— Так-так, так і далі. Це Єманжá, чуєш, вона тут.
— Дай мені ludibria...
— Ox, Tintinnabulum!
— Ти моя Atalanta Fugiens...
— Ти моя Вавилонська вежа...
— Я хочу Arcana Arcanissima, Золоте Руно, блідо-рожеве, наче морська мушля...
— Чшш... Silentium post clamores, — сказала Ампара.
31
Ймовірно, що більшість самозваних кавалерів Рози і Хреста, які відомі загалові як такі, насправді лише розенкрейцери... Цілком певно, що вони жодним способом не могли бути справжніми кавалерами з тої простої причини, що вони належали до цих товариств, і це може здатися парадоксом і позірною суперечністю, та все ж це цілком зрозуміла річ...
Rene Guenon, Aperçu sur l'initiation,
Paris, Editions Traditionelles, 1981, XXXV11I, p. 241
Ми повернулися до Pio, і я знову поринув у роботу. Одного дня з якогось ілюстрованого часописа я довідався, що у місті є Стародавній і Визнаний Орден Рози і Хреста. Я запропонував Ампаро зазирнути туди, і вона неохоче погодилась.
Осідок ордену містився на невеликій вулиці, зовні будинку була вітрина зі статуетками, які зображували Хеопса, Нефертіті, Сфінкса.
Саме того пополудня відбувалося пленарне засідання: "Роза і Хрест та Умбанда". Промовцем був якийсь професор Браманті, Референт Ордену в Європі, Таємний Кавалер Великого Пріорату in partibus Родосу, Мальти та Салонік.
Ми вирішили зайти. Приміщення, досить неоковирне, було прикрашене тантричними мініатюрами, що зображали змія Кундаліні, того самого, якого тамплієри хотіли розбудити поцілунком у гузно. Я сказав собі, що в кінцевому підсумку не варто було перетинати Атлантику, щоб відкрити новий світ, — ті самі речі я міг знайти і в клубі Пікатрікс.
За столом, вкритим червоним сукном, перед нечисленною і сонною публікою стояв Браманті, опасистий добродій, якого, якби не його туша, можна було б порівняти з тапіром. Він уже розпочав із помпезним красномовством свою промову, але навряд чи давно, бо саме розводився про Розу і Хрест у часи вісімнадцятої династії за правління Амозиса І.
Чотири Невидимі Володарі чатували над розвитком раси, яка дала початок цивілізації Сахари за двадцять п'ять тисяч років до заснування Фів. Фараон Амозис під їхнім впливом заснував Велике Біле Братство, охоронця тої допотопної мудрості, яку єгиптяни знали як свої п'ять пальців. Браманті твердив, що у нього є документи (звичайно ж, недоступні для невтаємничених), які походять від мудреців Храму Карнака та їхніх таємних архівів. Символ Рози та Хреста був пізніше створений фараоном Акенатоном. У когось той папірус є, сказав Браманті, але не питайте, у кого.
У річищі Великого Білого Братства виховався Гермес Трисмегіст — чий вплив на італійське Відродження був так само незаперечний, як і його вплив на Принстонську гнозу, — а також Гомер, друїди Галлій, Соломон, Солон, Піфагор, Плотин, єссеї, терапевти, Йосиф Ариматейський, який привіз Грааль до Європи, Алкуїн, король Дагоберт, святий Тома, Бекон, Шекспір, Спіноза, Якоб Беме, Дебюссі та Ейнштейн. Ампаро шепнула мені, що, на її думку, тут бракує лише Нерона, Камброна, Ієроніма, Панчо Вільї та Бастера Кітона.
Щодо впливу первовічних Рози і Хреста на християнство Браманті звернув увагу тих, хто ще не зорієнтувався в цій історії, на те, що не випадково Ісус, згідно з легендою, помер на хресті.
Саме мудреці Великого Білого Братства заснували за часів короля Соломона першу масонську ложу. Те, що Данте був розенкройцером та масоном, — як, зрештою, і святий Тома, — написано чорним по білому в його творах. У XXIV та XXV піснях "Раю" подибуємо потрійний поцілунок князя Рози і Хреста, пелікана, білі туніки, саме ті, в які були зодягнені старійшини в "Одкровенні", три богословські чесноти масонських капітул (Віра, Надія і Любов). А символічна квітка розенкрейцерів (біла троянда пісень XXX та XXXI) була ухвалена Римською Церквою як символ Матері Спасителя — ось звідки Rosa Mystica літаній.
Те, що розенкрейцери існували в період середніх віків, було очевидно не лише з їхнього проникнення до тамплієрства, а й з набагато відвертіших документів. Браманті цитував якогось Кізеветтера, який наприкінці минулого століття показав, що розенкройцери середніх віків виробили для курфюрста Саксонського чотири квінтали золота, виразний доказ чого знаходимо на певній сторінці "Theatrum Chemicum", опублікованого 1613 року в Страсбурзі. Мало хто, однак, помітив натяки на тамплієрів у легенді про Вільгельма Теля: Тель вирізає свою стрілу з гілки омели, рослини арійської міфології, і влучає у яблуко, символ третього ока, що починає діяти під впливом Кундаліні, — а відомо, що арійці прийшли з Індії, куди згодом, покинувши Німеччину, ховаються розенкройцери.
Щодо різних рухів, які мають претензії, часто сміховинні, на спорідненість із Великим Білим Братством, то досить ортодоксальним Браманті визнавав Розенкройцерське товариство Макса Гайнделя, але тільки тому, що в цьому середовищі виховався Ален Кардек. Всім відомо, що Кардек був батько спіритизму і що саме на основі його теософії, зосередженої на контакті з душами померлих, виникла духовність умбанди, слава нашої шляхетної Бразилії. Згідно з цією теософією Aum Bhanda — це вираз із санскриту, що означає божественну основу та джерело життя ("Нас знову надурили, — пробурмотіла Ампаро, — навіть умбанда не наше слово, воно лише звучить по-африканському").
Коренем є Aum або Um, він же буддійський Оm, а також ім'я Бога в Адамовій мові. Um — це один склад, і, якщо вимовити його належно, він перетворюється в могутню мантру, викликаючи у психіці флюїдні потоки гармонії через чакри або через Лобовий Плексус.
— Що таке лобовий плексус? — запитала Ампаро. — Невиліковна хвороба?
Браманті уточнив, що слід проводити межу між справжніми кавалерами Рози і Хреста, спадкоємцями Великого Білого Братства, які утворюють, ясна річ, таємне товариство, — саме таким є Стародавній та Визнаний Орден, що його репрезентує його скромна особа, — та "розенкройцерами", тобто людьми, які задля своїх особистих інтересів черпають натхнення з містичної Рози та Хреста, не маючи на це права. Він порадив публіці не довіряти жодному розенкройцерові, який назве себе кавалером Рози і Хреста.