Він глянув на нас із веселою недовірою.
— Ви гадаєте, я такий самий швидкий у перерозподілі богів, як Гермес у розподілі краму. Гляньте на цю книжечку, яку я придбав сьогодні вранці у дешевій книгарні в Пелуріньйо. Магія і таємниці святого Кипріяна, рецепти чарів, щоб домогтися кохання або призвести до смерті ворога, заклики до ангелів та Пресвятої Діви. Популярна література для чорношкірих містиків. Але йдеться про святого Кипріяна Антіохійського, про якого існує величезна література срібних століть. Його батьки хочуть, щоб він навчився всього і щоб знав про все, що є в землі, повітрі та морській воді, і його посилають у далекі краї, щоб він навчився всіх таємниць, щоб знав про народження і загибель трав та про чесноти рослин і тварин не з погляду природознавства, а у світлі окультної науки, захороненої в глибині архаїчних традицій далеких народів. У Дельфах Кипріян присвячує себе Аполлонові та драматургії змія, пізнає таємниці Мітри; у п'ятнадцять років на горі Олімп він присутній на обрядах викликання Князя Цього Світу під проводом п'ятнадцяти жерців з метою подолати його інтриги; в Арго його втаємничують у містерії Гери, у Фрігії він знайомиться з пророкуванням майбутнього по печінці, і вже не було нічого на землі, морській глибині та повітрі, чого б він не знав, — ні привиду, ні предмета, ані людського виробу, він навіть знав мистецтво чарами міняти почерк. У підземних храмах Менфі він дізнається, як демони спілкуються з земними речами, про місця, які вони ненавидять, про предмети, які люблять, як вони живуть у темряві, яким чином у певних сферах вони здатні чинити опір і яким чином вони вміють вселятись у душі та тіла, як вони вміють користуватися своїми вищими знаннями — впливати на пам'ять, викликати жах, ілюзії, як вони володіють мистецтвом викликати заворушення в землі і впливати на підземні течії... Відтак він, на жаль, навертається, але дещо з його знань зостається, передається, і тепер ми знаходимо їх тут, на вустах та в голові цих обідранців, яких ви називаєте ідоловірцями. Мила моя, нещодавно ви дивились на мене так, ніби я ci-devant . Хто з нас живе у минулому? Ви, яка б хотіла подарувати цій країні страхіття робітничо-промислового віку, чи я, який бажає, щоб наша бідолашна Європа віднайшла природність і віру цих нащадків рабів?
— Господи, — злісно просичала Ампаро, — ви ж самі знаєте, що це спосіб тримати їх у покорі...
— Не в покорі, а у стані, що дозволяє й далі підтримувати очікування. Без відчуття очікування нема навіть раю, хіба не ви, європейці, навчаєте цього?
— Це я європейка?
— Колір шкіри не має значення, важить лише віра у Традицію. Вони дорого платять за те, щоб повернути відчуття очікування Заходові, спаралізованому добробутом, вони, можливо, страждають, але їм ще не чужа мова духів природи, повітря, вод, вітрів...
— Ви знову нас використовуєте.
— Знову?
— Авжеж, вісімдесят дев'ятий рік мав вас чомусь навчити, графе. Коли ми втомимося — чик! — Посміхаючись, наче янгол, вона провела своєю прекрасною рукою по горлі. Навіть зуби Ампаро викликали у мене жадання.
— Як драматично, — мовив Альє, виймаючи з кишені свою табакерку і пестячи її пальцями. — Отже, ви мене впізнали? Але у вісімдесят дев'ятому не раби примушували котитися голови, а ті ж таки браві буржуа, яких ви повинні ненавидіти. Зрештою граф Сен-Жермен за стільки століть бачив чимало голів, які злітали з пліч, і стільки ж голів, які поверталися назад на своє місце. Але ось і mae-de-santos Ялорішá.
Зустріч із настоятелькою террейру була спокійна, щира, цивілізована і насичена фольклором. Це була велика негритянка з блискучою усмішкою. На перший погляд вона здавалася домогосподаркою, але коли ми розпочали розмову, я зрозумів, чому такі жінки зуміли стати господарями культурного життя Сальвадору.
— А ці орішас — це особи чи сили? — запитав я її. Mae-de-santos відповіла, що це, звичайно, сили — вода, вітер, листя, райдуга. Але як можна заборонити простим людям бачити в них воїнів, жінок, святих католицької церкви? А хіба ви, сказала вона, не поклоняєтесь космічній силі у формі пречистих дів? Найважливішим є поклоніння силі, а її вигляд повинен пристосовуватися до можливостей розуміння кожного.
Відтак вона запросила нас вийти у задній сад, щоб перед початком ритуалу відвідати каплиці. У саду містилися домівки орішас. Зграйка дівчат-негритянок у байянських костюмах весело метушилась, доконуючи останніх приготувань.
Домівки орішас були розміщені по садку, наче каплиці на Святій Горі, й зовні красувався образок відповідного святого. Всередині було гамірно від насичених барв квітів, статуй, недавно звареного і принесеного в жертву богам харчу. Білий колір для Ошалá, блакитний і рожевий — для Єманжá, рожевий і білий — для Шанго, жовтий і золотистий для Огуна... Втаємничені ставали навколішки, цілуючи поріг і торкаючись свого чола і за вухом.
— То врешті-решт, — запитав я, — Єманжá — це Пречиста Діва Марія чи ні? А Шанго — це святий Ієронім чи ні?
— Не ставте недоречних запитань, — порадив мені Альє. — В умбанді все ще заплутаніше. Святий Антоній і святі Кузьма та Дем'ян належать до лінії Ошалá. До лінії Єманжá належать сирени, русалки, духи моря та рік, мореплавці та провідні зірки. Лінія сходу включає індусів, лікарів, учених, арабів та марокканців, японців, китайців, монголів, єгиптян, ацтеків, інків, мешканців Карибів та римлян. По лінії Ошосі лежать Сонце, Місяць, духи водоспадів і духи чорношкірих. До лінії Огуна належать Огун Бейра Мар, Ромпе-Мату, Яра, Межé, Наруее... Словом, усе залежить від погляду.
— Господи Ісусе, — ще раз промовила Ампаро.
— Слід казати "Ошалá", — прошепотів я, легко торкаючись вустами її вуха. — Не хвилюйся, вони не пройдуть.
Ялоріша показала нам ряд масок, які вносило у храм кілька вірних. То були велетенські солом'яні машкари чи каптури, що в них поступово повинні будуть одягатися, впадаючи у транс, заполонені божеством медіуми. Це певного роду почуття сором'язливості, сказала вона нам, у деяких террейру обранці богів танцюють із відкритим обличчям, демонструючи присутнім свої переживання. Але до втаємничених слід ставитися з пошаною, оберігати їх від цікавості невтаємничених чи будь-кого, хто не може зрозуміти їхнього внутрішнього тріумфу та благодаті. Такий звичай цього террейру, пояснила вона нам, і тому сюди неохоче впускають сторонніх. Але хтозна, може, колись, — додала вона. — Це ж лише наша перша зустріч.