І показав. Він забув про вітровий знос, вийшов із приголомшливої петлі надто низько, і пропелер — цей величезний блиску" [246] чий ніж — урізався в натовп глядачів. Вони не встигли вчасно відбігти, і коли Джесс, пойнятий жахом, знову злетів угору, весь перед і черево "вако" були забризкані кров'ю.
На ту виставу привезли групу дітей із сирітського притулку, і Джесс убив двадцять трьох із них.
Мей намагалася забути про ту жахливу сцену. У нього забрали права пілота. Назавжди. Довести, що він був п'яний, не могли, та всі про це знали. Друзі відвернулися від нього. Він не міг знайти роботи. З його шрамом та глибокими віспинами його впізнавали всюди. Мей не залишала чоловіка ні на мить. Вона одна знала, які жахіття переживав Джесс щоночі уві сні, коли жахливий пропелер знов і знов розпорював дитячі тіла. Місяцями він непросипно пиячив. Мей працювала де трапиться, не гребуючи нічим. Вона знов поставила його на ноги. Вони переїхали до Канади, і Джесса взяли пілотом гідроплана в глухій провінції. Через рік якийсь льотчик упізнав його і все розповів. Канадський уряд вислав Джесса з країни, бо він користувався фальшивими правами пілота.
Минуло ще півроку — і його охопив цілковитий розпач. Бел Мей він напевне наклав би на себе руки. Та ось вони почули про невеликий авіазагін, який створювали у Флоріді для розпилення добрив та — інколи — показових повітряних виступів. Джесс сказав їм, що в нього за плечима кілька тисяч льотних годин у сільськогосподарській авіації. Майк Джеффріз перевірив його вміння, прийняв на роботу і тільки плечима знизав, коли Джесс заявив, шо не бажає брати участь ні в яких виступах перед публікою. Згодом їм стало відомо, що Майк Джеффріз з'ясував, хто такий Джесс. І не вірили своєму щастю, коли Майк не звелів йому забиратися геть.
Потім Майк заходився промацувати Джесса і загнав його на слизьке. Мовляв, рано чи пізно якийсь інспектор ФУА викриє, хто він такий, і тоді Джесс опиниться у в'язниці, бо він уже довгий час порушував федеральний закон, літаючи з підробленими документами, його замкнуть у тюремну камеру й забудуть, куди поділи ключ. Так, Майк Джеффріз мав рацію, і Джесс Бакгорн чудово усвідомлював це. Отже, він був у пастці. Ні грошей, ні перспектив на пристойну роботу. Він у пастці і змушений сидіти в ній, аж поки зважиться накласти на себе руки. І тільки Мей своїм коханням і вірою в нього ще утримувала його на поверхні.
Та Майк Джеффріз запропонував йому вихід з цієї безвиході. Він зробив це не зразу, спершу довго промацував Джесса. Бо те, що задумав Майк Джеффріз, вимагало чіткої організації, злагодженості, грошей, а головне — готовності піти на будь-який ризик. Джесс Бакгорн був чудовий пілот, і він не мав чого втрачати. [247]
Уперше за довгі роки в нього з'явився шанс. І він розпачливо за той шанс ухопився.
Це він сидів за кермом літака тієї ночі над Беннінгом, коли Майк Джеффріз викинувся в темряву; тоді в них і з'явилися кошти, необхідні для великої справи.
Потім вони захопили бомби.
Дуже кепсько вийшло із Джіном Муром, зовсім по-дурному загинув він у Канзас-Сіті. Джін був чудовий хлопець, але колір шкіри рано чи пізно однаково вбив би його, бо Джін не з тих, хто може відсиджуватися за чиєюсь спиною.
Джесс і Мей не могли повірити, коли Майк підірвав бомбу на вершині Сан-Горгоніо. Вони ніколи не вірили, що він це зробить, але він зробив, і інші бомби вже були в кількох містах, і надто пізно було відступати. їхньою першою думкою було віддатись у руки поліції й усе розповісти, але вони розуміли: сподіватися їм більше нема на що. Бомба вбила тисячі людей, і хтозна-скільки ще тисяч загинуло від паніки та заворушень, що захлюпнули великі міста. Якби зараз стало відомо, хто вони такі, їх роздерли б, мов скажених собак. Тож їм лишається тільки триматися до кінця — адже тепер вони матимуть досить грошей, щоб змінити зовнішній вигляд, дістати собі нові документи та обра-ти яке завгодно місце на цій планеті. Джесс не мав більше ніякого бажання літати.
І ось вони замкнені в цій каюті, і їм лишається тільки чекати. Два тижні, сказав капітан. Два тижні від Сіетла до Гон-конга — і вони вільні. Вони почнуть нове життя, змінять документи, зміняться зовні. Грошей це коштуватиме чимало, але, дізнавшись, що Сілбер щасливо зник із Лісабона, вони зрозу-міли, що гроші в них будуть.
На них чатувала страшна небезпека. Вони бачили, як по всій країні їхні обличчя не сходили з телевізійних екранів. І вони заплатили капітанові п'ять тисяч доларів за дорогу і за мовчанку.
Джесс не довіряв капітанові Бьоме. Анітрохи не довіряв. Обміркувавши все, Джесс і Мей заприсяглися, що живими їх не візьмуть. Джесс ужив усіх необхідних для цього заходів. Із собою на борт він захопив двадцять кілограмів пластикової вибухівки. А каюту замкнув ізсередини, натягши дріт від дверей до підривника.
Хай-но тільки хтось спробує вдертися до каюти...
Капітан Ганс Бьоме гучно висякався і тицнув пальцем у записку, яку Кен Ріген щойно прочитав.
— Отака чортівня! — вигукнув він. — Зроби комусь послугу, [248] і ось маєш — погрожують висадити в повітря твій корабель, якщо тільки потурбуєш їх.
— Ви ж, певно, знали, хто вони такі, хіба ні? — запитав Ріген.
— Ні, хай їм чорт! — палко заперечив Бьоме. — Я, звісно, здогадувався, що це не святі праведники, але... — він знизав могутніми плечима, — не моє це діло, я ніколи не пхаю носа в чужий город. Я кажу вам правду, містере, — запевнив Бьоме, — коли вони піднялися до мене на борт, я й уявлення не мав, хто це...
— Їхні фотографії вже багато днів не сходять з телеекранів.
— Та хто дивиться в ту блазенську коробку?! — закричав Бьоме.
— Звідки ж тоді ви дізналися?
— Звідки дізнався? Хіба ви не були в порту? Скрізь плакати. Навіть митники піднімалися на борт кожного судна тут у гавані з їхніми фотографіями. Отоді я й дізнався. І зразу викликав ваших людей. — Бьоме прибрав невинного виразу. — Одна річ — підчепити якусь дрібноту, а йти проти закону я не хочу.
— Скільки вони заплатили вам, капітане Бьоме?
— Ну, знаєте, це вже...
— Я не з митної охорони, чоловіче. Скільки? Бьоме нерішуче засопів.