Іхтіандр перевернувся на груди, поплив до берега і сів під водою між скель недалеко від обмілини. Рибалки злізли з човна у воду і тягли човен на берег. Один з них спустив ноги по коліна у воду. Іхтіандр бачив над водою безногої о рибалку, а у воді — тільки його ноги, а вони знову відбивалися в дзеркалі водяної поверхні. Другому рибалці вода сягала до плечей. І у воді з'явилася чудна безголова, але чотиринога істота, начебто двом однаковим людям одрубали голови і поставили плечі одної людини на плечі другої. Кали люди підходили до берега, Іхтіандр бачив їх, як бачать їх риби: ніби відбитими в кулі. Він бачив їх з ніг до голови раніше, ніж вони наближалися впритул до берега. Тому він завжди встигав одпливти від берега, перш ніж люди могли помітити його.
Ці дивні тулуби з чотирма руками, але без голів і голови без тулубів здалися тепер Іхтіандрові неприємними. Люди... Вони зчиняють такий галас, курять жахливі сигари, погано пахнуть. Ні, з дельфінами краще, — вони чисті й веселі. Іхтіандр усміхнувся, він згадав, як одного разу напився дельфінячого молока.
Далеко на півдні є невеличка бухта. Гострі підводні скелі і піщана коса заступають дорогу до неї суднам з моря. Берег там скелястий і стрімкий. Цю бухту не відвідують ні рибалки, ні шукачі перлин. Неглибоке дно вкрите густим килимом рослин. У теплій воді багато риби. Сюди багато років підряд припливала дельфін-самка, і тут, у цій теплій бухті, у неї народжувалися дельфінятка — двоє, четверо, іноді її шестеро. Іхтіандра дуже тішили молоді дельфіни, і він годинами спостерігав їх, причаївшись у заростях. Дельфінятка то кумедно перекидалися на поверхні, то ссали соски своєї матері, відштовхуючи одне одного мордами. Іхтіандр почав обережно приручати їх: ловив рибок і частував ними дельфінят. Поступово молоді дельфіни і самка звикли до Іхтіандра. Він уже бавився з малятами, ловив їх, підкидав, шарпав. Це їм, мабуть, подобалося, — вони не відставали від нього і щоразу кидалися до нього зграєю, як тільки він з'являвся в бухті з подарунками — смачними рибками або ще смачнішими маленькими ніжними восьминогами.
Одного разу, коли у знайомої самки-дельфіна народилися діти і були вони ще зовсім маленькими сосунцями, — вони ще не їли, а живилися тільки молоком матері, — Іхтіандр подумав: а чому б йому самому не покуштувати дельфінячого молока?
І ось він непомітно опинився під самкою-дельфіном, обхопив її руками і почав висмоктувати молоко. Дельфін не сподівався такого нападу і з жахом кинувся геть з бухти, Іхтіандр ураз відпустив наполохану тварину. Молоко мало сильний риб'ячий присмак.
Налякана самка, вирвавшись від несподіваного сосунця, кинулася кудись у безодню вод, її малята розгубились і безладно тинялися на всі боки. Довго зганяв Іхтіандр маленьких дурних дельфіняток, доки не з'явилась матуся і не відвела їх до сусідньої бухти.
Тільки через багато днів між ними відновилися довір'я і дружба.
* * *
Крісто неабияк турбувався. Іхтіандр не показувався три доби З'явився він стомлений, блідий, але задоволений.
— Де ти пропадав? — суворо запитав індіанець, зрадівши з появи Іхтіандра.
— На дні, — відповів Іхтіандр.
— Чому ти такий блідий?
— Я... я мало не загинув, — збрехав Іхтіандр уперше в житті і розповів Крісто історію, що трапилася з ним значно раніше.
У глибинах океану височить скелясте плоскогір'я, а вгорі, посередині плоскогір'я, є велика овальна улоговина — справжнє підводне гірське озеро.
Іхтіандр плив над цим підводним озером. Його вразив незвичайний світло-сірий колір дна. Спустившись нижче і придивившись, Іхтіандр здивувався: під ним було справжнє кладовище різних морських тварин — від дрібних рибок до акул і дельфінів. Тут були і недавні жертви. Але біля них не кишіли, як звичайно, дрібні хижаки — краби і риби. Все було мертве і нерухоме. Тільки де-не-де з дна до поверхні здіймалися бульбашки газу. Іхтіандр плив понад краєм улоговини. Поринув ще нижче і раптом відчув гострий біль у зябрах, задуху, запаморочення. Майже втрачаючи свідомість, він безпорадно падав і нарешті опустився на край улоговини. У скронях стукало, серце калатало, очі заволокло червоним туманом. І ні він кого було чекати допомоги. Раптом він помітив, як поряд з ним, тіпаючись у корчах, поринає акула. Напевне, вона полювала на нього, доки сама пе потрапила до цих страшних, отруйних мертвих вод підводного озера. її черево і боки здувалися і опадали, паща була роззявлена, білі гострі пластини зубів вишкірені. Акула здихала. Іхтіандр здригнувся. Стиснувши щелепи, намагаючись не набрати зябрами води, Іхтіандр рачки виповз із озера на берег, тоді підвівся, пішов. У голові паморочилося, і він знову впав. Потім відштовхнувся ногами од сірого каміння, змахнув руками, і ось уже він за десять метрів від краю озера...
Закінчивши розповідь, Іхтіандр додав те, про що колись довідався від Сальватора.
— Напевне, у цій улоговині зібрались якісь шкідливі гази — можливо, сірководень або вугільний ангідрид, — сказав Іхтіандр. — Розумієш, на поверхні океану ці гази окислюються, і їх не відчуваєш, а в самій улоговині, де гази виділяються, вони ще дуже концентровані. Ну, а тепер дай мені поснідати — я голодний.
Нашвидку поснідавши, Іхтіандр надів окуляри й рукавиці і попрямував до дверей.
— Ти тільки за цим і приходив? — запитав Крісто, показуючи на окуляри. — Чому ти не хочеш сказати, що з тобою?
У характері Іхтіандра з'явилася нова риса: він став потайливий.
— Не питай, Крісто, я сам не знаю, що зі мною. — І юнак швидко вийшов з кімнати.
МАЛЕНЬКА ПОМСТА
Несподівано зустрівши блакитнооку дівчину в крамниці продавця перлин Бальтазара, Іхтіандр так зніяковів, що вискочив з крамниці і кинувся до моря. Але тепер у нього знову виникло бажання познайомитися з дівчиною та він не знав, як це зробити. Найпростіше було б покликати на допомогу Крісто і піти разом з ним. Проте зустрічатися з нею в присутності Крісто йому не хотілося. Щодня припливав Іхтіандр до берега моря, туди, де вперше зустрів дівчину. Він просиджував з ранку до вечора, ховаючись за прибережним камінням, сподіваючись побачити її. Припливши до берега, він знімав окуляри й рукавиці і переодягався в білий костюм, щоб не злякати дівчину. Нерідко він просиджував на березі цілу добу, вночі поринав у море, щоб погамувати голод рибою та устрицями, і засинав неспокійним сном, а рано-вранці, ще до схід сонця, був уже знову на чатах.