— Чи не занадто це вибаглива назва? — якось спитала вона Джералда ще до того, як вони побрались.
Він засміявся й мовив ніжно:
— Та ти ж городяночка! Ніколи не повірю, щоб ти хоч раз чула соловейка. Я радий, що ти його ніколи не чула. Соловейки, мабуть, повинні співати тільки для закоханих. Ми будемо слухати їх літніми вечорами біля нашої власної домівки.
І на згадку про те, як вони слухали їх, Елікс, стоячи на порозі, щасливо почервоніла.
"Солов'їний будинок" надибав Джералд. Він примчав до Елікс, задихаючись від хвилювання, і повідомив, що знайшов місце саме для них... неповторне... перлину... те, що трапляється раз у житті. І коли Елікс побачила будинок, вона також була зачарована. Правда, стояв він досить відлюдно,— на відстані десь близько двох миль від найближчого селища,— але був настільки довершений у своїй старомодності, з її ґрунтовною зручністю ванних кімнат, водяним опаленням, електричним освітленням та телефоном, що вона зразу ж стала жертвою його чарів.
Раптом виникла перешкода. Власник будинку, заможний чоловік, виявився примхливим і відмовився здати його внайми. Він хотів тільки продати його.
Джералд Мартін хоч і одержував добрячий річний прибуток, не мав права чіпати основний капітал. Він міг зібрати щонайбільше тисячу фунтів. Власник будинку правив вісім. Але на допомогу прийшла Елікс, яка всім серцем привернулась до цього місця. Основний капітал, що належав їй, можна було легко реалізувати, бо він був у цінних паперах на пред'явника, і половину його вона охоче вклала в купівлю домівки. Отож "Солов'їний будинок" став їхньою власністю.
Елікс не шкодувала про свій вчинок: зголоднівши за домашнім затишком, вона діставала неабияку втіху, готуючи їжу й доглядаючи господу.
Садок, у якому рясно росли пишні квіти, доглядав старий, приходячи для цього з села двічі на тиждень.
Обійшовши ріг будинку, Елікс, на свій подив, побачила садівника, що схилився над клумбою. Це її здивувало, бо приходити на роботу він повинен був по понеділках і п'ятницях, а сьогодні був вівторок.
Старий, крекнувши, випроставсь і торкнувся пальцями крисів виношеного капелюха.
— Ви, мабуть, дивуєтесь, мем. Але справа ось у чому. В п'ятницю наш сквайр влаштовує частування, бо в нього іменини, отож я й кажу собі, кажу, що ні містер Мартін, ні його добра хазяйка не подумають про мене погано, якщо я прийду один раз у вівторок замість п'ятниці.
— Не переживайте,— відказала Елікс.— Бажаю вам гарно погуляти.
— Гадаю, що так воно й буде,— погодився Джорж.— Чудова це штука — їсти досхочу й знати, що платити треба не тобі. Сквайр збирається влаштувати вечерю з чаєм для своїх орендарів. То я й подумав, мем, що побачу вас ще до того, як ви поїдете, і довідаюсь, який ви хочете бордюр навколо клумби. Адже ви, мабуть, не знаєте, коли повернетесь?
— Але я нікуди не їду.
Джордж витріщився на неї.
— Хіба ви не їдете завтра в Льондон?
— Ні. Чого ви так подумали?
Джордж рвучко схилив голову до плеча.
— Бо зустрів учора в селі хазяїна. Він сказав мені, що ви й він удвох їдете завтра в Льондон, і невідомо коли ви, мем, повернетесь.
— Дурниці! — відповіла, сміючись, Елікс.— Ви, мабуть, не так його зрозуміли.
А проте вона питала себе: яку фразу міг сказати Джералд, щоб старий так кумедно помилився? Вона їде в Лондон? Та їй ніколи не хотілось знову поїхати в Лондон...
— Я ненавиджу Лондон,— з притиском, уперто мовила вона.
— Я, мабуть, чогось не доп'яв,— спокійно згодився Джорж,— однак, здається мені, говорив він досить ясно. Я радий, що ви зостаєтесь тут. Мені не подобається все це упадання за жінками, отож я про Льондон і не думаю. Мені ніколи не треба було їздити туди. Там забагато автомобілів, а це нині справжнє лихо. Коли чоловік придбає автомобіль, то вже нізащо не всидить на місці. Та ось хоч би й містер Еймс, колишній хазяїн: який це приємний, спокійний джентльмен був, поки не купив одну з тих таратайок. Не поїздив на ній і місяця, як заходився продавати цей будинок. А які ж грубі гроші він на нього витратив, провівши електрику й усе таке інше, обтягнувши стіни в спальнях тканиною. "Ви ніколи не повернете свої гроші",— кажу я йому. "Але,— відповідає він,— я одержу все до останнього пенні готівкою з тих шести тисяч, за які продав будинок". І, звичайно ж, одержав.
— Він одержав вісім тисяч,— мовила, всміхаючись, Елікс.
— Шість,— повторив Джордж.— Він заправив шість тисяч, саме про таку ціну вони тоді й домовились.
— А насправді ціна була вісім тисяч,— сказала Елікс.
— Жінки ніколи не розбирались у цифрах,— переконано зауважив Джордж.— Невже містер Еймс мав нахабство стояти перед вами й безсоромно говорити про вісім тисяч? Ні!
— Він не казав це мені,— відповіла Елікс.— Він казав це моєму чоловікові.
Джордж знову схилився над клумбою.
— Ціна була шість тисяч,— вперто повторив він.
Елікс не стала більше сперечатися із старим. Відійшовши до дальньої клумби, вона заходилася рвати квіти. А коли вже поверталась із запашним букетом до будинку, то побачила якусь маленьку темно-зелену річ, що визирала з-під листя на одній з клумб. Вона нахилилась, підняла її й упізнала кишеньковий записник свого чоловіка.
Вона погортала записник, з деяким задоволенням пробігаючи очима зроблені в ньому помітки. Майже з самісінького початку їхнього подружнього життя вона зрозуміла, що імпульсивний і емоційний Джералд відрізняється такими достойностями, як акуратність і любов до порядку. Він неймовірно переживав, аби вчасно попоїсти, і завжди розписував свій день з точністю до хвилини.
Проглядаючи записник, Елікс не без утіхи помітила запис, датований чотирнадцятим травня: "Одружився з Елікс. Церква святого Петра, 2 год. 30 хв.".
— Мій великий дурник,— пробурмотіла вона, гортаючи сторінки. І раптом зупинилась:
"Вівторок, 16-го червня".
Та це ж сьогодні!
На сторінці на цей день чітким, акуратним почерком Джералда було написано: "О 9 год. вечора". І нічого більше.
Що ж це Джералд запланував зробити сьогодні о дев'ятій вечора, подивувалася Елікс. І посміхнулась, подумавши, що якби це було в оповіданні, схожому на ті, які вона так часто читала, записник, безумовно, дав би їй ключ для сенсаційного викриття! Напевно ж, у ньому повинно знайтися ім'я іншої жінки. Елікс збуджено догортала записник до кінця, але даремно. Траплялись дати, записи про зустрічі й загадкові ділові домовленості, але жіноче ім'я вона побачила тільки одне — своє власне.