Одна за одною згори впали ще дві потвори, цього разу мертві — перша у воду, друга вдарилася об скелю. Решта зграї з вереском злетіла вище та полетіла в темряву в бік півночі.
За мить приземлилася й Серафіна Пеккала зі своїми відьмами. Віл звернув увагу, що серед них з'явилася новенька: неймовірно вродлива відьма з пронизливими очима та чорним волоссям, з палаючими від люті та збудження щоками.
Вона побачила безголове тіло та плюнула на нього.
— Вони не з нашого світу, але й не з цього, — промовила новоприбула. — Брудні, відразливі потвори. Вони плодяться, як мухи, їх там були тисячі… А хто це такі? Це, мабуть, дівчинка на ім'я Ліра? А хто тоді той хлопець?
Ліра хоробро витримала спрямований на неї уважний погляд, хоча й відчула, що її серце прискорило своє биття — Рута Скаді викликала дрож навіть у тих, хто бачив її не вперше.
Потім відьма подивилася на Віла, і він відчув той самий дрож у тілі, але, як і Ліра, не виказав своїх почуттів. Він і досі тримав у руці ніж, і коли Рута Скаді побачила,що він ним зробив, то посміхнулася. Хлопець увігнав лезо в землю, щоб очистити його від брудної крові, а потім промив у струмку.
Рута Скаді промовила:
— Серафіно Пеккала, я безперервно учуся — старий світ змінюється, вмирає чи порожніє. Я зголодніла…
Їла вона, як тварина, розриваючи зубами залишки смажених птахів, двома руками напихала до рота хліб, жадібно запиваючи його водою зі струмка. Поки вона насичувалася, відьми віднесли мертве тіло подалі, підкинули дров до багаття та виставили вартових.
Вільні від вартування всілися довкола Рути Скаді — послухати, що вона може їм розповісти. Латвійська королева розповіла, що сталося, коли вона помчала за ангелами,а потім описала свою подорож до фортеці лорда Ізраеля.
— Сестри, це найбільший замок із тих, що ви можете собі уявити: базальтові бастіони підпирають собою небо, усі куточки всередині поєднані широкими дорогами, і нимивезуть величезні обсяги пороху, їжі, броні… Як він усе це зробив? Схоже, він готувався вже давно — ще до того, як ми народилися, може, навіть упродовж тисячоліть… Навіть гадки не маю, як це може бути, адже він набагато молодший від нас. Не розумію, як йому це вдалося? Мені здається, він вміє керувати часом, і той прискорює чи вповільнює хід згідно з його волею… До його фортеці йшли вояки всіх Гатунків, з усіх світів. Чоловіки, жінки, духи-воїни, озброєні створіння, котрих я ніколи в житті не бачила — ящери та людиноподібні мавпи, великі птахи з отруйними шипами, створіння, надто незвичайні, щоб можна було навіть описати їх. Між іншим, сестри, в інших світах також є відьми — ви це знали? Я розмовляла з відьмами зі світів, схожих на наш, але водночас радикально інших, адже ті відьми живуть лише звичайний людський термін, і серед них є чоловіки, відьмаки, котрі літають, як ми…
Відьми із клану Серафіни Пеккала слухали цю схожу на казку розповідь із благоговійним страхом і навіть недовірою. Але сама Серафіна вірила кожному її слову.
— Гаразд, Руто Скаді, але чи бачила ти лорда Ізраеля? Ти спромоглася відшукати його? — поквапила вона латвійську королеву.
— Так, мені це вдалося, хоча справа ця була аж ніяк не легкою, адже він керує настільки численними сферами діяльності, що це й уявити собі не можна. Але я зробила себе невидимою та проникла до його особистих покоїв, коли він готувався відійти до сну.
Кожна із присутніх відьом зрозуміла, що відбулося далі, а Віл і Ліра й гадки не мали про це. Отже, Руті Скаді не було потреби щось пояснювати, і вона продовжила свою розповідь:
— А потім я спитала, навіщо він збирає всі ці війська і чи правда те, що він збирається кинути виклик Господу. У відповідь він розсміявся. "Отже, про це розмовляють навіть у Сибіру?" — запитав він. Я сказала, що в усіх куточках півночі — нашої півночі — про це тільки й говорять, а потім розповіла про нашу угоду та про те, як я залишила наш світ, аби відшукати його. І він запросив нас, сестри, приєднатися до нього — встати до лав його армії та виступити проти Господа. Найбільше у світі мені хотілося відразу кинути весь свій клан, а також усі інші відьмацькі клани в полум'я цієї війни — він показав мені, що повстання було слушним і справедливим діянням, особливо якщо врахувати все те, що представники Господа чинили від його імені… Я також згадала про дітей із Больвангара, про інші жахливі речі, котрі бачила в наших південних землях, а він розповів мені про багато інших проявів надзвичайної жорстокості, вчиненої в ім'я найвищої влади, про те, як у деяких світах церковники хапають відьом і спалюють їх живцем — таких самих відьом, як ми з вами, сестри… Він наче розкрив мені очі, показав речі, яких я ніколи не бачила, жорстокості й жахи, скоєні в ім'я Господа, спрямовані на те, щоб викоріни ти в житті радощі та всі природні прояви. О, сестри, як мені хотілося віддати себе й увесь свій клан під його керівництво! Алея знала, що спершу мушу порадити ся з вами, а потім повернутися до нашого світу та переговорити з Євою Каску, Райною Міті та іншими королевами відьом. Отже, я, невидима, залишила його палати, відшукала свою гілку та полетіла геть. Але потім здійнявся сильний вітер, і мене віднесло високо в гори, тож мені довелося шукати порятунку на вершині стрімчака. Знаючи, які створіння можуть жити в таких місцях, я знову стала невидимою, і невдовзі до мене долетіли з темряви голоси. Судячи з усього, я опинилася поруч із гніздищем найстарішого зі скельної погані. Цей патріарх був сліпим, і нащадки принесли йому з землі їжу — якесь смердюче падло. Вони якраз питали в нього поради.
"Дідусю, — спитали вони, — як далеко в минуле сягає твоя пам'ять?"
"Дуже, дуже далеко. Я пам'ятаю часи, коли людей ще не було", — відповів він надломленим слабким голосом.
"Чи правда, що наближується найбільша за всі часи битва, дідусю?"
"Так, діти, — була відповідь. — Навіть більша, ніж попередня. Для нас усіх вона стане бучним бенкетом — кожен наш одноплемінник в кожному зі світів багато-багато днів насолоджуватиметься життям".
"А хто переможе, дідусю? Чи завдасть лорд Ізраель поразки Господу?"
"Армія лорда Ізраеля налічує мільйони вояків, — відповів їм старезний монстр, — котрі зібралися з усіх світів. Ця армія більша, ніж та, що воювала з Господом в минулому, і в неї кращий керманич. Щодо сил Господа, вони в сотні разів численніші, але Господь постарів, діти, він набагато старіший навіть від мене, а його загони налякані, а якщо не налякані, то самовпевнені. Це буде запекла битва, але лорд Ізраель мав би перемогти — він безстрашний, рішучий, а головне, переконаний у тому, що поновлює справедливість. Проте, діти, в нього немає Езагетра — і це його слабке місце. Без Езагетра він і всі його сили приречені на поразку. І тоді наш бенкет триватиме роками, діти!"