— Так ти жінки не любиш, як бачу.
Може я її коли і любив, як це не була у мене лише дітвацька примха. Чи я тоді знав, що це таке: любити? Але тепер я знаю, що зненавидів її так, що дивитися на неї не можу. Я навіть не помітив цього, вона постарілася, споганіла, аж вона сама мені на це відкрила очі... І жий-же ти зі старим доробалом, поганим як кочерга, та ще злючим, заздрісним, котрому заєдно якісь дівки, молодиці привиджуються, і за них зі мною свариться, що мені світ хмарою зайшов. Я хотів по доброму, хотів заголомшити в собі відразу... Та шкода було заходу. Нею біс заволодів. Вона до мене доброго слова не промовить, а все свариться, вигадує, чужі жінки шляхтянки на-пастує за мене, та зобиджає. Дежби я посмів моїм ровесникам та сусідам жінок зводити та содомію в селі заводити? Яж гріха боюся...
Бачу, мій любий Андрію, що ти дуже бідний, і мені тебе жаль...
Ще й який бідний... Є у мене богацтво, була знатна батьківщина, до цього я моєю чесною хліборобською працею та запопадливістю доробив з половину більше, та що мені з цього? Як нема щастя, нема долі, нема домашнього супокою...
Він задумався і довгенько нічого не говорили до себе.
Коли бачу, як живуть другі люди щасливо, хоч далеко бідніші від мене, котрі поженилися в пору, і подумаю, що мені лихі люди завязали иередвчасно світ тоді, коли я його ще не бачив і не знав, що я по кількох літах дурного сну прокинувся побіч старої злючої баби, серед копиці дітей, то мене бере така досада, така лють, що сам себе кусавби та рвав на куски.
Потерпи ще небоже, якось воно конче зміниться на ліпше...
Хиба зі смертю одного з нас, або коли і я по-старіюся, але на це друге ще довго треба чекати. Та я її вже ніколи любити не буду. Колиб вона сама була мене з цього сну не збудила, я бувби у цьому зачарованню і цім дурмані переспав до старости. Та її підюдив дух заздрости пробудити мене підозрінням, лайкою, та проклонами... Тепер вже пропало...
Андрій встав.
Мені треба їхати. Четверта година вже наближається. Маєш може яку книжку для мене?
Ось я заговорився та заслухався. Ми мали поговорити про цей плян...
Та що ти будеш зі мною про це говорити? Як ти зробиш так і буде, що мені піддаш, це і прочитаю, а чого не зрозумію то мені поясниш опісля... Ходім.
Андрій позабирав мішки з харчів, кошик, посудину, дві книжки і поїхав. На відїзднім каже до сина:
— Дмитрусю, памятай, щоб добра була кляса, тато тобі щось гарного купить, а в дома на цім конику будеш їздити...
Етля ждала на Андрія на умовленому місці, і не говорячи нічого вискочила на візок мов вивірка. Андрій виїхавши з міста спрямував на . таку бічну дорогу, куди знакомі люди не їздили.
Панно Етлю,— каже Андрій — я маю від вас довідатися, чого ви сьогодня від рабіна навчились.
Певно що почуєте. Я так сьогодня вважала на кожде слово рабіна, що колиб кождого разу так робила, то моє весілля. зі святим цадиком відбу-лобися о кілька місяців скорше.
Ну, то говоріть, лише не тою мовою, якою він говорив, бо я не зрозумівби...
Ні, я говорити буду по нашому... Нині товкмачив мені рабін про Бога... жидівського Бога... Єгве...
Хибаж ваш Бог инший від нашого? Так у жидів і христіянів оден Бог...
Ой ні, не так... Слухайте: ви мені перше скажіть, який ваш христіянський Бог?
^— Наш Бог всемогучий, всевідучий, він є всюди, всіми і всім опікується, за нас заступається. Він справедливий, нагороджує добре, а карає зле...
То ще не всьо. Колиб так, то наші Боги булиб однаковіські. Ви забули найважніше, що христіянський Бог є милосердний. Що він не хоче кари на грішника, а прощає йому, коли він за гріх кається... Правда?
Правда,— каже Андрій, котрому стало соромно, що цього не сказав.
Ось бачите, а тепер послухайте, яка ріжниця. Наш Бог Єгве страшний, мстивий. Ваш Бог каже ворогів любити, наш Бог каже ворогів нищити. У вашого Бога всі люди рівні, однакові, наш Бог вважає лише жидів за своїх синів, за людей, бо жиди у його народ вибраний, а проче все гоїми, і повинні жидам за рабів служити. Одним словом християнський Бог, то Бог любови, а наш жидівський, то Бог мести, страху, нищення. Ваш Бог стоїть так високо, що його хиба молитвою та добрими вчинками для ближних можна досягти. Нам жидам вільно було з Богом сваритися, торгуватися, докоряти йому. Ваш Бог то одна правда і справедливість, а наш Бог позвал яв на це, щоб праотець Яків ошукав сліпого батька на шкоду свого брата Ізава. Він казав мордувати инші народи, коли цього жидівський інтерес вимагав. Як я нині почула від рабіна про жидівського Бога — аж дріжала. У нас кажуть Бога боятися, а ви христіяне, коли не грішите тяжко, не маєте чого свого Бога боятися. Ви звертаєтеся до його як діти до батька. А хиба добрі діти мають чого боятися доброго батька? Я не можу любити того, кого боюсь...
Вона прислонила лице долонями і стала плакати...
Чого ви Етлю? Заспокойтеся...
Бо я боюся жидівського Бога, і не можу його любити...
А нашого християнського?
Його не можна не любити, бо він сам Бог любови...
Чи ви перший раз таке від рабіна почули, що так схвилювалися?
Може я чула і перше, та не розуміла цього. Тепер я вважала на кожде слово рабіна. А треба знати, як цей чоловік говорить, начеб громи били із гори Сінай, і здається, що жидівський Бог справді розторощить нас кожньої хвилі громом. Я собі уявляю, що таким голосом промовляв Мойсей на пустині до жидів... А що я нині так схвилювалася, то тому, що я була уважна. Вам за це подякувати, що мені нині розкрились очі.
А про нашого Бога звідкіля ви знали?
Я читала християнський катехизм моїх товаришок і така наука запала мені глибоко в душу. Тепер, слухаючи слів рабіна, я стала всьо нагадувати і порівнювати. Тепер мені буде страшно до жидівського Бога молитися...
Андрій слухав залюбки говорения молодої дівчини і каже:
— Панно Етлю, кажу вам, йдіть за голосом свого сумління і переходьте до нашої віри...
Махнула рукою.
Я вже про це думала і це видається мені неможливим. Я бачила вихристок. Вони по найбільшій части дуже нещасливі. Вони відрубуються від свого пня, хочуть прищепитися до пня християнського. Христіяне заманюють їх, обіцюючи золоті гори, а відтак покидають на поталу судьби. Жиди знову переслідують таких вихристок зі скаженою лютістю, без пощади, до стоту так, якби це робив Бог местник. По думці христіян пятно жидівства не дасться нічим стерти, як пятно Каїна. Чиж можу я на таку небезпечну филю пускатися? Впрочім я ще мало-літна, мене би батько забрав силою до дому, деби я не була, а тоді менеби так мучили, що хиба втопитися. Ви мене не можете до такого намовляти, коли мені до доброго бажаєте...