За наших часів був талановитий філософ Остап Демчук (Київ), якого влада знищила в 1933-34 рр. Лише 28 років тому помер у Канаді наш філософ Юліян Вассіян, що написав три томи філософських праць, а в Німеччині лише недавно помер видатний літературознавець, науковець проф. Дмитро Чиже-вський, що в своїх працях висловив багато філософських думок.
Чимало філософських думок, міркувань, пошуків знайдемо і в творах наших кращих сучасних письменників, як Олесь Бердник, Микола Руденко, які перебувають на засланні та у в'язницях за свої погляди, Ліна Костенко, Улас Сам-чук, Іван Багряний, Юрій Клен, наші неоклясики Микола Зеров, М. Драй-Хмара, П. Филипович, що загинули теж на засланні далеко від рідного краю, літературознавець Юрій Бойко, М. Шлемкевич та інші. Та останні 80 років в історії України не були сприятливими для появи видатних філософів. Це бачимо і з того, що понад 250 письменників та науковців було знищено за вільне слово, погляди, власні думки, уже за радянської влади.
Підсумовуючи висловлене, можна з певністю сказати, що Григорій Сковорода, навіть за тих невідрадних обставин під московським пануванням, мав більше волі висловити свої погляди, як сучасні українські письменники та науковці в Україні. Тому Григорія Савича Сковороду можна сміливо назвати велетнем духа, великою постаттю в нашій історії, літературі, в розвитку демократичної думки і в національному прогресі. Сковорода був патріотом України, любив свій нарід і як перший український філософ, що піднявся до рівня видатних мислителів своєї доби, вніс і свою велику частку в скарбницю української культури, як і в світову філософську думку. Звичайно, що ми хотіли б чути від нього більше болю і журби за долю України, бо він був сучасником подій, що сколихнули всю Україну, як руйнування Січі, але, певно, ті обставини не сколихнули його серця і не дали змоги сказати своє слово.
Могила г пам'ятник Гр. Сковороді під улюбленим дубом, де філософ часто відпочивав. Сучасний вигляд взимку.
Фото переробив І. Святківський.
СВОЇ І ЧУЖІ ПРО ВЕЛИЧ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Здається, жодна книжка і жодний автор в історії нашої літератури не викликали такого розголосу, стільки боротьби й літературознавчих праць, як твори Тараса Шевченка та його діяльність. Від виходу першого видання "Кобзаря" 1840-го року і до сьогодні надруковано стільки статтей про його геніяльну творчість та її вплив на інших письменників, стільки розвідок, спогадів, рецензій, відгуків так в самій Україні, як і поза її межами, що їх немає змоги навіть перерахувати. Для багатьох і досі мало відомо, що творчість нашого поета силою свого полум'яного мистецького слова, силою загальнолюдської правди відразу переступила кордон.і своєї батьківщини. Та окупаційні обставини довго не дозволяли зібрати так свої, як і чужоземні відгуки про Шевченка, підсумувати їх і видати, щоб ті відомості стали здобутком нашої культури. На жаль, і досі не перевидано в Україні спогадів Чалого та Кониського, які були видані навіть за царського часу.
Але боротьба за Шевченка невпинно тривала з непослабною силою, та протягом останнього десятиріччя наші науковці в Україні і у вільному світі зібрали багато маловідомого матеріялу і видали багато праць на цю тему.
Говорячи про місце письменника чи науковця в світовому маштабі, треба глянути на обставини, які сприяють появі таких великих постатей. Траплялися письменники, що завойовували серця читачів відразу своїми першими творами, і їхня слава геніїв линула по світі. Такі генії з'являлися переважно в час великих історичних змін в житті їх народів або в час найбільшого внутрішнього піднесення. А іншим доводилося чекати довгі роки, доки світ визнав їх загальнолюдську й мистецьку вартість.
Поява Шевченка пов'язана з дуже своєрідними обставинами. З одного боку, перша половина 19-го століття позначена відкриттям університетів у Харкові у 1805-му році, а в Києві 1834-му, а також поява таких талантів, як філософ і поет Григорій Сковорода та автор "Енеїди" й "Наталки Полтавки" Іван Котляревський, що випередили Тараса Ше-ечепка, піднісши українські ідеї і мистецькі засоби на вищий ступінь. З другого боку, героїчна боротьба Козаччини. Потім руйнування Запорізької Січі, знесення Гетьманщини, заборона козацьких полків і решток українства. І, нарешті, щасливі обставини для Шевченка: його допитливість, незвичайна любов до всього рідного, його освіта і начитаність
все це було ґрунтом для появи його геніяльних творів. Найбільшу ж ролю, звісно, відігравала його вийняткова ге-ніяльність.
Погляньмо ж, як відгукувалися на його твори свої й чужі знавці літератури. Поперше, треба сказати, що обставини для творчости і друку українською мовою тоді були жахливі. Це бачимо з листа письменника Квітки-Онов'яненка, який писав Шевченкові: "Надрукував 600 примірників книжок, а продав усього 50, 200 роздарував, а 350 ніхто не хоче взяти й даром. Пани кажуть: хіба ми школярі? ;_Пані кажуть: ми терпіти не можемо малоросійського язика".*
Та Шевченка не спіткали такі труднощі з розповсюдженням "Кобзаря", який вийшов,уперше 1840-го року, навпаки, його твори відразу пробили мур байдужости й воро-жости до українського слова, піднісши відразу нашу мову й літературу на нечувану досі височінь, і він сам відразу набув великої популярности, дарма, що російський відомий критик Віссаріон Бєлінський, висміюючи українську мову, писав: "Якщо й зможе в Малоросії появитися великий поет, то не інакше, як при умові, щоб він був "русскім поетом... сином Россії".**
У 1841-му році Шевченко друкує свою велику поему "Гайдамаки", і рецензент українець Микола Тіхорський написав у газеті "Маяк" 1842-го року: "Захоплення творами Шевченка по всій Малоросії, особливо останньою поемою "Гайдамаки", вже просто свідчить, що це обдарування не підроблене... Поема просто вилилась з душі поета. Душа радіє, що раптом, в один час, з'явилось стільки поетів на рідній Україні". Захоплюючись твором, рецензент закликає читачів і поетів: "Геть їх, москалів, з їхніми теоріями! Співайте..., співайте так, щоб москалі почали вчитися нашої мови..."***
А письменник Квітка-Оснсв'якенко в листі до Шевченка так писав про "Гайдамаки" у бурлескному стилі, крізь який прозирало справжнє захоплення: "Ну, вже так що подарували нас своїми "Гайдамаками"! Як кажуть, читаєш і облизуєшся... Пан Артемовський (відомий український байкар — Д. Н.) аж підскакує та хвалить. Як такого добра не хвалити".^