Марія

Страница 189 из 196

Иваненко Оксана

Ніколи вона не зрадить його, не покине його.

Вночі вона часто дивилася на його молоде ясне обличчя і думала: "Хай буде завжди так. Разом з ним. Мені більше ніхто не потрібний. Він і Богдась. Адже ще багато життя попереду. Ми будемо разом. Хай йому буде добре зі мною".

* * *

На "Живій душі", романі, який вона так швидко з натхненням написала і якого чекав Некрасов для "Отечественных записок", вона поставила присвяту: "Дмитрові Івановичу Писарєву на знак глибокої пошани".

І хай всі про це знають!

— Бачиш? — похвалився Митя Богдану, показуючи цей напис на рукопису.

— А мені мама присвятила "Невільничку", — не поступився Богдан, — там так і надписано: "Богданові Опанасовичу Марковичу".

— Як важно! — удавано здивувався Митя.

— От хлопчиська! — знизала плечима, сміючись, Марія, але до чого їй була приємна їхня приязнь, невимушеність!

Ще коли вона була в Москві, у грудні шістдесят сьомого року, Митя написав їй, що з "Отечественными записками" все у Некрасова поладнано, і хоч ще стоятиме ім'я Краєвського, але перший номер шістдесят восьмого року підібрано Некрасовим з "його" матеріалів, і що: "Некрасов питав про тебе і дуже хотів, щоб ти швидше закінчила "Живу душу", яка, напевне, вся, в цілому, піде в першу книгу. Туди ж підуть вірші Некрасова й оповідання Щедріна. А мене почекають пускати, і я з свого боку схвалюю цю обережність".

Але і в першому номері все ж таки дали його роботу — без підпису, у відділі "Іноземної літератури" — поки що лише переказ романів Андре Лео. Та він уже готував для Некрасова статтю про Дідро. І його вже запросив Некрасов на обід, не просто сімейний, для розваги та відпочинку, а на "традиційний" обід, які влаштовував Некрасов, будучи редактором "Современника", і на яких спочатку розв'язували різні серйозні редакційні справи. Традиція "Современника" жила далі!

Серед колишніх соратників — тут були присутні Щедрін, Слепцов, Єлисєєв — з'явився новий — молодий Писарєв, і всі розуміли, що незабаром саме він вестиме критику журналу. На цьому обіді остаточно вирішувався склад редколегії, взаємини з Краєвським, зміст перших номерів.

У якому доброму товаристві з'являлася і Марія з першого номера!

Ох, як непевне усе в світі журналістики, літератури взагалі!

От і з "Живою душею" вийшло зовсім не так гладко, як чекалося. Та господи, боже! А з чим було "гладко", з яким романом? "Записки дячка" (тепер назвала — "причетника") лежали вже не перший рік то в звичайній цензурі, то в духовній, а ще коли той самий Благосвєтлов збирався надрукувати їх у своєму журналі! Адже Марія надіслала цей роман ще з Парижа!

Як відчували на собі всі літератори та видавці цей бич цензури, цей страх перед розправою!

Нещодавно, коли вона була у Некрасова, в тісному колі знову заговорили про цензуру, й особливо її вразило, як Некрасов своїм глухим від хвороби горла голосом мовив:

— Сидить письменник і пише, і на кінчику пера в нього прекрасне слово, таке слово, яке вдесятеро краще за все, що він у житті написав, і раптом він боїться його написати, бо спаде йому невільно думка — а що, як увійдуть жандарми та схоплять!

— Еге ж, оце вже письменницьке ремесло, — сердито забурчав Щедрін. — Це ж не тільки мука, це ж цілісіньке душевне пекло. Крапля за краплею точиться письменницька кров, раніше ніж потрапить твір у друкарську машину. Чого тільки й зі мною це робили! І вирізали, і підрізали, і перероблювали, і в цілому твір забороняли та ще й оголошували, що я шкідливий, шкідливий, шкідливий! Я просто дивуюсь Миколі Олексійовичу — які потрібні сили, щоб витримувати бої з цензурою. Як хочете — це величезна заслуга! І знаєте, Миколо Олексійовичу, коло міцного коня і слабший потягне, отак і я подумав і погодився увійти в редколегію.

— Та, отець, таке скажете! Без вашої участі і я не потягну тепер "Отечественные записки" і не поверну їх на шлях "Современника"!

Ніхто не заплющував очі, що і для всіх спільно, і для кожного автора зокрема без перешкод, труднощів не обійдеться. Справді, наче краплю по краплі кров виточують, коли примушують викреслювати, скорочувати, перероблювати виношені, виплекані рядки!

Довелось і Марії перехвилюватися немало з "Живою душею".

В один номер роман не вклався, в цьому винний був лише розмір, але зняли присвяту, і це була перша прикрість. Не все однаково сподобалось у романі самому Некрасову, хоч він і не наполягав, щоб вона щось змінювала, та якому авторові це приємно? Проте записка від Некрасова трохи заспокоїла: "Хоч я, може, з надмірною суворістю поставився до III частини "Живої душі", тому вважаю за обов'язок сказати, що п'ять розділів четвертої частини, які я вчора прочитав, категорично і беззаперечно хороші".

Вона писала цей роман з піднесенням і любов'ю, та, як і в кожному творі, вона була незадоволена рівно всім, особливо останньою частиною, там були лише натяки на діяльність Загайного. Не могла ж вона писати напрямки про революційну організацію!

Напрямки вона написала про табір лібералів, який скочувався до одвертої реакції, і саме проти цих колоритних образів розвінчаних героїв, їхніх висловлювань, запобігання перед владою заперечив Краєвський і наполягав у листі до Некрасова, щоб викреслити ці сторінки.

Марія сиділа, насупивши свої густі темні брови.

— Некрасов пропонує мені викинути ці місця, проти яких заперечує" Краєвський. Але ж у них уся сіль, весь сенс викриття цих балакунів, без цього все буде беззубо, все губить свою гостроту й спрямованість, — скаржилася вона Миті, — і правду тобі сказати. найдужче прикро мені, що зняли присвяту. Чого боятися твого імені тепер?

Їй так хотілося, щоб на романі стояла, стояла ця присвята, наче перед усім світом сказати: "Так, я поважаю його, я з ним, ми разом, у нас спільні думки, життя, праця!"

— А може, це навіть приємно, що бояться? От уже через це не варт хвилюватися, адже я-то знаю, що роман мій! А в книжці ти поновиш вилучені цензурою місця.

— Якщо цензура в книжці пропустить! Скільки вона завжди спотворює! І перед читачами ми з'являємося такими добропорядними, причесаними, спокійними...

— Або зовсім не з'являємось!

— Хочеться, щоб тебе швидше почули, а воно. написане, лежить та й лежить!