Доктора Вагнера — австрійця, який багато років проповідував у Парижі, звідси й вимова його ім'я "Ваньєр" у тих, хто хотів похвалитися близьким знайомством з ним, — уже протягом близько десяти років регулярно запрошували до Мілана дві групи революціонерів періоду відразу після шістдесят восьмого. Вони билися між собою за нього, і кожна група, звичайно, давала радикально відмінну інтерпретацію його вчення. Чому і навіщо ця знаменита людина дозволяла, аби її спонсорували екстремісти, — цього я ніколи не міг зрозуміти. Теорії Вагнера, так би мовити, не мали кольору і, якби він захотів, його могли б запрошувати університети, клініки, академії. Гадаю, він приймав їхні запрошення, бо фактично був епікуреєць і вимагав королівського відшкодування сврїх витрат. Приватні особи могли зібрати більше грошей, ніж інституції, 8 для доктора Вагнера це означало подорож у першому класі, розкішний готель плюс гонорари за лекції та семінари, обраховані за його тарифом терапевта.
Чому ці дві групи шукали джерела ідеологічного натхнення у Вагнерових теоріях — це зовсім інша історія. Але в ті роки Вагнерів психоаналіз видавався досить деконструктивним, діагональним, некартезіанським, спертим на лібідо, здатним відкрити нові теоретичні обрії в революційній діяльності.
Примусити робітників проковтнути його виявилося справою нелегкою, і, можливо, саме тому в певний момент ці групи змусили вибирати між робітниками та Вагнером, і вони вибрали Вагнера. Було висунуто ідею, що новим суб'єктом революції стане не пролетарій, а божевільний,
— Замість того щоб змушувати божеволіти пролетарів, краще пролетаризувати божевільних, це набагато легше, з огляду на ціни доктора Вагнера, — сказав мені одного дня Бельбо.
Революція вагнерівців була найкоштовнішою в історії.
Видавництво "Ґарамонд", отримавши від інституту психології фінансування, переклало добірку невеликих Вагнерових есе, дуже фахових, їх було важко розшукати, тому добірка користувалась у вірних великим успіхом. Вагнер прибув до Мілана для презентації книги, і з цієї нагоди почалося його знайомство з Бельбо.
* * *
FILENAME: ДОКТОР ВАГНЕР
Диявольський доктор Вагнер
Двадцять шоста серія
* * *
Хто того сірого ранку
* * *
На обговоренні я висунув йому заперечення. Сатанічний старець був ним, безперечно, роздратований, але й вусом не повів. Ба більше, відповів мені так, ніби хотів мене піднести.
Наче Шарлюс та Жюп'єн, бджола та квітка. Геній не терпить, коли його не люблять, і мусить негайно спокусити того, хто з ним не погоджується, аби той його пошлюбив. І йому це вдалося, я його полюбив.
Але він, либонь, мені не пробачив, бо того вечора, коли йшла мова про розлучення, він завдав мені смертельного удару. Не усвідомлюючи цього, інстинктивно: несвідомо намагався звабити мене і несвідомо вирішив мене покарати. Ціною деонтології він задурно провів зі мною сеанс психоаналізу. Несвідоме кусає навіть своїх охоронців.
* * *
Історія маркіза де Лантенака у "Дев'яносто третьому році". Корабель вандейців відпливає під час шторму від бретонських берегів, раптом одна з гармат зривається зі свого кріплення і починає шалено перекочуватися від борту до борту по судні, яке гойдається вгору-вниз у хитавиці, й, наче величезний звір, загрожує розтрощити бакборт і триборт. Бомбардир (той самий, з чийого недбальства гармату, на жаль, не було закріплено як годиться), тримаючи ланцюга в руці, з незрівнянною відвагою кидається мало не під ту потвору, яка загрожує розчавити його, і зупиняє її, тоді міцно закріплює і відтягує на місце, рятуючи таким чином корабель, екіпаж і завдання. З великою врочистістю грізний Лантенак наказує вишикувати своїх людей на містку, складає похвалу сміливцю, знімає зі своєї шиї високу нагороду, відзначає його нею, обнімає, а команда тим часом гукає "слава", підносячи його до небес.
Тоді твердий, наче алмаз, Лантенак нагадує, що саме на нагородженому лежить відповідальність за цей інцидент, і наказує його розстріляти.
Блискучий Лантенак, людина честі, справедлива й непідкупна! І саме так повівся зі мною доктор Вагнер він ушанував мене своєю дружбою і вбив мене, відкривши мені правду
і вбив мене, відкривши, чого я насправді бажаю
і відкрив мені, чого я, бажаючи, боюся.
* * *
Історія, що починається з барів. Потреба закохатися,
Деякі речі відчуваєш заздалегідь, ти закохуєшся не тому, що закохуєшся, ти закохуєшся тому, що в даний період у тебе є розпачливе бажання закохатися. У ті періоди, коли ти відчуваєш бажання закохатися, ти повинен бути обережним і дивитися, куди ступаєш: ти наче напився чар-зілля, від якого закохуєшся в першу істоту, яку зустрінеш. Це може бути й качконіс.
Бо я відчув цю потребу саме у той період, коли тільки-но облишив пити. Зв'язок між печінкою та серцем. Нове кохання є добрим приводом, щоб знову почати пити. Мати когось, із ким можна ходити по барах. Гарно себе почувати.
* * *
Невеликий бар — це щось швидкоплинне, потайне. Він дає тобі можливість довгого, солодкого цілоденного очікування, аж поки не підеш сховатись у напівзатінених шкіряних кріслах, о шостій пополудні нема нікого, бридка клієнтура сходиться увечері, коли приходить піаніст. Вибрати належить сумнівний американський бар, порожній у пізню пообідню пору, де офіціант приходить лише тоді, як покликати його тричі, й одразу приносить тобі ще одне мартіні.
Мартіні дуже важливе. Не віскі, а саме мартіні. Ти підносиш склянку і крізь прозору рідину бачиш її витягнуте оливкою обличчя. Є різниця між тим, коли дивишся на кохану крізь коктейль мартіні у невеликому тригранному келишку і коли розглядаєш її крізь джин мартіні з льодом — келих широкий, її обличчя розпливається у прозорій кубічності льоду, ефект подвоюється, якщо ви обидва наближаєте свої келихи один до одного, притиснувшись чолом до холоду келихів, два келихи між чолом і чолом — з тригранними келишками, надто малими, цього не зробиш.
Швидкобіжна часина у барі. Відтак ти з тремтінням чекатимеш іще один день. Тебе не шантажує жодна певність.
* * *
Той, хто закохується по барах, не потребує жінки лише для себе. Завжди знайдеться хтось, хто йому її позичить.