Тим часом обранці здійснювали свій стрибок у порожнечу, їхні погляди ставали млявими, тіло дубіло, рухи ставали дедалі автоматичнішими, але не випадковими, адже вони відкривали природу тої істоти, яка їх навідала: дехто рухався м'яко, вимахуючи руками з опущеними вниз долонями, наче пливучи, в інших рухи були вигинисті, з повільними жестами, а тих, кого торкнувся найвищий дух, cambonos покривали білим льоном, щоб сховати від очей юрби...
Декотрі cavalos непогамовно трусилися, а одержимі pretos velhos глухо гули — гмм-гмм-гмм — нахиляючи тіло вперед, мов той стариган, що спирається на ціпок, і випинаючи вперед щелепу, від чого їхні обличчя здавалися раптово змарнілими і беззубими. Одержимі caboclos видавали різкі крики воїнів — hiahou!! — а cambonos чимдуж намагалися підтримати тих, хто не витримував бурхливого сприйняття дару.
* * *
Гриміли барабани, в густому від диму повітрі голоснішали pontos. Я тримав Ампаро за лікоть і раптом відчув, що її руки спітніли, а тіло почало тремтіти, вуста її розтулились.
— Мені зле, — сказала вона, — я хотіла б вийти.
Альє помітив, що щось не так, і допоміг мені вивести її надвір. На свіжому повітрі вона прийшла до тями.
— Це нічого, — сказала вона, — я, либонь, з'їла щось несвіже. А ще оті запахи, спека...
— Ні, — сказав pai-de-santo, що вийшов з нами, — це тому, що у вас здібності медіума, ви належно реагували на ропіоь, я спостерігав за вами.
— Досить! — вигукнула Ампаро і додала кілька слів мовою, якої я не знав. Я побачив, як pai-de-santo пополотнів, точніше посірів, як говориться у пригодницьких романах про чорношкіру людину, яка блідне. — Досить, мене нудить, бо я з'їла щось, не те... Ради Бога, залиште мене тут подихати повітрям, а самі вертайтесь назад. Я волію бути на самоті, я ж не інвалід.
Ми залишили її, але коли після перерви на свіжому повітрі я ввійшов до зали, запахи, барабани, всюдисущий піт, яким просякло кожне тіло, і саме несвіже повітря подіяли на мене, наче ковток алкоголю на людину після довгого постування. Я провів рукою по чолі, і якийсь старий простяг мені аґоґо, невеликий позолочений інструмент, щось на зразок трикутника з дзвіночками, по якому слід було вдаряти паличкою.
— Зійдіть на поміст, — сказав він, — пограйте, це вам допоможе.
У цій пораді була гомеопатична мудрість. Я вдаряв по аґоґо, намагаючись принатуритися до ритму барабанів, і, поступово входячи у дійство, беручи в ньому участь, я почав панувати над ним. Рухаючи ногами, я відпружувався, звільнявся від навколишнього дурману, провокуючи й розпалюючи його. Згодом Альє пояснив мені різницю між тим, хто знає, і тим, хто скоряється.
Помалу, в міру того як медіуми впадали у транс, cambonos відводили їх у закутки приміщення, садовили, пропонували сигари та люльки. Вірні, які не сподобилися вселення духа, підбігали, аби впасти навколішки в них у ногах, шепотіли щось їм на вухо, вислуховували поради, вбирали у себе їхній благодатний вплив, виливали з себе визнання і від цього мали втіху. У декого з них з'являлись ознаки початку трансу, що його cambonos стримано заохочували і відводили їх, уже розм'яклих, назад у гущу юрби.
На майданчику, де танцювали, снувало ще чимало охочих увійти в екстаз. Німкеня неприродно трусилась, сподіваючися вселення, але марно. У декого вселився Ешу, і їхні обличчя набували злісного, облудного, лукавого виразу, а рухи ставали поривчастими.
* * *
І саме тоді я побачив Ампаро.
* * *
Тепер я знаю, що Хесед — то не лише сфіра благодаті й любові. Як казав Діоталлеві, це також момент розширення божественної субстанції, яка розпросторюється до своєї безконечної периферії. Це турбота живих щодо мертвих, але хтось, здається, все ж сказав, що це також турбота мертвих про живих.
Б'ючи в аґоґо, я більш не пильнував за тим, що діялося в залі, надзвичайно заклопотаний тим, аби, скоряючись музиці, здійснювати контроль над тим, що відбувалося зі мною. Ампаро увійшла, мабуть, хвилин із десять тому, і на неї, певна річ, насунуло те саме відчуття, що й на мене. Але ніхто не дав їй аґоґо, та тепер вона його, мабуть, і не взяла б. Відчуваючи поклик глибинних голосів, вона позбулася будь-якої волі до захисту.
Я побачив, як вона раптом кинулася в гущу танцівників і зупинилася з напруженим і ненормально зведеним догори обличчям, її шия заклякла, і тоді вона в безтямному шаленстві пустилась у непристойну сарабанду, жестами рук пропонуючи своє власне тіло. — A Pomba Gira, a Pomba Gira! — кричали декотрі, втішившись чудом, адже того вечора ця чортиця ще не показувалася: — O seu manto é de veludo, rebordado todo em ouro, o seu garfo é de prata, muito grande é seu tesouro... Pomba Gira das Aimas, vem toma cho cho...
* * *
Я не насмілився втрутитись, лишень, здається, прискорив удари своєї металевої палички, щоб тілесно поєднатися зі своєю коханою, чи то пак із підземним духом, який вона втілювала.
Нею заопікувалися cambonos, дали їй одягти ритуальні шати, підтримали її, коли вона виходила зі свого трансу, короткого, але шаленого. Коли вона вже була вся мокра від поту і задихалась, вони повели її сісти. Вона відмовилась прийняти тих, хто прибіг випрошувати пророцтва, і залилася сльозами.
Gira наближалася до кінця, я покинув поміст і підбіг до неї; коло неї вже був Альє, легенько потираючи їй скроні.
— Який сором, — бідкалась Ампаро, — я ж у це не вірю, я не хотіла, як це я могла?
— Буває, буває, — солодко приказував Альє.
— Але тоді спасіння немає, — плакала Ампаро, — я й досі рабиня. Іди геть, — сказала вона мені люто, — я бідолашна, брудна негритянка, дайте мені господаря, я на це заслуговую!
— Таке бувало навіть з білявими ахейцями, — потішав її Альє. — Така людська природа...
Ампаро попросила, щоб її відвели до туалету. Ритуал завершувався. Посередині зали німкеня на самоті танцювала далі, простеживши заздрісним поглядом за всім, що сталося з Ампаро. Одначе рухалась вона вже хоч і затято, але з неохотою.
Ампаро повернулася хвилин за десять, коли ми вже прощалися з pai-de-santo, який тішився з блискучого успіху нашого першого контакту зі світом померлих.
* * *