— Їхати недалеко, — відрізав бровастий гусит, явний командир роз'їзду. — Моє ймено Ян Плуг. Підгейтман польових сирітських військ находської спільноти. Решту скоро знатимете.
* * *
Рейневана не надто тішив той факт, що замість того, аби прямувати до Мендзилеського перевалу, йому раптом довелося їхати в абсолютно протилежному напрямку, правим берегом Морави на південь. На щастя, Ян Плуг не брехав, до мети й справді було не дуже далеко. Невдовзі вони побачили розташований у вкритій туманом долині великий військовий табір, типовий табір гуситів на марші: згромадження возів, наметів, куренів, землянок та інших мальовничих халабуд. Над табором розвівався бойовий штандарт Сиріток, на якому було зображено променисту облатку і пелікана, який роздирав дзьобом власні груди. Скраю височіла імпозантна купа кісток та інших покидьків, неподалік, над потоком, що впадав у Мораву, група жінок влаштувала прання, а дітлахи жбурляли у воду каміння і ганялися за собаками. Коли вони проїжджали повз жінок, ті проводжали їх поглядами, розпрямляючи спини і витираючи чоло блискучими від мильної води руками. Між возами стелився дим і сморід, сумно ревли корови у загорожі. Порошив дрібний сніг.
— Осюди. Ця хата.
Перед хатою, виливаючи помиї з цебра, стояв худий і вицвілий юнак. Побачивши їх, підвів голову. Його обличчя мало настільки жалюгідний і нещасний вираз, що він міг би позувати до мініатюри в служебнику, розділ про Йова.
— Ви знайшли! — з надією вигукнув він. — Ви знайшли медика! Явлене чудо, воздамо ж подяку за це Всевишньому! Зсідайте, пане, чимшвидше з коня!
— Така спішна потреба?
— Наш гейтман… — худий юнак упустив цебро. — Наш головний гейтман захворів. А цирульника в нас нема…
— Таж він у вас був, — згадав собі Рейневан. — Його звали братом Альбертом. Цілком вправний був медик…
— Був, — досить понуро підтакнув підгейтман Ян Плуг. — Але як ми недавно папістських бранців вогнем припікали, то став заступатися, викрикати, що це, мовляв, не по-християнському і що так не можна… То його гейтман узяв і обушком зачепив…
— А мене зразу після похорону фершалом зробили, — поскаржився худий юнак. — Сказали, що я вчений і дам собі раду. А я тільки тої грамоти й знаю, що в аптекаря у Хрудимі карточки виписував і на пляшечки приліпляв… У лікуванні я ні бум-бум… Я їм ото кажу, а вони своєї, ти, мовляв, учений, даси собі раду, медицина — штука невелика: кому до неба, тому і так святий Боже не поможе, а кому ще жити, то йому і найгірший лікар не зашкодить…
— Але як самого гейтмана неміч ухопила, — втрутився другий із Сиріток, — то таки наказав летіти щодуху і кращого медика шу кати. Воістину, змилостивився над нами Памбу, що ми вас так хутко знайшли. Гейтман страшні муки терпить. Самі побачите.
Рейневан спочатку відчув, а вже потім побачив. Під низькою брусованою стелею хати нависав сморід настільки гидотний, що аж мало не валив з ніг.
Кремезний чоловік, який лежав на збитій з дощок лежанці, мав мокре від поту обличчя. Рейневан знав і пам'ятав це обличчя. Це був Сміл Пульпан, тепер, вочевидь, головний гейтман Сиріток з Находа.
— Най мене кулі… — Сміл Пульпан слабким голосом дав знати, що також його впізнав. — Німецький лікарчук, гейтманський мазій… Що ж, на безриб'ї і рак риба… Ходи-но сюди, знахарю. Кинь оком. Тільки не кажи мені, що не можеш цього вилікувати… Не кажи цього, якщо тобі дорога власна шкура.
Навіть сам сморід мав би, фактично, підготувати Рейневана до найгіршого — але не підготував. На внутрішньому боці стегна Сміла Пульпана, у небезпечній близькості до пахвини, було щось. Це "щось", завбільшки з качине яйце, мало синьо-чорно-червоний колір і виглядало гірше, ніж жахливо. Рейневанові вже доводилося бачити такі речі та мати з ними справу, однак йому не вдалося стримати відрухового почуття огиди. Він засоромився, але тільки сам перед собою. Мимовільна реакція була настільки незначною, що всі інші цього не зауважили.
— Що це таке, пане? — тихо запитав аптекарчук з Хрудима, фельдшер волею випадку і силою примусу. — Чи не чума, бува? Страшний чирячище… І в такому місці…
— Це напевне не чума, — переконано заявив Рейневан, воліючи, однак, спершу пересвідчитися на дотик, чи не відчує характерного для бубонної чуми коливання. Не відчув. Пульпан коротко завив, вилаявся.
— Це, — упевнено поставив діагноз Рейневан, — carbunculus, який інакше називають скупченим чиряком. Спочатку було кіль ка невеликих прищиків, правда? Які швидко збільшувалися, перетворювалися на вузли, кожен з жовтуватим прищем на вершку, які розкривалися, і з них сочився гній? А тоді врешті-решт зрослися докупи в один великий дуже болючий набряк?
— Ви гейби, — аптекарчук ковтнув слину, — були при тому…
— Що ви тоді застосовували?
— Ну… — заїкнувся юнак. — Якісь припарки… Баби принесли…
— Витискати пробували? — Рейневан прикусив губу, бо знав відповідь.
— Таки пробував, така його мать, пробував, — застогнав Пульпан. — Я мало не здох від болю, псякрев…
— Я думав видушити гній… — нервово повів плечима аптекарчук. — Бо що було робити?
— Різати.
— Не дозволю… — прохрипів Пульпан. — Не дозволю себе калічити… Ви б тільки різали, різники.
— Хірургічна операція, — Рейневан розкрив торбу, — тут необхідна. Тільки таким чином можна викликати повний abscessus гною.
— Не дам себе тяти. Краще вже витискання.
— Витискання не допоможе, — Рейневан волів не говорити, що воно, навпаки, зашкодить, бо знав, що Пульпан не подарує хрудимському аптекарчукові помилки в мистецтві, що мститиме. — Карбункул треба розтяти.
— Белява… — Пульпан рвучко схопив його за рукав. — Балакають про тебе, що ти маг. Тож зніми ти ці вроки, дай мені якесь заклинання або чародійний відвар… Не каліч мене. Не пошкодую золота…
— Золотом я тебе не вилікую. Операція абсолютно необхідна.
— Гівно там необхідна! — крикнув Пульпан. — Що, присилуєш мене? Я тут гейтман! Я тебе… Я наказую! Куруй мене чарами і чудодійними ліками! А з ножем навіть не підходь! Тільки торкнися мене, знахарю засраний, і я накажу розірвати тебе кіньми! Гей, люди! Варта!
— Подальше розростання карбункулу, — Рейневан встав, — загрожує дуже серйозними наслідками. Я кажу, щоб ти це знав. Решта — це твоя воля, твоє рішення, твоє бажання. Scienti et volenti non fit injuria[38].