Макбет

Переклад Бориса Тена
ДІЙОВІ ОСОБИ
Дункан, король Шотландії.
Малкольм
> його сини.
Дональбайн
Макбет
> королівські воєначальники.
Банко
Макдуф
Ленокс
Росе шотландські вельможі.
Ментіс
Ангус
Кет
Флінс, син Банко.
Сівард, граф Нортемберленд, англійський
воєначальник.
Молодий Сівард, його син.
Септон, офіцер з Макбетового почту.
Син Макдуфа.
Англійський лікар.
Шотландський лікар.
Сержант.
Старий.
Троє вбивць.
Леді Макбет,
Леді Макдуф.
Придворна дама.
Геката.
Три відьми.
Привид Банко та інші примари.
Вельможі, дворяни, офіцери, солдати, слуги, гінці.
Місце дії — Шотландія, переважно палац Макбета;
наприкінці IV дії — Англія.

ДІЯ ПЕРША
СЦЕНА 1
Пустельна місцевість. Грім і блискавка.
Входять три відьми.
1-а відьма Коли ще стрінемося ми
Під зливу, блискавки й громи?
2-а відьма Коли в бою якась одна
Здолає іншу сторона.
3-я відьма Нехай же швидше день мина.
1-а відьма Де ж зійдемось?
2-а відьма На пустирі.
3-я відьма Макбет там буде в тій порі.
1-а відьма йду, котку! Жабин крик луна!
Всі Є зло в добрі, добро у злі;
Летім мерщій в туманній млі!
Зникають.
СЦЕНА 2
Табір біля Форреса. Чути бойові сигнали.
Входять король Дункан, Малкольм, Дональбайн, Ленокс і
почет. Назустріч їм іде поранений сержант.
Дункан Це хто — увесь в крові? Здається, зможе
Він нам про заколот усі новини
Розповісти.
Малкольм Це той сержант, боєць
Рішучий і відважний, що мене
З полону визволив. Привіт, сміливцю!
Розказуй, друже, королю про січу.
Як там?
Сержант Непевно. Наче два плавці
Знеможено зчепились і в безсиллі
Заклякли. Там безжальний Макдональд
(Злочинець справжній — сонмищем підлот
Негідника природа наділила)
Набрав на заході по островах
Ірландської піхоти. І фортуна
На кляті підступи його всміхнулась,
Немов повія. Але все намарно —
Макбет хоробрий (зватись так він гідний),
На неї не зважаючи, мечем,
Який димився кров'ю ворогів,
Як доблесті обранець
Пробив свій шлях, впритул з поганцем стрівсь.
Не ручкався, не церемонивсь з ним,
А розпоров од пупа аж до щік
І голову на мурі почепив.
Дункан О доблесний кузен! Достойний муж!
Сержант Як часом з сонцем вранішнім приходять
Шторми шалені йстрашні громи,
Так радість, що здавалася близькою,
Затьмарилася. Знай, королю, знай —
Як справедливість і звитяга наша
Погнали геть ірландців прудконогих,
Норвезький владар влучив слушну мить
І свіжим військом при блискучій зброї
На нас напав.
Дункан Це наших полководців
Макбета й Банко налякало?
Сержант Так,
Як заєць — лева, горобці — орлів.
Коли казати щиро, то немов
Гармати, що заряд подвійний мають,
Удвічі дужче били ворогів,-
Хотіли кров'ю свіжою умитись
А чи Голгофу нагадати їм,
Сказати важко...
Я слабну, помочі жадають рани...
Дункан Тобі твої слова і рани личать:
Ті й ті почесні. Лікаря йому!
Сержанта виводять.
Входять Росе і Ангус.
Це ХТО прийшов?
Ленокс Достойний росський тан.
Ленокс Як сяють очі! Незвичайну вість
Несе він.
Росе Короля — хай бог боронить!
Дункан Відкіль прибув, достойний тане?
Росе 3 Файфа,
Королю,— вже на наше військо стяги
Норвезькі прохолоду навівають.
Король Норвегії й кавдорський зрадник
На нас напали із численним військом.
Але'Макбет, Беллони наречений,
В броню закутий, сміло в бій вступив-
Рука з рукою, груди із грудьми —
І загнуздав зухвалий дух,— ми врешті
Перемогли.
Дункан Яке то щастя!
Росе Нині
Свенон, король норвезький, просить миру;
Ми вбитих не дали йому ховати,
Аж поки у Сент-Кольмі він сплатив
Нам десять тисяч золотих данини.
Дункан Кавдорський тан нас більш уже не зрадить.
Іди ж із смертним вироком до нього,
Макбета ж привітай кавдорським таном.
Росе Все виконано буде.
Дункан Що втратив той, то все Макбет здобуде.
Виходять.
СЦЕНА З
Пустир. Лунає грім.
Входять три відьми.
1-а відьма Де, сестро, ти була?
2-а відьма Свиней труїла.
3-я відьма А ти ж де, сестро?
1-а відьма В матросихи сиділа.
У неї в пелені каштанів повно.
Вона все лущить, лущить їх та лущить...
"Дай трішечки",— прошу.
А товстозада в крик: "Геть звідси, відьмо!"
Поплив на "Тигрі" муж її в Алеппо,
Помчу, як щур той без хвоста,
За ним услід, услід, услід.
2-а відьма А я подму ще вітерцем.
1-а відьма Красненько дякую за це.
3-я відьма І я своїм тобі повію.
1-а відьма Та й я вітрами володію.
В кожну гавань вони дмуть,
Скрізь, куди покаже путь
Компас моряка.
Висхне він, неначе сіно,
Сну не матиме й спочину
Ані вдень ані вночі,
Ледве-ледве живучи.
Щоб за тижнів тричі сім
Схуд, змарнів на диво всім,-
Хоч його й не потоплю,
Буде лихо кораблю.
Ось, дивіться!
2-а відьма Що це, що?
1-а відьма Палець. Лоцман вів судно,
Та пішов із ним на дно.
3-я відьма Чуєш, чуєш, барабан?
Йде Макбет, славетний тан.
Всі Линьмо, сестри, линьмо колом
Над водою і над долом,
Линьмо, сестри, линьмо, милі.
Тричі лине кожна з нас,
Тричі три — це дев'ять раз...
Стій... Закляття в силі.
Входять Макбет і Банко.
Макбет О, день цей — найстрашніший і найкращий.
Банко Чи тут до Форреса далеко?.. Хто це?
Які вони страшні і жалюгідні!
Так наче то не жителі землі,
Хоч ходять по землі. Хто ви такі?
Чи ви живі? Мене ви зрозуміли?
Здається, так,— бо до сухих губів
Пошерхлий палець кожна прикладає.
Сказав би: ви — жінки, якби не сиві
Ті ваші бороди.
Макбет Кажіть же, хто ви!
1-а відьма Макбете, славен будь, гламіський тане!
2-а відьма Макбете, славен будь, кавдорський тане!
3-я відьма Макбете, славен будь, король майбутній!
'Банко Здригнувся ти? Невже страшать тебе
Слова приємні? Ви ж, іменням правди,-
Примари ви чи ті, на кого схожі? —•
Супутника шляхетного мого
Ви вшанували титулом достойним
Та віщуванням слави схвилювали
И надією на трон. Мені ж нічого
Ви не сказали. Як спроможні ви
У засівах майбутніх розрізняти,
Чиє зерно зросте, чиє загине —
Скажіть мені,— ні ласки я не жду,
Ані погроз я ваших не злякаюсь.
1-а відьма Будь славен!
2-а відьма Славен!
3-я відьма Славен!
1-а відьма Ти менший від Макбета, але більший.
2-а відьма Ти щастя маєш менше — й щасливіший.
3-я відьма Ти не король, а родиш королів.
Макбету й Банко — слава і хвала!
1-а відьма Хвала і слава Банко і Макбету!
Макбет Стривайте-но, віщунки загадкові!
Вмер Сінел, батько мій, я-тан гламіський.
Це ясно. Та живий ще тан кавдорський
І благоденствує. А королем
Шотландії мені не легше стати,
Аніж кавдорським таном. Звідки в вас
Ці вісті дивні? Й звідки ви самі,
И чого нас серед пустиря спинили
Вітанням віщувальним? Ну, кажіть!
Відьми зникають.
Банко В землі є бульбашки, як і в воді,
Оце й були вони. Та де поділись?
Макбет Розтанули. Те, що здавалось тілом,
Розвіяв вітер. Жаль, та вже нема їх.
Банко Але чи справді тут вони стояли,
Чи ми з тобою блекоти наїлись?
Макбет Твої нащадки — королі.
Банко А ти
Сам будеш королем.
Макбет А ще ж і таном
Кавдорським, чи не так? А хто це йде?
Входять Росе і Ангус.
Росе Король зрадів, про успіх твій почувши,
Макбете славний. А коли читав,
Як ти здолав бунтівника в двобої,
У нім хвала із подивом змагалась
Німим, і решту дня він пильно стежив,
Як ти прорвав норвезькі щільні лави,
Безстрашний перед видивами смерті,
Що ти їх сам створив. Тим часом вісті
Летіли з бойовища ненастанно,
І додавала кожна з тих вістей
Похвал тобі, спорі королівства,
Складаючи їх до підніжжя трону.
Ангус Король тобі подяку шле й до себе
Запрошує. Там буде й нагорода.
Росе На запоруку більшої шаноби
Звелів тебе король наш величати
Кавдорським таном.З титулом новим
Вітаю!
Банко
(убік)
Як? Диявол правду мовив?
Макбет Кавдорський тан живий. Навіщо в шати
Чужі мене вдягати?
Ангус Ще живий він,
Та за тяжку провину він життям
Заплатить. Чи з норвежцем був у спілці,
Чи заколотнику допомагав
Таємно він, чи з обома вітчизні
Він на загибель діяв — я не знаю,
Але в державній зраді він признався
І вже не тан.
Макбет
(убік)
Гламіський тан, кавдорський,
А там — корона.
(До Росса й Ангуса)
Дякую вам щиро.
(Стиха, до Банко)
Чи віриш ти, що будуть королями
Твої нащадки? Так сказали ті,
Що таном нарекли мене кавдорським.
Банко
(стиха, до Макбета)
Коли їм вірити, то можна мріять
Про королівський трон. Та це — страшне.
Щоб навернути лихо, сили тьми
Нам іноді облесно шепчуть правду
І зваблюють нас чесністю в дрібницях
У глибочінь облуди.
(До Росса й Ангуса)
На кілька слів, кузени.
(Стиха розмовляє з ними)
Макбет
(убік)
Вже збулися
Два віщування — як пролог до драми,
Де тема — царство.
(До Росса й Ангуса)
Дякую, панове.
(Вбік)
Ні злом не може бути, ні добром
Ця заохота надприродна. Справді,
Якщо це зло, чом з успіху воно
І з правди почалось,— я ж тан кавдорський!
Якщо добро, чого ж від дум жахливих
На голові встає волосся дибом
І серце мов скажене в ребра б'є
Наперекір природі? Страх уявний
Від справжнього ще більше нас лякає.
Сама лиш думка про ймовірне вбивство
Притьмарила мій ум, зв'язала руки,
Весь світ навколо мене обернула
В порожню тінь.
Банко
(до Росса й Ангуса)
Хвилюється він тяжко.
Макбет
(убік)
Нехай, вінець пообіцявши, доля
Сама мене й вінчає.
Банко В новім стані
Йому, неначе в одязі новому,-
Незручно чується.
Макбет
(убік)
Е, будь-що-будь!
Покаже час, яку обрати путь.
Банко Достойний тане, ми ждемо на тебе.
Макбет Пробачте, друзі. Спогади обсіли
Мій розум стомлений. Але ваш труд
Я записав у серце і щодня
Читатиму. Ходім до короля.
(Стиха, до Банко)
Про все подумай, що тут сталось. Згодом,
Коли все зважимо, з тобою ми
Відверто поговоримо.
Банко
(стиха, до Макбета)
Охоче.
Макбет
(стиха, до Банко)
А поки що — мовчи. Ходім.
Виходять.
СЦЕНА 4
Форрес. Зала в палаці.
Фанфари.
Входять Дункан, Малкольм, Дональбайн, Леноко J почет.
Дункан Кавдора страчено? Вернулись ті,
Кому я доручив це?
Малкольм. Ні, владарю.
Вони ще не вернулись. Та мені
Один із свідків страти розповів —
У всім признався зрадник, і прощення
У вашої величності благав,
І щиро каявся. З життям прощався
Достойніше, як жив. Він смерть прийняв,
Неначе здавна помирати вчився,
І найдорожче він відкинув, ніби
Пусту дрібницю.
Дункан Ні, не вмієм ми
Із виразу облич думки читати.
Адже цьому васалові я завжди
Так довіряв.
Входять М а кбет, Банко, Росе і Ангус.
О мій кузене славний!
І досі на мені важкий тягар
Невдячності. Але ти мчав так прудко,
Що і найшвидшим крилам нагороди
Тебе не наздогнать. Хотів би я,
Щоб меншими були твої заслуги,
Віддячити тоді я зміг би гідно
За них. Тепер сказати мушу так:
Твої заслуги вищі від подяк.
Макбет Служу величності я вашій вірно —
У цім обов'язку є й нагорода.
Приймати послуги належить вам,
Нам — бути дітьми й слугами престолу
И робити все, щоб заслужити вашу
Любов і шану.
Дункан Бажаним будь гостем.
Тебе ростив я й дбатиму, щоб далі
Ти виростав. Мій Банко благородний!
Ти заслужив не меншого,— хай це
Відомо буде всім. Дозволь тебе
До серця пригорнуть.
Банко Як в нім дозрію,
Ваш буде урожай.
Дункан Такого щастя
Я повен, що воно сховатись прагне
У росах смутку. Діти рідні, тани,
Усі, хто поруч з троном нашим,— знайте:
На нього право ми передаєм
Своєму первістку Малкольму й титул
"Принц Кемберлендський" надаєм йому.
Та не лише йому шаноби знаки —
Вони сіятимуть, неначе зорі,
На всіх достойних. В Інвернес, Макбете,
Рушаймо, нашу дружбу закріпити.
Макбет Важкий мені спочин, що вам не служить.
Повинен сам я вісником помчати-•
Дружину звісткою про ваш приїзд
Потішити.
Дункан Кавдоре мій достойний!
Макбет
(убік)
Принц Кемберлендський на шляхах моїх —
Проб'юся чи спіткнусь об цей поріг!
О зорі, в душу не світіть мою —
Глибокий, чорний замір я таю!
Померкніть, очі, коли вас страшить
Те, що рука ця має довершить!
(Виходить)
Дункан Так, добрий Банко, він одваги повен,
Його хвалити — наче на бенкеті
Розкошувати. їдьмо вслід за ним.
Він поспішив, щоб гідно нас прийняти.
Який безцінний родич!
Фанфари.
Виходять.
СЦЕНА 5
Інвернес. Зала в замку Макбета.
Входить леді Макбет, читаючи листа.
Леді Макбет "Вони мене перестріли в день перемоги, і я не-
забаром пересвідчився, що знання у них вищі за людські. Я запа-
лав бажанням розпитати їх докладніше, але вони розтанули в по-
вітрі. Не встиг я отямитись, як з'явилися посланці від короля і
привітали мене кавдорським таном, титулом, що ним незадовго до
того мене вшанували оті віщі сестри, пророкуючи мені ще більшу
велич словами: "Макбете, славен будь, король майбутній!" Вва-
жаю за обов'язок сповістити про це тебе, найдорожча співучасни-
це мого величчя, щоб ти, бува, не втратила належної тобі радості,
не відаючи про ту велич, яка на тебе чекає. Збережи це в своєму
серці і до зустрічі".
Гламіський ти й кавдорський тан і станеш
Тим, що провіщено тобі. Одначе
Всмоктав ти надмір людяності разом
Із молоком, щоб вибрать шлях короткий.
Ти честолюбний і величчя прагнеш,
Але без злочину зійти бажаєш
На висоту й, невинним залишившись
І чесно гравши, виграти обманом.
Ти чуєш клич: "Зроби — і все твоє!"
І стримує тебе лиш тільки страх,
Але не небажання! йди сюди —
Свій дух тобі я в ухо увіллю
І владним словом знищу перепони
Поміж тобою й золотим вінцем.
Що доля ним і сили надприродні
Тебе вінчали.
Входить слуга.
Що сказати маєш?
Слуга Король надвечір буде тут.
Леді Макбет Безумцю!
Та з ним же твій владар. Коли б це так,
То він давно мене оповістив би.
Слуга Пробачте, правда це. Наш тан в дорозі.
Гінця послав до вас поперед себе —
Той так засапався, що ледве-ледве
Міг говорить.
Леді Макбет Подбай про нього. Звістку
Важливу він приніс.
Слуга виходить.
І крук на мурі
Захрип, прокаркавши про цей фатальний
Приїзд Дункана в замок. Духи смерті,
Сюди, до мене! Стать мою жіночу
Змініть, від голови до п'ят наситьте
Злобою лютою, згустіте кров,
Не допускайте жалощів до серця,
Щоб наміру жорстокого мого
й рішучості незламної природа
Не похитнула каяттям. До персів
Моїх прилиньте, оберніть у жовч
їх молоко, о демони убивства,
Хоч де б ви злу служили. Темна ноче,
Зійди, вповита хмурим димом пекла,
Щоб ніж тих ран, яких завдасть, не бачив,
Щоб небо, розірвавши мли покрови,
Не закричало: "Стій!"
Входить Макбет.
Великий тане
Кавдору і Гламісу, потім —більший!
З нікчемної сучасності мене
Твій лист підніс на височінь, і от
Живу майбутнім я.
Макбет Моя любове,
Дункан приїде на ніч.
Леді Макбет А коли
Від'їхать має?
Макбет Завтра.
Леді Макбет О, ніколи
Йому того вже "завтра" не побачить!
Твоє обличчя, тане мій, мов книга,-•
В нім дивні речі можна прочитати.
Щоб обдурити всіх, сам будь як всії
Надай привітності очам і мові,
Безвинним квітом стань, під ним змією
Згорнися. Гостя ти зустрінь привітно
І покладись на мене цеї ночі,
Щоб ночі й дні ми на чолі держави
Пили солодкий плин шаноби й слави.
Макбет Про це пізніше.
Леді Макбет Будь веселим, ґречним:
Хто хмурий, той здається небезпечним.
Все інше я беру на себе.
Виходять.
СЦЕНА 6
Там же. Перед замком Макбета.
Сурми.
При світлі смолоскипів входять Дункан, Малкольм, Дональбанн,
Банко, Ленокс, Макдуф, Росе, Ангус і почет.
Дункан Стоїть цей замок в затишній місцині —
Повітря чисте й лагідне тут ніжить
Нам почуття.
Банко А стриж, цей літній гість,
Що під карнизом храмовим гніздиться,
Нехибний знак, що дихає тут небо
Спокоєм. В замку й виступу немає,
Де ці птахи колисок не ліпили б
Своїх висячих. Там же, де вони
Гніздитись люблять, я давно помітив,
Повітря чисте.
Входить леді Макбет.
Дункан Ось і господиня.
Хай нам любов і завдає турбот,
А вдячні ми за неї. Так і ви —
Просіть відплати в бога за турботи,
А нам подякуйте.
Леді Макбет Всіх послуг наших,
Хоч хай би ми почетверили їх,
Не досить, як рівнять з тією честю,
Що виявила нам величність ваша,
В наш завітавши дім. За веі старі
Й нові щедроти ми повік за вас
Молитись будемо.
Дункан Де ж тан кавдорськш'і?
За ним ми мчали вслід, щоб наздогнати
В путі, але він вершник незрівнянний.
Та підганяли ще його остроги
Кохання; тож, прекрасна господине,
Ми ваші гості.
Леді Макбет Ми до послуг ваших.
Бо й ми самі, і все, що нам належить,
Величності належить вашій. Все
Ми раді скласти вам до ніг.
Дункан Дозвольте
Подати руку вам, ходімо разом
До мужа вашого,— він любий нам,
Ми відзначатимем його й надалі.
Прошу, міледі.
Виходять.
СЦЕНА 7
Замок Макбета.
Сурми і смолоскипи.
Через сцену проходять мажордом І слуги зі стравами та посудом. Потім
входить Макбет.
Макбет Якби кінець був усьому кінцем,
То чим скоріш би сталось це, тим краще.
Якби убивство наслідків не мало
І закінчилося одним ударом,
Що все назавжди розв'язав йи тут,
На мілині в просторах вічних часу,-
Тоді могли б ми ризикнуть блаженством.
Та суд чекає нас і в цьому світі.
Кривавий злочин завжди до злочинця
Вертається: холодне правосуддя
Дає лам випити отруту нашу.
Король подвійну має охорону:
Як родич і підданий, я повинен
Сам захищать його. Я ще й господар
І мушу двері від убивць замкнути,
А не самому йти з ножем. До того ж
Владарював Дункан так милосердно,
Тримав так чисто свій високий сан,
Що, наче ангели еурмоязикі,
Його чесноти закричать про помсту;
Жаль— голе немовля на крилах вітру
Чи херувим небесний на баскому
Коні — дихне всім в очі вість жахливу,
Т сльози вітер зливою зупинять.
Не маю чим я намір свій острожить-
Тож честолюбство, здибившись на мить,
Враз валиться з сідла.
Входить леді Макбет.
Ну, що нового?
Jledi Макбет Вечерять він кінчає. А чого
Ти вийшов?
Макбет Він питав про мене?
Леді Макбет Звісно.
Макбет Мабуть, покинути цю справу треба.
Він так ушанував мене, що славу
Здобув я золоту в очах народу.
Похизуватись би в новім убранні,-
Скидать його не притьмом.
Леді Макбет Чи не був
Твій намір п'яний і тепер, проспавшись,
Блідий, зелений, на свою рішучість
Ледь поглядає? Відтепер такої ж
Я думки й про твою любов. Чи ти
Таким сміливцем буть не можеш в ділі,
Як на словах? Чи хочеш ти придбати
Те, що вважаєш якнайвищим благом,
І боягузом жить свідомо? Може,
"І хочеться, і колеться", як кішці
В отім прислів'ї?
Макбет Годі вже, мовчи!
Я смію все, що можуть люди сміти.
Хто сміє більше, той вже не людина.
Леді Макбет Який же звір штовхнув тебе свій намір
Розкрить мені? Тоді ти був людина
І станеш нею більше, як посмієш
Рішучий крок зробить. Нагоду слушну
Ти так хотів собі створити, й ось,
Коли нагода трапилась сама,
Ти відступаєш. Груддю годувала
Я немовля і знаю, як це любо,
Коли воно всміхнеться, але з ясен
Беззубих вирвала б я свій сосок
І голову дитяті розтрощила б,
Коли б клялась, як ти.
Макбет А як не вийде?
Леді Макбет Не вийде?! Лиш одвагу ти напруж,
І вийде все. Коли Дункан засне
(А це настане швидко — натомився
З дороги він), двох спальників його
Так брагою й вином я почастую,
Що випарю в них пам'ять — стража мозку,-
їх розум перегонним кубом стане.
Коли ж тіла їх у свинячім сні
Лежатимуть, мов трупи бездиханні,
Ми зробимо з беззахисним Дунканом
Все, що захочемо, й на п'яних слуг
За гріх усю провину складемо.
Макбет Віднині лиш синів мені народжуй.
Твій гарт безстрашний створювать повинен
Лише мужів. Хто може сумніватись
В провині слуг, коли кинджали їхні
У діло пустимо і кров'ю їх
Замастимо?
Леді Макбет Хто не повірить нам,
Як тужно заголосим над померлим?
Макбет Я зважився, напружені всі м'язи,
Готовий я на вчинок цей страшний.
Ходімо в зал,— облудністю лиця
Прикриймо те, з чим криються серця.