Дівчинка присіла на один із твердих стільців із червоного дерева й швиденько окинула поглядом усе довкола.
— Татку, мені тут не подобається, — сказала вона. — Але, насмілюся сказати, солдатам — навіть найхоробрішим — теж не подобається йти в бій.
Капітан Кру щиро засміявся. Він був молодий, веселий, і йому ніколи не набридало слухати Сарині дивні вигадки.
— Ох, Сарочко, — промовив він. — Хто ж мені казатиме такі серйозні речі? Я не знаю нікого серйознішого, ніж ти.
— Але чому ти смієшся, коли чуєш серйозні речі? — поцікавилася Сара.
— Бо ти дуже кумедна, коли щось таке говориш, — відповів батько і ще більше розсміявся. І тоді він раптово підхопив її на руки й міцно поцілував — його сміх миттю стих. Здавалось, ніби на його очі навернулися сльози.
Цієї миті до кімнати увійшла міс Мінчін. Сара помітила, що вона дуже схожа на свій будинок: висока й похмура, поважна й потворна. Вона мала великі холодні риб'ячі очі й широку холодну риб'ячу усмішку. Усмішка стала ще ширшою, коли міс Мінчін побачила Сару та капітана Кру. Їй доводилося чути чимало схвальних пліток про цього молодого вояку від леді, котра порадила для нього пансіон. Серед іншого, міс Мінчін відзначила те, що він — багатенький татусь, який не скупиться на витрати для своєї маленької донечки.
— Для нас буде великою честю дбати про таке гарненьке й розумне дитя, капітане Кру, — промовила міс Мінчін, взяла Сару за руку й погладила її. — Леді Мередіт розповідала мені про її непересічний розум. А кмітлива дитина — це справжній скарб для такого освітнього закладу, як мій.
Сара стояла сумирно, зосередивши погляд на обличчі міс Мінчін. Дівчинка, як завжди, ширяла думками десь далеко.
"Чому вона сказала, що я гарненьке дитя? — думала Сара. — Я ж зовсім не гарненька. От донька Колонель Грандж, Ізабель, — гарненька. Вона має ямочки на рожевих щічках і довге золотаве волосся. А у мене коротка темна стрижка і зелені очі, крім того, я дуже худа — словом, чарівності в мені нема ні на краплину. Взагалі, я — одна з найпотворніших дітей, яких мені тільки доводилося бачити. А вона тут починає розказувати байки".
Однак дівчинка помилялася, гадаючи, що вона — потворна. Вона зовсім не скидалась на Ізабель Грандж, яка була першою красунею полку, але все ж володіла дивною чарівністю. Сара була тендітна і граційна, дещо зависока як на свій вік і мала виразне, привабливе маленьке личко. Волосся було густе, темне й крутилося на кінцях. Очі й справді мали зеленувато-сіру барву, але це були великі чарівні очі, обрамлені довгими чорними віями, й хоча самій дівчинці не подобався їхній колір, іншим він був дуже до душі. Та все ж Сара була переконана, що вона потворна, і лестощі міс Мінчін гарного настрою їй не додали.
"Я би покривила душею, якби сказала, що вона вродлива, — думала дівчинка. — І сама би добре знала, що кажу неправду. Думаю, я така ж негарна, як і вона — на власний штиб. Цікаво, вона похвалила мене, маючи на увазі саме це?"
Коли дівчинка зазнайомилась із міс Мінчін краще, вона довідалася, нащо та хвалила її. Виявилося, що міс каже однаковісінькі слова кожному таткові чи матусі, які приводять дітей до її школи.
Сара стояла біля свого батька й прислухалася до його розмови з міс Мінчін. Її привезли саме в цей пансіон, бо дві доньки леді Мередіт здобули освіту саме тут, а капітан Кру дуже довіряв досвіду леді Мередіт. Він хотів, щоб Сара перебувала на "особливому становищі" і мала більше переваг, ніж звичайні вихованки пансіону. Їй призначалися гарненька спальня й вітальня — вона там мала жити сама. Ще вона мала отримати власного поні й екіпаж, а також гувернантку, котра мусила замінити дівчинці няню, що лишилася в Індії.
— Менше за все я непокоюся через її освіту, — сказав капітан Кру й весело засміявся, а тоді взяв Сарину долоньку і погладив її. — Складність полягатиме в тому, щоб утримати її від бажання вчитися надто швидко й надто багато. Вона завжди сидить, увіткнувши свого маленького носика в книжки. Сара їх не те що читає, міс Мінчін, вона їх ковтає, наче вовченя, а не маленька чемна дівчинка. Вона завжди відчуває страшенний голод за новими книгами, їй кортить ковтати дорослі книги — великі, грубі, товстенні. Байдуже навіть, якою мовою: англійською, французькою чи німецькою. Вона читає все підряд: історичні праці й біографії, поезію і все-все-все. Відтягуйте її від книжок, якщо вона надто зачитуватиметься. Нехай покатається на поні по доріжках або поїде купить собі нову ляльку. Їй варто було би більше бавитися з ляльками.
— Татку, — промовила Сара, — розумієш, якщо я купуватиму по новій ляльці кожних кілька днів, то зрештою матиму більше ляльок, ніж зможу оточити своєю любов'ю. Ляльки мусять бути близькими подругами. А для мене буде близькою подругою Емілі.
Капітан Кру й міс Мінчін перезирнулися.
— А хто така Емілі? — поцікавилася міс Мінчін.
— Розкажи, Саро, — заохотив доньку капітан Кру, усміхаючись.
Дівчинка відповіла, і її сіро-зелені очі виглядали в цю мить дуже серйозно й навіть розчулено.
— Це лялька, якої в мене поки що нема, — промовила Сара. — Ми з татком збираємося пошукати її разом і купити. Я назву її Емілі. Вона буде мені за друга, коли татко поїде. Я хочу, щоб вона мені розказувала про нього.
Широка риб'яча усмішка міс Мінчін стала аж нудотно-солодкою від лестощів.
— Який незвичний погляд на світ! — промовила вона. — Яке миле дитя!
— Так, — відповів капітан Кру і пригорнув Сару. — Вона дуже миле дитя. Дбайте про неї, міс Мінчін.
Сара ще кілька днів провела з татком у готелі. Вони були разом аж до того часу, доки він не відплив до Індії. Батько ходив із Сарою до багатьох великих крамниць. Там вони накупили безліч речей. По правді, вони купили значно більше, ніж Сара потребувала, але капітан Кру проявляв нестриманість укупі з простодушністю і хотів, щоб його донечка мала все, чого їй забагнеться, а на додачу все, що забагнеться йому. Так спільними зусиллями вони накупили гардероб, м'яко кажучи, завеликий для семирічної дитини. Там були оксамитові сукні, оторочені коштовним хутром, і мереживні сукенки, і вбрання, оздоблене вишивкою, і капелюхи з великими м'якими страусовими перами, і горностаєві шубки та муфти, і коробки з тоненькими рукавичками, батистовими носовичками й шовковими панчохами. Усе це вони придбали в таких кількостях, що ввічливі панночки за прилавками шепотілись поміж собою. Вони вирішили, що дивна дівчинка з великими серйозними очима, напевно, мусить бути щонайменше іноземною принцесою — може, вона донька якогось індійського раджі.[5]