я сама хотіла написати про все в Червону Армію... але якраз... ви приїхали.
Марко (схвильований). Так, значить, це правда! Значить, тут пропали наші вагони!
Маруся. Да, да, багато вагонів, я сама тільки недавно довідалась.
Марко (до Матрьошкіна). А! Попались мерзотники. Ну, то кажіть же швидше, де, де поділись ці вагони. Це дійсно якесь крутійство, я б'юсь тут цілу годину і не можу добратись до товку. За книгами вагони відіслано на Чортомлик, а в Чор-томлику їх немає, як крізь землю провалились.
Маруся. Да, да, за книгами все чисто, але справа в тому, що замість Чортомлика вони нібито помилково відіслали ці вагони на станцію Чорний тупик — зовсім на другу дорогу — в напрямку Умані, адже ж їх ціла зграя — кондуктори, конторники та службовці на Чорному тупику. Там і стояли ці вагони місяць або два, поки не мине законний строк, а тоді їх продають, а гроші ділять, і причепитися не можна, бо за книгами все чисто.
Марко (в захваті ч хапає Мару сині руки). Спасибі, спасибі тобі, дівчино! Просто аж у голові проясніло. А то я вже й сам став думати, може, справді сипняк... Але де ж ці мерзавці — начальник і конторник,— де вони сховались?
Маруся. Певно, вони в слюсарні при новому депо, там вони завжди пиячать.
Марко (грізно дивиться на Матрьошкіна, той не знає, куди дітись). Ну! Так ось, значить, які твої путьовки! Ось перегоріли (наступає на нього), акти, книги, станція Чортомлик!
Матрьошкін (белькотить). Змилуйтеся, я ж ні при чому, я тільки теле-те-теле-те...
М а р к о. А, тепер змилуйтесь. (До червоноармійців.) Зараз же йдіть з ним у слюсарню, нехай він покаже, де сховались ті двоє, та негайно приведіть усіх сюди.
Червоноармійці (до Матрьошкіна). Ходім... ти...
Матрьошкін. Дозвольте хоч пальто взяти.
Марко (зловіще). Підеш і так. Скоро тобі і без пальта буде жарко.
Червоноармійці і Матрьошкін виходять,
Марко (до Марусі). Ми не забудемо твоєї послуги, дівчино! (Тисне їй руки.) Коли б ти знала, як потрібні там, де б'ються наші брати, як потрібні там усі ті речі, що їх так нахабно крали ці злочинці. Коли непереможна одвага пориває вперед наших бойців, немає сили, щоб зупинити цей порив,— ні злива, ні ледяна вода, ні буря заліза й вогню, що сиплеться над їхніми головами з ворожих гармат... І скільки раз доводилося мені самому, промерзлому й змоклому до нитки, не мати сухої сорочки, щоб зогріти скоцюбле тіло; ганчірки, щоб обернути поранені ноги. Два тижні я товчусь по всій залізниці, як Марко по пеклу, шукаючи наших вагонів... що вкрали ці мерзавці. Два тижні я не роздягався, не вмивався, не спав, два тижні неначе в якійсь маячні проходять передо мною вагони, станції, рейки, безглузда плутанина цифр, паперів, книжок та шахрайських мармиз... Я знайшов і відіслав дванадцять вагонів, і я знайду їх всі, хоч би довелося й поставити дибки всю залізницю та постріляти всіх хижаків! (Задихається і береться за голову.) Але не легка ця справа, дівчино. Я радніший двадцять раз переходити річку під шрапнеллю з обох берегів, ніж шукати правди у цих книжках та справах, що од самого їхнього виду у мене туманіє в голові та кидає то в жар, то в холод... Я й сам не знаю, що зі мною робиться. Ніколи я не почував такої втоми, як зараз. (Береться за голову.)
Маруся. Вам треба одпочити хоч трошки, вигляд у вас зовсім недужий.
Спринцовка. Я ж казав їм, щоб поставити градусник,— не хочуть.
Марко (розлючений). Ти знов із своїм градусником.
Спринцовка тікає. Увіходять обидва червоноармійці, ведучи Приятелева, Панаженка і Матрьошкіна.
1-й червоноармієць. Привели, товаришу комісар.
Марко (одразу ж напосідає на них). Ти начальник станції? Де 26 вагонів військового вантажу, що йшли через вашу станцію на станцію Чортомлик і далі? Мовчите? Не знаєте? То я вам скажу, мерзавці, драпіжники, шахраї! Про станцію Чорний тупик ви чули?
Приятелів. Пропали...
Панаженко. Виказала підла сука...
Марко. Ти, телеграфіст! Зараз же шліть телеграму на станцію Чорний... Чортів... Чортів тупик, що я заарештую всі вагони, що належать армії... Негайно відіслати їх на нашу адресу... (В найсильнішому гніві.) Так ви вже цілі поїзди будете красти та на якісь тупики їх засилати! Та чи є ж на світі кара, якої варта подібна зрада! Так я ж вас самих за Чортів тупик, до всіх чортів виряджу! Зараз же без пересадки, без пощадку. (Він хитається.) Води!
Маруся подає йому склянку. Він пожадливо п'є.
Хвершал... бери перо... пиши... зараз же пиши... наказ... ухвалу... іменем революційної законності я, уповноважений... особого відділу... ухвалив... начальника станції... конторника... всіх розстріляти... присуд негайно виконати, негайно...