Мандрівні зірки

Страница 38 из 148

Шолом-Алейхем

Немає сумніву, що обидва директори хотіли якнайшвидше здихатися один одного. Але, як два справжні дипломати, кожний з них сушив мозок, як іншого облигати, обшахраювати, пошити в дурні.

1

Лехаїм! — Будьмо здорові! (бер.)

2

Шолом-Алейхем, т.2

Розділ 49

ГЕНРІЄТТА ШВАЛЬБ

Спостерігаючи, як дурноголові глядачі, наче вівці, хмарою сунуть до театру й платять шалені гроші за те, щоб хоч раз побачити й послухати отого пустомолота, Геця Гецьович не тямився від обурення. Кожний гульден, який надходив до каси — хоч три чверті прибутків належали йому,— завдавав йому болю. Наче розбійник, сидів Геця Гецьович біля каси й позирав, як глядачі божеволіють і б'ються за вхідний квиток,— не знати чого й за віщо... А коли вже спродано було всі квитки, й усі резервні стільці, і театр був ущерть переповнений, ніде голці впасти, тоді Геця Гецьович теж поцікавився глянути, чим це так захоплюються дурні євреї.

Він визирнув з-за лаштунків і знову побачив перед собою дурних євреїв, що пальці облизують, захоплюються і плескають "браво". Йому перехопило подих і в голові замакітрилось: не від гри на сцені, а від переповненого залу. Відколи Геця Гецьович директорує, він не пам'ятає ще такого, ніколи ще не було в театрі так повно... Якщо це справді тільки через отого парубка з Бухареста, треба його забрати до себе за всяку ціну... Але як це зробити? Приступитесь до нього просто й запропонувати шмат грошей, щоб тому аж очі на лоба вилізли,— то цей гультіпака, можливо, перекаже все своєму директорові. З цього може виникнути великий скандал. Гольцман кусючий. Нарази-тися на його язик Геця не мав ніякого бажання... Ні, у Геці Гецьовича був свій план: він поцілятиме через інших, через свою нову примадонну — Генрієтту Швальб.

Хто була Генрієтта Швальб і як вона стала примадонною? Це можна розповісти досить коротенько.

Одного разу директор Геця Гецьович помітив у себе в театрі просто зодягнену дівчину з розкішною талією и величною фігурою. Так висловився сам директор і почав стежити за дівчиною: шваля не шваля, покоївка не покоївка, але гарна, як квітка гайова.

— Якби я залучив цю дівчину до свого театру, я б зробив з неї примадонну,— сказав Геця одному із своїх ла-куз.— Може б, ти довідався, де вона працює?

— Оця гарнюня? — відповів йому лакуза.— Де вона працює, не знаю. Але брат її мені добре відомий. Швальб на ймення. Хаїм-Іцик Швальб. Він цигарочник, розносить цигарки на продаж.

— Отой мурмило з червоною пикою? Отакої! Я ж його на тому тижні добре відлупцював і викинув з театру, щоб не мав звички лазити за лаштунки й частувати актрис сигаретами, коли їм треба зосередитись перед грою.

— Що ж з того? Навпаки, виходить, що ви вже давні знайомі. Якщо хочете, я можу з ним поговорити.

— Будь ласка, поговори, але так, щоб він не зажадав купи золота. Розумієш, що тобі кажуть?

— Авжеж, розумію. Що я, дурний?

Після цієї розмови Генрієтту Швальб (тоді вона просто звалася Єнтка) привели до директора додому. її брат, Хаїм-Іцик Швальб, після ляпасів, якими почастував його Геця Гецьович, не наважувався ризикувати. Він послав наперед свою сестру, а сам залишився на вулиці.

Це було вдень після обіднього сну. Директор прийняв її босий і запросив сісти, але вона відмовилась. Вона може постояти. "Де ти працюєш?" — спитав він у неї. Вона похвалилась перед ним, що має дуже добру службу, добру й легку. "Скільки одержуєш?" Одержує вона тільки п'ятнадцять гульденів на місяць, крім білизни. За білизну вона має окремо десять гульденів. А ще їй перепадає часом чотири, часом шість, інколи навіть цілих сім гульденів.

— Скільки ж це виходить разом?

— Підрахуйте.

Директор босоніж підвівся, почав шукати олівця і клаптик паперу. Він запитав у неї, що було б, наприклад, якби їй запропонували попервах п'ятдесят гульденів на місяць? Вона на те сказала, що п'ятдесят гульденів — пристойна плата. Справа тільки в тому, за яку роботу?

— Ніякої роботи, тільки грати в театрі. Як вас звати?

— Кого нас? Мене з моїм братом?

— Ні. Вас, тільки вас.

— Тільки мене? Мене звуть битка, а моє прізвище Швальб.

— Єнтка? Пхе! Чому єнтка? 1 Якесь качине ім'я!.. Генрієтта набагато краще. Генрієтта Швальб. У вас, кажете, є брат? Де ваш брат?

— Він надворі, ось тут, коло дверей.

— Га... Запросіть його до мене. Скажіть йому, що я прошу його зайти. Ми з ним тут порозуміємося.

Розділ ВО

ХАЇМ-ІЦИК ШВАЛЬБ

Директор Геця Гецьович припустився великої помилки, вважаючи, що легко порозуміється з Єнтчиним братом. Хаїм-Іцика Іїївальба не так легко було укоськати. А до того виявилася ще одна біда: цигарочник здавна поривався до театру. Хто б міг бути провидцем і здогадатись, що цей товстопузий, куцолапий Хаїм-Іцик Швальб глибоко в душі був актором! Угадайте, що в цього червонопикого гевала була тендітна душа, яку вабило до театру, музики, до всього прекрасного!.. Недаремно цигарочник завжди вештався за лаштунками, віддавав акторам задурно останній десяток сигарет, аби його пустили хоч здалека подивитися, як грають у театрі. Чужа душа — темний ліс. Не завжди можна оцінити людину, зважаючи на її вроду.

Коли Хаїм-Іцик Швальб почув, чого хоче директор Геця Гецьович від його сестри, він сказав собі: "Тепер настав час..." Набравшись сміливості, Швальб висунув тверду вимогу: "Я віддам сестру в актриси тільки з умовою, коли й мене візьмуть в актори".

— Який з вас актор з таким обличчям?

Хаїм-Іцикові тьохнуло серце. Йому не раз казали, що

в нього обличчя волоцюги, а очі лісового розбійника. Він опустив очі додолу і тихенько спитав:

— А яке в мене обличчя?

— Обличчя вол... сам не знаю яке...

Хаїм-Іцик Швальб зітхнув:

— Хіба я в такому вигляді вийду на сцену? Адже мене загримують. (Цигарочник підвів очі на директора). Ви гадаєте, що я нічого не тямлю в таких справах? Я вже колись грав.

— Де ви грали?

— Де я грав? З пурімшпілерами * я грав. Тобто я граю і тепер, коли настає пурім. Нехай хто спробує зіграти так Гамана, як я.

Хаїм-Іцикові розбійницькі очі заіскрилися. Але директор Геця Гецьович перебив йому мову:

— Можливо. Цілком можливо. Ну, а з цим барилом що буде?

Хаїм-Іцик глянув на свій великий живіт і куці ноги: