Тим більше я не можу забути фантастичну, зворушливо-смішну сценку з мадам Анджольєрі; мабуть, кавальєре з першого ж погляду, яким він безцеремонно обвів залу, угадав, що її тендітна натура не зможе опиратися його чарам. Тільки силою своєї воді він буквально підняв її із стільця, вивів із ряду, в якому вона сиділа, і поманив за собою; до того ж щоб виставити в ще яскравішому світлі своє мистецтво, звелів панові Анджольєрі гукати дружину, ніби хотів, щоб той кинув на терези свої права, самий факт свого існування і своїм голосом збудив у душі синьйори все те, що могло оборонити її доброчесність від лихих чарів. Та якими даремними виявилися всі ті заходи! Чіполла здалеку ляснув нагайкою, і той ляск так подіяв на нашу господиню, що вона, здригнувшись усім тілом, звернула погляд на артиста.
— Софроніє! — уже тоді вигукнув пан Анджольєрі (ми й не знали, що пані Анджольєрі звуть Софронією), і вигукувати було чого, бо кожен бачив небезпеку: його дружина так і прикипіла очима до проклятого кавальєре, а той, перекинувши нагайку через руку, простягнув до неї довгі, жовті пальці й почав манити її за собою, крок за кроком відступаючи назад. Тоді мадам Анджольєрі, смертельно бліда, підвелася, повернулася всім тілом до заклинача й ніби попливла за ним. Страшне, фатальне видовище! Немов сновида, ледь піднявши гарні руки й притиснувши лікті до тіла, наче не відриваючи ніг одну від одної, вона повільно полинула за спокусником, що вабив її за собою...
— Гукайте ж її, добродію, гукайте! — нагадував горбань.
I пан Анджольєрі крикнув кволим голосом:
— Софроніє!
Ох, він ще не раз гукав її, приставивши одну руку трубочкою до уст, а другою махаючи дружині, навіть підвівся, бо пані Анджольєрі все далі відпливала од нього, а жалюгідний голос любові й обов'язку безсило завмирав за спиною в пропащої, і вона, зачарована й оглушена, на порух Чіполлиних пальців нечутно й легко, мов сновида, линула до дверей. Складалося тверде враження, що вона ладна йти за своїм володарем, якщо він того забажає, хоч і на край світу.
— Accidente!28 — перелякано вигукнув пан Анджольєрі і схопився з місця, коли вони вже були біля самих дверей.
Але тієї миті кавальєре, ніби відмовившись від лаврів переможця, урвав номер.
— Досить, синьйоро, дякую вам, — мовив він своїй дамі, що наче впала з неба на землю, і з галантністю комедіанта запропонував їй руку, щоб відвести її назад до пана Анджольєрі. — Добродію, — сказав він, уклонившись, — ось ваша дружина! З глибокою пошаною вручаю її вам цілою і неушкодженою. На вас як на чоловіка лягає величезна відповідальність за цей скарб, що належить тільки вам, тож будьте ще пильніші, пам'ятаючи, що є сила могутніша, ніж розум і доброчесність, і та сила тільки в окремих, виняткових випадках здатна на великодушне зречення!
Бідолашний пан Анджольєрі, мовчазний і лисий, він навряд чи зміг би вберегти своє щастя й не від такої демонічної сили, як та, що тепер до жаху додала ще й глум. Бундючний, самовдоволений, кавальєре повернувся на сцену під оплески публіки, що з подвійною силою винагородила його красномовність. Якщо не помиляюся, саме після цієї перемоги авторитет його піднявся настільки, що він міг примусити публіку танцювати, так, танцювати в буквальному значенні цього слова. Тепер глядачів опанувала якась розпуста, вони ніби сп'яніли, як буває пізньої ночі, утратили владу над своїми почуттями, здатність критично оцінювати вплив цього неприємного чоловіка і тверезо опиратися йому. Щоправда, Чіполлі довелося ще тяжко боротися за цілковиту владу над залою, бо її підважувала впертість молодого римлянина; його моральна стійкість давала публіці небезпечний приклад. А кавальєре дуже добре розумів, яке значення мав приклад; тому він вибрав для нападу най-вразливіше місце свого супротивника — зали з глядачами — і примусив розпочати танцювальну оргію того самого хворобливого і схильного до знеособлення юнака, якого вже перед тим обернув був на живу дошку. Тільки-но кавальєре кидав погляд на цього юнака, як він, наче громом ударений, відхиляв назад груди і, виструнчившись, упадав якийсь вояцький сомнамбулізм, зразу було видно, що він ладен виконати будь-який наказ. Він, певне, любив коритися і радий був позбутися свого жалюгідного "я", бо раз по раз зголошувався на роль піддослідного і, мабуть, вважав за честь для себе стати взірцем цілковитого знеособлення і втрати волі. Тепер він також подався на сцену і, тільки-но кавальєре ляснув нагайкою, на його наказ почав робити різні па, тобто в якомусь блаженному екстазі, заплющивши очі й похитуючи головою, вимахувати на всі боки руками й ногами.
Видно, танцювати було приємно, бо скоро в Чіполли знайшлося поповнення: ще двоє юнаків, один у простому костюмі і один гарно вбраний, піднялися на сцену і почали робити те саме, що й перший танцюрист. Аж ось знов подав голос добродій із Рима: він уперто запитав, чи береться кавальєре навчити його танцю навіть проти його волі.
— Навіть проти вашої волі, — відповів Чіполла таким тоном, що я його ніколи не забуду. Мені ще й досі вчуваються ті зловісні слова: "Anche se non vuole".
I почався двобій. Чіполла найперше підкріпився чаркою і закурив нову цигарку, тоді поставив римлянина в середньому проході обличчям до дверей, а сам спинився недалеко позад нього, ляснув нагайкою і наказав:
— Balla!29
Супротивник навіть не ворухнувся.
— Balla! — вигукнув кавальєре ще рішучіше і ляснув нагайкою.
Ми побачили, як у юнака сіпнулася під коміром шия, як зігнулася в суглобах одна рука і одна нога повернулася п'ятою назовні. Довгий час усе обмежувалося тільки цими рухами: юнак на мить конвульсивно здригався, тоді знов завмирав. Кожному було видно, що в цьому випадку Чіполлі доведеться подолати твердий намір не піддатися, героїчний опір; цей мужній юнак хотів оборонити честь людського роду, він корчився, але не танцював, спроба так затяглася, що кавальєре мусив ділити свою увагу — подеколи він обертався до танцюристів, які стрибали на сцені, і ляскав нагайкою, щоб вони не вийшли з покори, а тим часом пояснював залі, що хоч скільки б ті біснуваті витанцьовували, вони не стомляться, бо ж, властиво, це він танцює замість них. Потім знову впивався гострими очима в потилицю римлянина, штурмував далі фортецю, що загрожувала його пануванню.