Наша Академія славилась тоді й тим, що вона була відкрита ще в 1632-му році (тоді як перший університет в Росії постав лише в 1755 р., на 123 роки пізніше), а її основоположником тоді був митрополит Петро Могила, якого Росія пізніше примусово забрала до себе, і він там став основоположником російської драми. Ректорами та професорами Київської Академії були відомі поети, письменники, драматурги, видатні культурні діячі, як Феофан Прокопович (письменник, вчений, культурний діяч); Георгій Кониський (автор драми "Воскресіння мертвих"); Симеон Полоцький (автор поезій, драм, теорет. праць з поетики); Є. Славинецький (перекладач, автор багатьох праць, філолог, укладач двох словників); І. Галятовський, митрополит Петро Могила, композитори Дмитро Бортнянський, Максим Березовський, Ар-тем Ведель та інші.
Викладали в Академії: поетику, граматику, риторику, філософію, слов'янську мову, тобто тодішню українську, польську, латинську, грецьку, старожидівську, німецьку, французьку, історію, географію, математику, астрономію, катехізис, співи, фізику, метафізику, етику, а на окремому факулььтеті й богословію для майбутніх священиків
За часів Сковороди в Академії в 1742 році навчалось
1234 учні. Хор складався з 300 співаків, оркестра — 100 осіб. В той же час книгозбірня Академії була одною з кращих: за 150 років там було зібрано безліч видань різними мовами. При Академії вув свій театр, де артистами були слухачі Академії, а авторами драматичних творів, які там ставили, були професори піїтики Феофан Прокопович, Георгій Ко-ниський, Митрофан Довгалевський та інші. Тож недаром у 17 — 18 стол. викладачами духовних семінарій і в Росії були переважно випускники Київської Академії, де і Сковорода здобув добрі знання й освіту.
Сковорода мав добрий голос, ще дома в Чорнухах, співав у хорі, читав у церкві "Апостола" і мав нахил до музики, а, головне, що мав велике бажання до науки. Прибувши до Академії, Сковорода швидко здобував великі успіхи в навчанні. Але в 1741-му році для придворного хору цариці Єлисавети набирали з Києва молодь з гарними голосами. До того числа потрапив і Сковорода. Це було на початку грудня, а 21-го грудня вибрані співаки були вже в Петербурзі.
Передбачлива цариця, влаштувавши державний переворот і захопивши владу, готувалась до коронування, тому побільшувала свій хор українцями, які здавна славились добрими голосами. Хором тоді довший час керували теж українці — два ієромонахи з Києва, також наш композитор Дмитро Бортнянський, а в хорі співав композитор і співак Максим Березовський, учень Київської академії, автор багатьох пісень, опер, які з успіхом ішли в Італії, де він належав також до Болонської академії.
Тож при царському дворі в хорі переважали тоді українці, щоразу там чути було українську мову. До того ж при дворі була ще й група кобзарів, серед яких був відомий сліпий кобзар на прізвище Любисток. Навіть господарськими та організаційними справами керував українець. Цьому засиллю українців сприяв фаворит цариці Єлисавети Кирило Ро-зумовський.
Цікаво, що співакам того хору платили 25 карбованців на рік та 5 відер горілки. Але праця була виснажлива: репетиції хору щодня забирали по шість годин. З Петербургу Сковорода 4 рази їздив до Москви, зокрема на коронування цариці Єлисавети та на весілля Софії Фредеріки, майбутньої лютої цариці Катерини 2-ої, яку Єлисавета викликала з Штетіна, і вона одружилась з племінником Єлисавети, Карлом Уль-ріхом, майбутнім Петром Ш-м, що приїхав теж на її виклик з Галле (Німеччина). А щоб перевести їх обох з лютеранської віри на православіє, то викликали з Києва вихованця Київської академії проф. Симеона Тодорського, який досконало знав і німецьку мову, а тому навчав їх обох російської мови.
Живучи в Петербурзі при царському дворі, Сковорода знав багато страшних залаштункових злочинних справ царського двору. Недаром він писав в одному своєму творі: "Царів і тиранів ми часто, всупереч нашій волі, вихваляємо". Цей вислів, безперечно, актуальний і сьогодні.
Наприкінці 1744-го року цариця Єлисавета вирушила до Києва, взявши з собою понад 200 осіб почету, куди входила й частина царського хору —— ЗО осіб. Разом з усіма тоді повернувся до Києва й Сковорода, діставши звання "придворного у ставника".
Сковорода знову взявся до навчання в Київській академії, слухав другий курс філософії, яку викладав префект Мих. Козачинський.
Але наприкінці 1745-го року Сковороді трапилась нагода побути закордоном. Саме тоді їхав до міста Токая в Угорщину генерал-майор Федір Вишневський. Його завданням було на арендованій царською владою угорській землі вирощувати виноград й виробляти відоме токайське вино для Росії, а в першу чергу, певно, для царського двору. Тому туди вирушили дві підводи, запряжені кіньми, і понад ЗО робітників. їм платили по 25 карбованців на рік, а генерал діставав 2300 карбованців. Разом з ними за контрактом на 5 років виїхав і Григорій Сковорода на посаду півчого-уставника. Там мали організувати російську церкву, і він нібито мав там виконувати певні обв'язки чи то керувати хором, чи щось інше при церкві. Але, як пише сучасний дослідник і літературознавець Леонід Махновець, Сковорода нічого того там не робив, а, з доброго серця генерала Вишневського та з його матеріальною допомогою, побував у Будапешті, Братіславі, Відні і в Італії (Венеції та Флоренції), університеті в Галле (Німеччина), як свідчить і біограф Сковороди, учень Ковалинський та інші джерела. Будучи закордоном, Сковорода познайомився з науковими здобутками того часу та з видатними людьми. Відомо, що він тоді захопився творчістю французького філософа Жан Жака Руссо.
Пробувши місяць у дорозі, Сковорода повертається до Києва 10-го жовтня 1750-го року, а незабаром вирушає до Переяслава, на запрошення єпископа Н. Сребницького, читати лекції піїтики в тамтешному колеґіюмі. Тому він написав для викладів підручник, що звався "Разсужденіе о поезій и руководство к исскусству оной". Але єпископові не сподобалися модерні погляди, висловлені в підручникові, і він після сутички з Сковородою, за ухвалою консисторського суду звільняє його. На претензії єпископа Сковорода нібито відповів: "Одно діло пастирський жезл*, а друге — паличка музики".