— Дорого вечора, міс МакМіллан, — сказав він. — Чудова операторська робота.
Розділ 6
Форд Префект торкнувся землі на бігу. Підлога була на три дюйми далі від вентиляційної шахти, ніж він пам'ятав, а тому неправильно розрахувавши точку приземлення, він почав бігти надто рано, незграбно спіткнувся і підвернув щиколотку.
Чорт!
Хоч і кульгаючи, але він все одно вибіг в коридор.
По всій будівлі звичні сигнали тривоги волали у божевільному збудженні. Він пірнув під захист звичних шаф для зберігання, огледівся навколо, щоб перевірити чи його хтось не помітив, і почав швидко порпатись у своєму рюкзаку, шукаючи звичні речі, які використовував у цій ситуації.
Його щиколотка пекельно боліла — це було незвично.
Підлога не тільки була на три дюйми далі, ніж він пам'ятав, але й знаходилась на іншій планеті, але саме ці три дюйми застали його зненацька. Офіси Путівника по Галактиці для космотуристів доволі часто змінювали свою дислокацію з причин місцевого клімату, ворожості населення, рахунків за електрику чи податків, але їх завжди реконструйовували так само, аж до рівня молекул. Для багатьох працівників компанії облаштування їх офісів уособлювало собою єдину незмінну у всесвіті річ серед надзвичайно спотворених і мінливих їх власних всесвітів.
Щось, однак, було не так.
Власне, в цьому немає нічого дивного, подумав Форд, дістаючи свого легкого рушника для кидків. Практично все в його житті було в тій чи іншій мірі дивним. Просто це було дивним в дещо іншій манері, ніж властиво дивним речам, що було, скажімо, дивно. Олнак, він одразу не міг сказати, що саме було не так.
Він дістав свою фомку калібру No.3.
Сирени вели себе як і зазвичай. Вони нагадували якийсь вид музики, під яку він міг навіть підспівувати. Все це було дуже знайомим. Світ зовні був зовсім новим для Форда. Він раніше не бував у Сако-Піліа Хенша, але йому тут сподобалося. Навколо панувала, якась атмосфера карнавалу.
Він дістав зі свого рюкзака іграшковий лук і стрілу, які придбав на ринку.
Як з'ясувалося, причиною карнавальної атмосфери на Сако-Піліа Хенша було святкування щорічного фестивалю Припущення Св. Антвельма. Святий Антвельм за життя був великим і популярний царем, який робив багато великих і популярних припущень. Король Антвельм припустив те, чого хотіли всі: що було б непогано якби всі були рівними, щасливими і разом насолоджувалися життям. Після його смерті він заповів всі багатства на фінансування щорічного фестивалю, щоб нагадати кожному про свої мудрі висновки, з великою кількістю їжі, танців та дуже кумедних ігор, таких як Вполюй Вокета. Його Припущення було настільки блискуче, що його возвели до рангу святих. Але на цьому все не скінчилося. Відтоді всіх людей, яких раніше вважали святими за те, що їх закидали камінням до смерті у цілком принизливий спосіб, чи за те, що вони жили догори дриґом у діжках із гноєм, було одразу усунуто зі списку святих, а їх вчинки почали вважатися дивними.
Знайомі за Н-подібною формою будівлі офісів Путівника для космотуристів височіли на околицях міста, і Форд Префект вирішив зайти до них знайомим способом. Він завжди заходив через вентиляційну систему, а не через вестибюль, оскільки останній патрулювали роботи, чия задача була випитувати у працівників, що входять розміри їх витрат. Рахунки витрат Форда Префекта були, як відомо, справою надто складною і комплексною, і як з'ясувалося, вестибюльні роботи були надто слабо підготовані, щоб зрозуміти аргументи, які він хотів би їм донести. Тому він надавав перевагу входу за іншим маршрутом.
Це означало, що доведеться активувати майже кожну сигналізацію в будівлі, але тільки не ту, яка знаходилася у розрахунковому відділі.
Він присів за тумбою, облизав присоску на іграшковій стрілі і примостив її до тятиви лука.
Через секунд тридцять робот системи безпеки, розміром з невеликий лимон, полетів вздовж коридору, приблизно на рівні поясу, скануючи все наліво і направо, в пошуках чогось незвичного.
Бездоганно розрахувавши час, Форд вистрелив іграшковою стрілою просто йому навперейми. Стріла пролетіла через коридор і, гойдаючись, прилипла до протилежної стіни. Коли вона прошмигнула, датчики робота вмить вловили якийсь рух і він повернувся на дев'яносто градусів в тому ж напрямку, щоб дізнатися, що то в біса було і куди воно прямує.
Це подарувало Фордові одну дорогоцінну секунду протягом якої робот дивився в протилежну від нього сторону. Не вагаючись він метнув рушник на літаючого робота і зловив його.
Маючи на свої поверхні купу різних виступів для датчиків, він не міг вільно рухатись всередині рушника, а тому просто сіпався вперед і назад, не маючи змоги побачити свого нападника.
Форд притягнув його до себе і притис до підлоги. Робот же в цей час, почав жалібно скиглити. Єдиним швидким і відпрацьованим рухом Форд запхнув під рушник руку з фомкою калібру No.3 і відчинив кришку маленької пластикової панелі на верхівці робота, що дало йому доступ до його логічних мікросхем.
Логіка, звісно, чудова річ, але, як виявилося в процесі еволюції, в неї є кілька вагомих недоліків.
Будь-яка логічно мисляча одиниця може бути підступно обманута будь-якою іншою одиницею, мислення якої знаходиться хоча б на тому ж рівні логічності. А найпростіший спосіб надурити повністю логічного робота — це відправляти йому один і той же набір стимулів, знову і знову, зацикливши цей процес. Це було успішно продемонстровано відомим вченим Геррінгом Сендом, який проводив свої експерименти, ще тисячу років тому у МІПБЗНОР (МаксіМегалонський Інститут повільного і болісного з'ясування несподівано очевидних речей).
Робота було запрограмовано на те, що він любить оселедцеві сендвічі. Насправді, це була найважча частина експерименту. Щойно робота запрограмували на те, що він любить сендвічі з оселедцем, сендвіч з оселедцем поклали перед ним. Після чого робот подумав:
"О! Сендвіч з оселедцем! Я люблю сендвічі з оселедцем".
Потім він нагинався, підбирав сендвіч з оселедцем своїм ковшем для сендвічів з оселедцем і знову випрямлявся. На превеликий жаль для робота, його сконструювали так, що після того, як він випрямлявся, сендвіч з оселедцем вислизав з його ковша для сендвічів з оселедцем і падав на підлогу, прямісінько перед роботом. Після чого робот думав: