Тому, що Тучко мав всюди добрі плечі, його вибирали Зарічане за делегата до всіх громадських справ і комісій. Так само в повітовім суді ніхто з ним не міг справи виграти. Тучко знався на чемйости і вмів пана судію вшанувати натураліями, котрі возив два рази в рік без огляду на це, чи мав під той час який процес, чи ні.
Одну шляхтянку, що зважилась з ним процесу-ватися за межу, так спроцесував, що коли б була шляхта не випросила подаровання судових коштів, була б пішла з торбою.
Завдяки добрим відносинам Тучка зі судом дісталось йому кілька масних опікунств над богатими сиротами, котрими він вмів так зручно орудувати, що мовляв: беріг майна малолітного, але за себе не забував.
Таким то способом дісталася йому опіка і над малолітним Андрусем Гороцьким.
По смерти його батька і матери, у котрих Андрусь був одинаком, остало гарне шляхотське хазяйство з двайцять моргами землі, будинками і інвентарем. Вправді у Андруся були близькі свояки, та вони ока-залися судови замало дотепними орудувати таким знатним майном і їх відкинули, а заіменували опікуном Тучка такого крівного, що мовляв, приший кобилі хвіст.
Він забрав зараз хлопця з цілим інвентарем і дви-жимостями до себе. Той інвентар за вісім літ, розуміється, трохи перетерся. Землю обробляв Тучко сам, а хату винаймав. Тепер Тучко став паном на шість-десяти моргах землі. Тепер було вже трох наймитів, дві наймички і два погоничі. За третього погонича (Тучко орав тепер трома плугами) був Андрусь, доки не виріс на парубка і сам став плугатором та косарем.
Андрусь ходив до дяка на науку через три роки, та лише тоді, як не було пильної господарської роботи.
Під рукою опитного наймита Равра, про котрого вже говорилося, жив Андрусь до вісімнайцятого року життя. Правду сказати, що та тверда рука не вийшла йому на зле. Він навчився усякої господарської роботи. Равро до усього був мистець. Крім роботи в полі він знав гарно прясти, сплітати мотузе і ткати пар-тянки на шлиї і уздениці. Того всего навчився Андрусь, та ще заходив до сусіда колодія і придивлявся роботі вісняком, гиблем і долотом.
По місцевому звичаєви він кликав Тучка вуйком. • За рахунки з адміністрації майном малолітного Тучко не турбувався, бо складав їх, як сам хотів, а суд не дививсь йому на пальці... Тим часом Андрусь виростав на дуже гарного хлопця. Набрав сили, був із свого положення вдоволений і веселий та гарно співав в крилосі, хоч Тучко не був з сього вдоволений, бо з місцевим священиком жив в незгоді. Так було аж до хвилі, коли Тучко договорився з Тачинським і загадав Андруся оженити з Зосею Тачинською.
НІ.
Вернувши того памятного четверга до дому Тучко ледви при помочи Андрія і наймички зліз з брички, посіпав жартома Андруся за вухо, сказав йому: ти гунц-воте! і поплівся в чотири боки в хату. Ще відпочав трохи на ґанку на лавці. Пані Тереса була на це приготована, що муж може вернути з міста хмельний і приладила для його постіль вистеливши її перинами і подушками. Тучко витаючись із жінкою поцілував її у . руку, назвав своєю панею, шляхтянкою і аж тепер при її помочи пішов у світлицю. Сказав відразу, що нічого не буде їсти, лише випивби води з цукром. Вона зараз принесла в збанку студеної води, до котрої всипала вишневої конфітури. Тучко випив все відразу, похвалив жінку, що вона така добра хазяйка, що за нього дбає, повернувся до стіни і зараз уснув.
Пані Тереса справді знала, чим йому угодити, ніколи з ним не перечилася і тому він жив з нею цілком не так як з першою. Андрієви, що не привик до напит-ків, випитий в "Кобилячій голові" мід та ще на голодний шлунок пішов в голову і він підхмелився теж. Та він знав свій обовязок і не пішов в хату, ні нігде в холод, поки не обійшов як слід коней, напоїв їх, підкинув свіжої трави і не спрятав брички у возівню.
На дворі вже смеркалося, в хаті, де челядь зійшлась вечеряти, засвітили світло. Андрусь війшов сюди, звитався з вуйною, цілуючи її в руку. Вуйна зараз по першім слові пізнала, що йому куриться з чуба.
— Де ви оба так обпіячились?
А деж би? "Під кобилячою головою..."
Аз ким? Богато було шляхти?
Було богато, як все, та вуйко лише з Тачин-ським забавлялися, навіть разом відтак їхали аж до вербинецького моста.
Добре покумались,— каже вуйна і дала йому їсти молочної каші.
Андрій був дуже сонний. Зїв кілька ложок і пішов на оборіг спати, де мав ціле літо своє леговисько в сіні.
Вуйна ні раз цим' не бентежилась, що муж і його пупіль впилися. Це така звичайна річ між шляхтою, що його ніяк не можна назвати пяничанням, таке "десь колись при оказії".
На другий день усе пішло своїм ладом. Андрій устав найранше, обмився студеною водою під керницею, помолився і побудив челядь. Він тепер заступав хазяїна, хоч усім заряджав Равро.
Тучко спав до пізна і устав тоді, як вже всі були при роботі. Сьогодня йому дуже ваготіла голова від учорашнього перепсію. Жінка принесла йому кілька квасних огірків, які він схрупав. Але вставати не було чого спішитися.
Пані Тереса не питала його про вчерашнє. Як сього буде треба, то він сам скаже, а коли ні, то при спо-сібности довідається. Від Андруся знала вже, що чоловік напивався з Тачинським і сего поки що було для неї досить.
Як жінка прийшла у хату і на хвилину присіла, він заговорив сам,
Знаєш що Тереню? Андруся треба буде оженити...
Чи не замолодий ще? Як зійдеться таких двох жовтодзьобів, то яке то буде господарювання?
Тож бо й є, що я не хочу, щоб зійшлись два жовтодзьоби, як ти це добре завважала. Для його треба трохи старшої і статочнішої жінки.
Ой! бійся Бога, як такого молодика женити зі старшою, як світ йому вязати. Краще булоб, колиби він ще при нас побув кілька літ, та розуму і статоч-ности набрався.
Воно би так повинно бути, та я боюся людських язиків. Вже й тепер плещуть, що я користаю з майна і дорібку малолітнього. А на що мені того? Він ожениться і буде сам господарити, а однак без мого дозволу нічого не зможе зробити, бо моя опіка скінчиться аж з його повнолітністю.
Воно все добре, та мені жаль, що хлопець світ собі занапастить. Він сам ще вибирати не знає, бо не має досвіду, а хто зна, на що натрафить...