Коли, почувши страшний гамір і галас, Беня Рафалович довідався, що робиться, він насамперед сказав, щоб було тихо, і стало тихо. Потім він видав наказ запрягти коней і привезти "гудзика". Бениною мовою це означало— пристава, з яким Беня був на "ти".
— Бери, скільки хочеш,— сказав йому Беня,— роздягни мене до останньої сорочки, але приведи сюди мою дитину...
Це було майже неймовірно, щоб людина за один день так змінилась, як змінився Беня Рафалович. Завжди рум'яні щоки його посиніли, запали й зблякли. Очі блукали, ні на чому не зупиняючись, наче когось шукаючи. Навіть черево, завжди дебеле й округле, як барабан, нараз обвисло. То був зовсім не той Беня, що завжди. Він не кричав, не лютував, не ламав стільців. Тихою ходою ступав туди й назад по хаті, темний, як хмара, навіть надвір не виходив, світу божого не хотів бачити. А тут лежала трупом хвора дружина Бейлка. У неї серцевий напад, сказав лікар, треба її заспокоїти... Заспокоїти? Чим міг її заспокоїти Беня після того, як йому дали по голові полінякою, забрали в нього найкраще, наймиліше, найдорожче, най-любіше?
— Бери, скільки хочеш,— сказав він знову "гудзикові" — візьми все до останньої сорочки, але приведи сюди мою дитину...
"Гудзик" дивився на Беню. Він ще ніколи не бачив Рафаловича таким схвильованим, як тепер. Йому було шкода Бені. Поклавши руки йому на плечі, пристав заспокоював його:
— Будет хорошо! — тобто все буде гаразд.— Прикажи, Беня, кидеш * — накажи, щоб подали щось випити.
З великою енергією заходилось начальство розслідувати справу, розпитувати, дошукуватись суті, збирати відомості з першоджерел. Воно додержувалось своєї думки, що в усьому винен отой шельма, кантор. Він напевне знає, де поділась парочка, але придурюється. Нехай спершу посидить кілька годин у "кам'яному мішку", трохи познайомиться з мишами, блощицями та іншою нечистю, тоді перестане прикидатися дохлим, удавати, ніби нічого не знає... Ще трошки, і кантора Ісроела відвезли б до буцегарні, якби не канториха Лея з її чоловічим розумом.
Коли перший грім відгримів над її головою, в канто-рихи Леї розкрилися очі на все, і вона власним розумом дійшла висновку, що це все зв'язане з єврейським театром. Вона мала щодо цього тисячі різних прикмет і доказів. Хто може так добре знати, як мати? Мати знає, нещасна її доля! Материне серце чує. Вона відчула,— велике горе звалилося на її голову! — з першої хвилини, як оті два небораки (Щупак і Шолом-Меїр) переступили її поріг, що то прийшли душогуби по її кровинку. Гвалт, гвалт! Де були її очі? Просто-таки памороки забили їй, якась мана, наврочливе око, божа кара спіткала за її великі, великі гріхи!.. Тепер уже їй усе ясно. Ясно як день. В її нещасті винні багато-багато людей. Перша — це свята та божа Неха, господиня заїзду, з її двома розбещеними сестричками, які з першим-ліпшим чоловіком починають хихоньки та хахоньки... Небораки там квартирували і були з ними запанібрата — вони повинні знати все, чисто все... А музикант Єхіел? Чого цей шарлатан цілу ніч ниячив з ними в льоху у винаря Генаха? А сам винар — теж великий святенник! Хіба в нього не втекла три роки тому старша дочка із становим писарчуком? Вона може піти заприсягтися перед біблією, що всі вони причетні до її нещастя! Чому не взятися краще за них, ніж чіплятися ні за що ні про що до її чоловіка, який чистий перед богом і людьми, чи бачили ви таке?!
Цим канториха не тільки врятувала себе й свого чоловіка від нового лиха; вона, можна сказати, розкрила начальству очі, дала їм зброю в руки, освітила шлях, показала, де шукати правди. Зрозуміла річ, що всіх перелічених осіб негайно схопили, як чорт цигана, і взяли їх на цугундер. Вони всі дуже перелякалися, боялися, крий боже, наклепу, але, хвалити бога, відбулися тільки переляком. Начальство лише вимагало від них, щоб вони розповіли про акторів єврейського театру і про втеклу парочку. На щастя, вони мали багато чого розповісти.
Розділ 40 СВІДКИ
Перший з'явився на сцені винар Генах, уже літня людина, зовсім сивий, але щічки рум'яні, пухлі, як у юнака. І черевце в нього теж чимале, бессарабське черевце. Генах невеликого розуму людина, але треба йому віддати належне: правдивий, ніколи не розповідатиме висмоктаних з пальця небилиць. Він почав розповідати святу правду, як перед богом. Справа була така.
У суботу ввечері — так Генах поводиться вже багато років, відколи став винарем,— він узяв свічку й зійшов у льох до вина, глянути, що робиться з вином. Яке вино має ще бродити, а яке треба пропустити крізь фільтр. Якому вину треба додати солодкості, а в якому, навпаки, треба підвищити міцність, бо воно вже досить солодке. Є ще таке вино, що його треба розлити у пляшки й закоркувати, щоб не взялося пліснявою, і знову ж е вино, яке треба поставити, щоб вистоялось і набрало властивого йому смаку, солодкості й міцності, бо що таке, власне кажучи, вино?..
Тут довелося перебити винареві мову і пояснити, що від нього сподіваються почути не про вино, а про щось зовсім інше. Люди кажуть, що в нього цілу ніч пиячили актори єврейського театру...
Почувши слово "пиячили", Генах зареготав: "Ха-ха, пиячили! Оце зветься пиячити? Нічого собі пияцтво". Справа була така: він стояв у льоху за роботою, тобто біля вина, аж тут прийшли і кажуть йому, що актори єврейського театру прийшли пити вино. Він кинув усі інші роботи, гадаючи, що тут вип'ють багатенько вина, що вино рікою литиметься. А тут виявилось, кінець кінцем, що з усього вина випили тільки дві з половиною сулії червоного й одну сулію білого вина. Тільки й того, що балачок про вино, а Генах уже знає: хто говорить про вино, той вина не п'є, а хто п'є вино, той про вино не говорить...
— Це все правда,— знов зупинили винаря й попросили, щоб він краще розповів, що відомо йому про втеклу парочку.
Виявилося, що про це він знає не більше, ніж вони. Тобто справа була така: 2
97
Коли він прокинувся вранці, то насамперед зійшов у льох до вина...
— Досить вина! — сказали винареві Генаху і взялися за музиканта Єхіела.
Музикант Єхіел мав гарні патли, носив срібну каблучку на пальці, ходив у ротонді й високому капелюсі, але був трохи недолугий; тобто так, з вигляду, здавалося б, нічого страшного, але він завжди ходив із зав'язаною шиєю і розмовляв дуже хрипким голосом, бхіел намагався удати, що все це в нього через скрипку, але його товариші казали інше. Причина цьому та, що він полюбляв скакати в гречку, має романи з усіма молодицями містечка,— це такий, кажуть вони, шалапут, що не доведи господи! Уявіть собі, його дружина Хана-Перля добре знав свого чоловіка з усіма цими хитрощами та витівками, але Хана-Перля терпіти не може скандалів. Звісно, тільки до слушного часу. Людина не з заліза, і в кожного є печінка. Тим-то трапляється (і досить часто), що вона дає йому чосу, але, звичайно, тільки тоді, коли ніхто не бачить. Хана-Перля не така... вона терпіти не може скандалів.