Він зробив паузу. Йому хотілося, щоб ми ловили кожне слово з його вуст. І ми таки ловили.
— Перейдімо до другого наказу: охоронці печаті повинні йти туди, де є той або ті, які щось робили з хлібом. Сама собою вказівка цілком ясна: Грааль — це чаша з кров'ю Христовою, хліб — це тіло Христове, а місце, де хліб був з'їдений, це місце Останньої Вечері, в Єрусалимі. Безглуздо вважати, що тамплієри, навіть після сарацинського відвоювання, не зберегли там своєї таємної бази. Щиро кажучи, спершу мене збентежив цей юдейський елемент у плані, який цілковито перебуває під знаком арійської міфології. Відтак я добре подумав і збагнув, що ми й далі вважаємо Ісуса виразом юдейської релігійності, адже саме так твердить нам Римська церква. А тамплієри чудово знали, що Ісус — то кельтський міф. Вся євангельська оповідь — це герметична алегорія: воскресіння після розчинення у надрах землі і так далі, і таке інше. Христос не що інше, як Еліксир алхіміків. У той же час всім відомо, що трійця — арійське поняття, ось чому весь закон тамплієрів, написаний друїдом святим Бернардом, перебуває під знаком числа три.
Полковник відпив ще один ковток води. Голос його був хрипкий.
— І ось ми підійшли до третього етапу. Схованка — це Тибет.
— А чому саме Тибет?
— Передовсім тому, що, за оповіддю фон Ешенбаха, тамплієри покидають Європу і перевозять Грааль до Індії. Яка є колискою арійського роду. Місцем схованки є Аґартгха. Ви, мабуть, чули про Аґарттху, осідок царя світу, підземне місто, з якого Володарі Світу керують і спрямовують події людської історії. Тамплієри заснували один зі своїх таємних центрів там, біля коріння своєї власної духовності. Вам, мабуть, відомий зв'язок між царством Аґарттхи та Синархією...
— Щиро кажучи, ні...
— Тим краще, є таємниці, що вбивають. Не відходьмо від теми. У кожному разі, всі знають, що Агарттха була заснована шість тисяч років тому, на світанку доби Калі-ІОга, в яку ми все ще живемо. Завданням лицарських орденів завжди було підтримувати зв'язок із цим таємним центром, сприяти жвавому спілкуванню між мудрістю Сходу і мудрістю Заходу. І тут стає ясно, де повинна відбутися четверта зустріч — у ще одній святині друїдів — у місті Діви, тобто у Шартрському соборі. Шартр щодо Провена міститься по той бік основної ріки Іль-де-Франс, Сени.
Нам більше не вдавалося стежити за ходом думок нашого співрозмовника:
— Але яку причетність має Шартр до вашого кельтсько-друїдичного шляху?
— А як ви гадаєте, звідки прийшла ідея про Діву? Перші діви, які з'явилися в Європі, це чорні діви кельтів. Святий Бернард замолоду стояв навколішки у церкві Сен-Вуарль перед чорною дівою, і вона витиснула з грудей три краплі молока, які впали на губи майбутнього засновника ордену тамплієрів. Звідси походять романи про Ґрааль, які мали створити вивіску для хрестових походів, а хрестові походи мали на меті віднайти Ґрааль. Бенедиктинці — спадкоємці друїдів, це відома всім річ.
— Але де ці чорні діви?
— Їх прибрали ті, хто хотів знищити нордичну традицію і перетворити кельтську релігійність на релігійність середземноморську, вигадуючи міф про Марію з Назарета. Або ж вони були перелицьовані, спотворені, як ті численні чорні богородиці, що їм і досі поклоняється фанатична юрба. Але якщо слушно трактувати зображення у соборах, як це зробив великий Фульканеллі, можна побачити, що вони неприховано розповідають цю історію і неприховано показують зв'язок кельтських дів з алхімічною традицією тамплієрів, де чорна діва є символом сировини, над якою працюють шукачі філософського каменя, а він, як ми бачили, є не чим іншим, як Ґраалем. А тепер поміркуйте, звідки взялася ідея священного чорного каменя Мекки у ще одного великого втаємниченого друїдів — Магомета. У Шартрі хтось вимурував коридор, сполучений з підземним закутком, де й досі стоїть первісна поганська статуя. А якщо добре пошукати, можна знайти ще одну чорну діву, Богородицю з Пільє, вирізьблену одним каноніком, шанувальником Одіна. Ця статуя стискає в руці магічний жезл великих жриць Одіна, а ліворуч від неї вирізьблено магічний календар, де містилися, — на жаль, мушу сказати, містилися, адже ці скульптури не уникли вандалізму ортодоксальних каноніків, — зображення святих тварин віри Одіна: собаки, орла, лева, білого ведмедя та вовкулаки. З іншого боку, всі дослідники готичного езотеризму стверджують той факт, що там-таки, у Шартрі, є статуя, яка тримає в руці чашу Ґрааля. Далебі, мої панове, якби ми не дивилися на Шартрський собор так, як нам велять туристичні путівники, римські, католицькі та апостольські, а вміли бачити, розумієте, бачити очима Традиції всю цю історію, яку оповідає скеля Еріка...
— А тепер ми підійшли до попеліканів. Хто вони?
— Це катари. Одне з прізвиськ, які давали єретикам, було попелікани. Катари Провансу були знищені, я не такий наївний, щоб думати про зустріч у руїнах Монсегюра, але секта не загинула, є ціла географія підпільного катаризму, з яким був пов'язаний навіть Данте, а також представники Дольче стиль нуово, секта Вірних Любові. П'ята зустріч призначена десь у Північній Італії або в Південній Франції.
— А остання зустріч?
— А котрий з-поміж кельтських каменів є найстародавнішим, найсвятішим, найнепорушнішим? Святиня божества сонця, спостережний пункт, де, дочекавшись завершення плану, нащадки тамплієрів із Провена зможуть порівняти вже зібрані докупи таємні послання, заховані за шістьма печатями, і нарешті знайти спосіб використати неосяжну могутність, яку дає їм володіння святим Ґраалем? Та ж це в Англії, магічне коло Стоунґендж! Що ж інше?
— O basta la, — сказав Бельбо. Лише п'ємонтець може зрозуміти дух, з яким вимовляється цей вираз чемного подиву. Жоден з його еквівалентів в іншій мові чи діалекті (та що ви кажете, dis donc, are you kidding?) не передає тої крайньої відсутності цікавості, того фаталізму, з яким мовець ще раз підтверджує своє непохитне переконання у тому непоправному факті, що його співрозмовник створений якимось недолугим божеством.
Але полковник не був п'ємонтцем, і, очевидно, реакція Бельбо йому полестила.
— Авжеж. Ось вам і план, ось і ordonation, у всій своїй величній простоті і злагодженості. І зауважте ще одне: якщо взяти карту Європи та Азії і накреслити лінію розвитку плану — від півночі, де стоїть Замок, до Єрусалима, від Єрусалима до Агарттхи, від Аґарттхи до Шартра, від Шартра до берегів Середземномор'я, а звідти — до Стоунгенджа, то вийде такий малюнок, або руна, приблизно такої форми.