— То не я, мем, — ридала Беккі. — Я була голодна, але то не я — ніколи я такого не робила!
— Тебе слід запроторити до в'язниці! — лунав голос міс Мінчін. — Дрібна злодюжка! Поцупила пів-м'ясного пирога!
— То не я, — плакала Беккі. — Могла й цілий з'їсти, але я навіть пальцем його не зачепила!
Міс Мінчін важко дихала від люті й крутого підйому по сходах. Вона збиралася приберегти м'ясний пиріг собі на пізній підвечірок. Було чути, як господиня відважила Беккі ляпаса.
— Не смій мені брехати, — сказала вона. — Негайно йди до кімнати!
Ерменґарда і Сара почули звук ще одного ляпаса, а потім Беккі помчала на горище, голосно стукаючи своїми шкарбанами. Затим грюкнули двері, й дівчатка зрозуміли, що Беккі кинулась на ліжко.
— Нічо я не брала! — почули вони, як бідолашна плаче в подушку. — Ні куска! То кухарка віддала пиріг свому поліцаю!
Сара стояла серед кімнати в цілковитій темряві. Вона міцно зціпила зуби і щосили стискала кулаки. Дівчинка ледве могла встояти на місці, але таки стримувалася, доки міс Мінчін не спустилась по сходах і все затихло.
— Зла, жорстока жінка! — вибухнула від обурення Сара. — Кухарка сама цупить харчі, а потім каже, ніби це Беккі краде! А вона не краде! Не краде! Вона інколи буває така голодна, що їсть скоринки зі сміттєвого відра!
Вона затулила обличчя руками і зайшлася плачем. Ерменґарда від такого не на жарт злякалася. Сара плакала! Незворушна Сара! Можливо — можливо — нове страхітливе припущення закралось у її неповоротку голівку. Дівчинка злізла з ліжка й у темряві пробралась до столу, де стояла свічка. Черкнула сірником, щоб запалити її. Коли стало світліше, вона нахилилась і подивилась на Сару, і страх переріс у жахливу впевненість.
— Саро, — боязко спитала вона, — а ти… ти… ніколи мені не казала… Я не хочу здатися грубою, але… Ти голодна?
Це була остання крапля. Сара підвела обличчя.
— Так, — палко сказала вона. — Так, я голодна. Така голодна, що ладна з'їсти тебе. Та голодну Беккі слухати просто нестерпно. Вона голодніша, ніж я.
Ерменґарда важко переводила подих.
— Ох, ох, — сумно зітхала вона, — а я навіть не здогадувалась.
— Я не хотіла, щоб ти знала, — сказала Сара. — Я би від цього почувалася вуличною жебрачкою. Досить того, що я так виглядаю.
— Ні, ти помиляєшся! — заходилась переконувати подругу Ерменґарда. — Може, твій одяг трохи дивакуватий. Але ти не схожа на вуличну жебрачку. У тебе таке обличчя, яких у жебрачок не буває!
— Якось маленький хлопчик дав мені милостиню — шість пенсів, — зізналася Сара, розсміявшись наперекір собі. — Ось так, — і дівчинка зняла з шиї вузеньку стрічку з монетою. — Він не дав би мені милостиню, якби я не виглядала так злиденно.
Якимось дивним чином монетка на стрічці розрадила дівчаток. Вони навіть засміялися, хоча в очах в обох стояли сльози.
— А хто він? — спитала Ерменґарда, розглядаючи маленький талісман так, ніби це було щось значно більше, ніж простий шестипенсовик.
— Милий хлопчик. Він саме збирався на гостину, — відповіла Сара. — Він із Великої Родини, такий маленький, з пухкими ніжками. Я його називаю Гай-Кларенс. Напевно, його кімната повнилась різними різдвяними подарунками, пакунками з пирогами й солодощами, і він зрозумів, що в мене нічого цього немає.
Ерменґарда на цих словах аж підскочила. Остання фраза примусила її згадати дещо обнадійливе.
— Сарочко! — вигукнула вона. — Але ж я розтелепа! Треба було раніше про це подумати!
— Про що?
— Про дещо чудесне! — пообіцяла Ерменґарда і заметушилася. — Сьогодні моя наймиліша тітонька прислала мені пакунок. Там повно ласощів! Я ще не починала їх їсти, бо дуже наситилася пудингом за обідом, та ще й засмутилася через книжки, прислані татом, — дівчинка так поспішала сказати все, що ледве договорювала слова. — Там є торт, і пиріжки з м'ясом, і тартинки з повидлом, і булочки, й апельсини, і настоянка з порічок, і фініки, й шоколад. Зараз я тихенько спущусь до своєї кімнати, принесу все це, й ми як слід поїмо!
Сара відчула, що в неї паморочиться голова. Коли ти ослаб від голоду, однієї згадки про їжу достатньо, щоб забрати останні сили. Вона стисла руку Ерменґарди.
— А ти можеш? — вигукнула вона.
— Звісно! — запевнила Ерменґарда.
Вона підбігла до дверей, тихенько відчинила їх, висунула голову в темний коридор і прислухалася. Тоді повернулась до Сари:
— Світло вже погасили. Усі сплять. Я тихесенько прокрадусь, і ніхто мене не почує!
Дівчатка так утішилися, що аж взялися за руки. І раптом у Сариних очах засяяли вогники.
— Ермі! — сказала вона. — А давай вдамо, ніби в нас вечірка! І ще одне… Чи не хотіла б ти запросити в'язня з сусідньої камери?
— Так! Так! Давай постукаємо в стіну! Тюремник не почує.
Сара підійшла до стіни. Крізь неї долинали звуки стишених ридань Беккі. Сара постукала чотири рази.
— Це означає: "Приходь до мене таємним переходом під стіною", — пояснила вона. — "Я маю тобі щось сказати".
У відповідь почулися п'ять швидких ударів.
— Вона іде, — переклала Сара.
Майже одразу відчинилися двері й зайшла Беккі. Її очі почервоніли, а чепець збився набакир. Помітивши Ерменґарду, дівчина почала нервово м'яти свій фартух.
— Не зважай на мене, Беккі, — заспокоїла її Ерменґарда.
— Міс Ерменґарда запросила тебе відвідати нас, — мовила Сара, — адже вона збирається принести сюди коробку з ласощами, щоб ми могли поїсти!
Беккі так розхвилювалася, що з неї ледве не злетів чепець; вона знову заплакала.
— Поїсти, міс? — перепитала вона. — Щось їстівне?
— Звісно, — відповіла Сара. — Ми будемо вдавати, ніби в нас вечірка.
— І можна буде з'їсти стільки, скільки влізе! — додала Ерменґарда. — Я миттю!
Вона так поспішала, що коли вибігала в коридор, то згубила на порозі свою червону шаль і навіть цього не помітила.
Беккі була просто приголомшена удачею, що спіткала її.
— Ох, міс! — зітхала вона. — Це точно ви її попросили мене гукнути. Я аж плакати хочу, коли про це думаю.
Беккі підійшла до Сари і дивилась на неї з обожненням.
А в Сариних голодних очах уже засвітилися вогники фантазії, щоб змінити світ навколо. Тут, на горищі, коли надворі панувала холодна ніч, коли минув день, проведений на сльотавих вулицях, а з пам'яті не вивітрилися спогади про жахливий голодний погляд маленької жебрачки, така проста, приємна несподіванка здавалась чарами.