(Грає).
Ти плачеш?
Сальєрі
Я ці сльози
Уперше ллю: і боляче й приємно,
Мов я звершив обов'язок тяжкий,
Немов одсік ножем цілющим шмат
Недужий тіла!.. Моцарте, ці сльози...
Не помічай їх. Грай же, поспішай
Ще звуками мені наповнить душу...
Моцарт
Коли б усі так почували силу
Гармонії! та ні: тоді б не міг
І світ стояти, бо ніхто б не дбав
Про справи життьові, низькі й буденні;
Всі віддались би вільному мистецтву.
Нас мало обраних, щасливців вільних,
Які користь огидну відкидають,
Єдиного прекрасного жерці.
Чи так? Та ніби занедужав я,
Мені щось важко; я піду, засну.
Прощай же!
Сальєрі
До побачення.
(Сам).
Заснеш
Надовго, Моцарте! Що, як правий він,
І я не геній? Геній і злочинство —
Дві речі несумісні. Ні, неправда:
А Бунарроті? чи це тільки байка
Юрби тупої — і не був ніколи
Убивцею створитель Ватікану?
1830
1 Ви, що знаєте (італ.).
КАМ'ЯНИЙ ГІСТЬ
Перекладач: М. Вороний
L e p o r e l l o:
O statua, gentillissima
Del gran' Commendatore!
...Ach, padrone!
"Don Jiovanni"*
СЦЕНА ПЕРША
Дон Гуан і Лепорелло.
Дон Гуан
Тут ночі діждемося. Ах! До брами
Мадрида ми нарешті добулись.
Вже хутко я по вулицях знайомих
Помчусь, плащем свої закривши вуса,
А капелюх насунувши на брови.
Як думаєш: так не пізнать мене?
Лепорелло
Авжеж, пізнати Дон Гуана трудно!
Таких як він — безодня!
Дон Гуан
Ти жартуєш?
Та хто ж мене впізнає?
Лепорелло
Перший сторож,
Гітана, або п'яний музикант,
Або свій брат — нахабний кавалер
В плащі і з шпагою напоготові.
Дон Гуан
Малий в тім клопіт — хай пізнають! Тільки б
Мене не зýспів сам король, а втім
Нікого я в Мадриді не боюсь.
Лепорелло
А завтра ж дійде і до короля,
Що Дон Гуан з заслання самовільно
В Мадрид явився, — що тоді, скажіть,
Він з вами зробить?
Дон Гуан
Відішле назад,
Вже, певно, голови мені не втнуть:
Ачей же, не злочинець я державний!
Мене він оддалив, мене ж любивши,
Щоб чистий спокій вже дала мені
Родина вбитого.
Лепорелло
Ага! Ну то-то ж!
Сиділи б ви собі спокійно там!
Дон Гуан
Слуга покірний! Я там ледве-ледве
З нудьги не вмер. О Боже! Що за люди!
Що за земля! А небо? — Наче дим.
Що ж до жінок? Та я не заміняю,
Чи тямиш ти, мій глупий Лепорелло,
Останню в Андалузії селянку
На їх красунь найперших. Спочатку
Вони мені сподобались очима
Блакитними та білизною тіла,
Та скромністю, найбільше ж — новиною.
Та, слава Богу, хутко схаменувся:
Побачив я, що з ними гріх і знатись;
Життя нема в них — все ляльки воскові.
А наші, наші!.. Постривай, це місце
Знайоме нам: чи ти пізнав його?
Лепорелло
Як не пізнати? Монастир Антонів
Я добре тямлю. Ви сюди вчащали,
А коней пильнував я в цім гаю, —
Проклята, вам скажу, повинність. Ви
Миліше тут свої часи збавляли,
Ніж я, повірте.
Дон Гуан
(замислено)
О Інеза бідна!
Її нема вже! Як її любив я!
Лепорелло
Інеза! Чорноока... Пам'ятаю!
Три місяці ви добре залицялись
До неї, поки вам поміг лукавий.
Дон Гуан
Ночами... в липні... Незвичайна милість
В її сумному погляді була
I в рисах помертвілих уст. Це дивно.
Здається, Лепорелло, за красуню
Її ти не вважав. I дійсно — мало
Краси правдивої було в ній. Очі,
Лиш очі й погляд... погляду такого
Я вже ніколи не стрічав! А голос
У неї тихий був, як у слабої...
А чоловік її був лотр суворий —
Дізнавсь я пізно... О Інеза бідна.
Лепорелло
Та що ж! За нею зараз же були
Вже інші.
Дон Гуан
Правда.
Лепорелло
А живі-здорові
Як будемо, ще інші будуть.
Дон Гуан
Певно.
Лепорелло
Котру ж тепер шукати ми підем
В Мадриді?
Дон Гуан
О, Лауру! Впрост до неї
Біжу я стати перед очі.
Лепорелло
Добре.
Дон Гуан
До неї просто в двері; а як хто
Вже є у неї — вилетить вікном.
Лепорелло
Звичайно. Ну, розвеселились ми.
Недовго нас покійниці тривожать.
Хто йде до нас?
Входить чернець.
Чернець
Вона приїде зараз
Сюди. Хто тут? Ви люди донни Анни?
Лепорелло
Ні, ми самі собі пани. Ми тут
Гуляємо.
Дон Гуан
А ви кого ждете?
Чернець
На чоловікову могилу зараз
Прибуде донна Анна.
Дон Гуан
Донна Анна
Де Сольва! Як! Дружина командора,
Забив його... не пам'ятаю хто?
Чернець
Безсовісний, розпусний Дон Гуан,
Безбожник.
Лепорелло
Ого-го! Он як! Чутки
Про Дон Гуана докотились навіть
До мирного монастиря. Ченці
Хвалу йому співають.
Чернець
Може, вам
Знайомий він?
Лепорелло
Нам? Де там! Анітрохи.
А де ж тепер він?
Чернець
Тут його нема.
Він десь далеко звідси, на засланні.
Лепорелло
I слава Богові! Чим далі — краще.
Усіх би їх, розпусників, в один
Мішок та в море.
Дон Гуан
Що ти? Що ти мелеш?
Лепорелло
Мовчіть, це я навмисне...
Дон Гуан
Командора
Тут поховали?
Чернець
Тут. Йому дружина
Надгробок спорудила і щодня
Являється вона сюди самотньо
За упокій душі його молитись
I плакати.
Дон Гуан
Що за чудна вдова!
I непогана?
Чернець
Нас, ченців, жіноча
Краса приваблювати не повинна,
Але неправду говорити гріх:
Її краси чудесної не може
Не визнати й угодник.
Дон Гуан
Недарма
Небіжчик був ревнивий. Донну Анну
Він завжди під замком держав. Ніхто з нас
Не бачив її в вічі. Я б хотів
Поговорити з нею.
Чернець
Донна Анна
З мужчиною ніколи не говорить.
Дон Гуан
А з вами, отче мій?
Чернець
Це інша річ.
Зі мною розмовляє я чернець.
Та ось вона.
Входить донна Анна.
Донна Анна
Мій отче, відчиніть.
Чернець
В ту ж мить, сеньйоро — я на вас чекав.
Донна Анна йде за ченцем.
Лепорелло
Ну що, яка?
Дон Гуан
Її не видко зовсім
Під удовиним чорним покривалом.
Вузеньку п'ятку ледве я помітив.