— Поможіть! — задихався він. — Швидше! Людина повісилась!
Керн, іще сонний, підвівся. У сірій досвітній сутіні високо при вікні чорніла людська постать із повислою на груди головою. Керн миттю скочив з нар.
— Давайте ножа! Швидше!
— У мене немає ножа! Може, у вас є?
— А, чорт! Нема, відібрали. Я його підніму, а ви стягніть пасок через голову.
Керн став ногами на долішні нари й спробував підняти самогубця. Той був важкий, мов земна куля, куди важчий, ніж здавався на погляд. Одяг на ньому був холодний і мертвий, як і він сам. Напруживши всю свою силу, Керн ледве-ледве здужав підняти безживне тіло.
— Ну, швидше! — прохрипів він. — Стягніть пасок! Я ж не можу його довго держати отак!
— Зараз…
Кернів напарник зліз на горішні нари й заходився шпортатись біля шиї самогубця. Та майже зразу ж опустив руки, похитнувся й почав блювати.
— Сто чортів вам у пельку! — загорлав Керн на нього. — Більше ви нінащо не здатні? Відчіпляйте! Швидше!
— Я не можу дивитись, — простогнав новачок. — Оті очі! І язик!
— Ну, то злізьте додолу, подержіть ви його, а я зніму пасок!
Передавши йому важелезне тіло, Керн видерся нагору. Видовище було страшне. Синє, набрякле обличчя, вибалушені, немов полопані, очі, товстий чорний язик… Керн узявся за тонкий ремінець, що глибоко врізався в розпухлу шию.
— Вище! Підніміть вище!
Внизу щось захарчало. Кернового напарника знову знудило. Він пустив з рук тіло самогубці, й у того від ривка ще дужче вилізли з орбіт очі, висолопився язик, наче в страхітливому глузуванні над безсиллям живих.
— А, бісова душа ! — Керн розпачливо шукав у думці способу, як привести новачка до тями. Раптом, мов блискавка, у нього в голові сяйнула сцена сутички між білявим студентом і арештантом-служником. — Ти, стерво слиняве! — ревнув він. — Берись зараз же як слід, бо я з тебе кишки випущу! Живо, боягузе нещасний! — Розмахнувшись ногою, Керн ударив того навмання і відчув, що влучив добре. Потім ударив ще раз, з усієї сили. — Я тобі голову розвалю! Піднімай, швидше!
Чоловік унизу мовчки підкорився.
— Вище! — навіснів Керн. — Вище, ганчірко ти паскудна!
Чоловік підняв тіло вище. Кернові пощастило розсмикати зашморг
і стягти його через голову самогубця.
— Так, тепер опускаймо його!
Вони вдвох опустили безживне тіло й поклали на нари. Керн шарпонув жилетку на самогубцеві, розстебнув пояс штанів.
— Стукайте у двері, кличте варту! Я робитиму штучне дихання.
Ставши навколішки в узголів'ї, він узяв мертві, холодні руки старого в свої — теплі, живі — й почав ритмічно піднімати та опускати їх. За кожним рухом у грудях самогубця хрипко клекотіло. Керн кілька разів нахилявся, прислухаючись, над сивуватою чорноволосою головою, але віддиху почути не міг. Чоловік, що не хотів розмовляти французькою, гатив у двері й кричав:
— Варта! Варта!
Голос його глухо відлунював у високій камері.
Керн без упину мотав руками. Він знав, що штучне дихання часом доводиться робити не одну годину. Але скоро він облишив свою роботу.
— Дихає? — спитав чоловік біля дверей.
— Ні. — На Керна раптом налягла важенна втома. — Та й навіщо це?.. Він же сам хотів умерти. Так навіщо ж йому перешкоджати?
— Але ж на Бога!..
— Тихше, ви! — погрозливо просичав Керн. Почути зараз іще хоч слово — це було понад його силу. Він знав усе, що хоче сказати його напарник. Але він знав і те, що ця людина повіситься знову, хоча й пощастить її врятувати. — Спробуйте самі, як хочете… — вже спокійно сказав Керн за мить. — Але він, напевне, добре знав, чому так робить.
Надійшов наглядач.
— Що за ґвалт? Показилися, чи що?
— Та ось людина повісилась!
— Господи! Не було клопоту! Живий іще?
Наглядач відімкнув двері. Від нього тхнуло копченою ковбасою й вином. Спалахнув ліхтарик.
— Що, неживий?
— Здається…
— Ну, то полежить до ранку. Хай Стернікош із ним морочиться. Я нічого не чув і не знаю. — Наглядач повернувся, щоб вийти.
— Стривайте! — гукнув Керн. — Зараз же викличте санітарів. Із швидкої допомоги.
Наглядач вилупив на нього очі.
— Якщо за п'ять хвилин їх не буде тут, я таку бучу здійму, що вас із служби потурять! — додав Керн.
— Адже ж його ще, може, вдасться врятувати! Киснем! — озвався з глибини камери другий в'язень, що, схилившись темною тінню над самогубцем, усе піднімав та опускав йому руки.
— Нічого собі деньок починається! — буркнув наглядач і почвалав геть.
За кілька хвилин прийшли санітари й забрали самогубця. Незабаром наглядач повернувся ще раз.
— Здайте підтяжки, паски й ремінні шнурки.
— Я не збираюсь вішатись, — відказав Керн.
— Все одно здайте!
Вони повіддавали все, що вимагав наглядач, і мовчки посідали на нарах.
* * *
Увечері їх перевели до більшої камери, де вже було четверо в'язнів. Кернові здалося, що все це емігранти, але йому те було байдуже. Відчуваючи тяжку втому, він одразу ж заліз на нари. Однак заснути не зміг. Лежав і дивився на маленький світлий чотирикутник заґратованого вікна.
Зовсім пізно, десь опівночі, привели ще двох. Керн їх не бачив, тільки чув, як вони товчуться, влаштовуючись.
— Як ви гадаєте, чи скоро нас звідси випустять? — за кілька хвилин несміливо спитав із темряви голос одного з нових.
Відповіді не було довгенько. Нарешті озвався чийсь густий бас:
— Залежно від того, що ви вчинили. Коли вбивство з метою пограбування — сидітимете довічно, коли ж убивство з політичних мотивів — усього тиждень.
— Та я тільки вдруге попався без паспорта.
— Це гірше, — прогув бас. — Менш як на місяць не розраховуйте.
— Господи Боже! А в мене у валізі курка лежить! Смажена курка! Вона ж засмердиться, поки я вийду!
— Безперечно, — потвердив бас.
Керн насторожив вуха.
— А у вас іще коли-небудь лишалась курка у валізі? — спитав він.
— Правда! Лишалась! — здивовано відповів новенький за хвилинку. — А звідки ви це знаєте, добродію?
— Вас і тоді було заарештовано?
— Атож! А хто це питає? Хто ви такий? Звідки ви можете це знати, добродію? — збуджено питав голос із темряви.
Керн несподівано зареготав. Він аж задихався від мимовільного, судорожного, болісного реготу. У цьому реготі виливалося з нього все, що осіло в душі за два місяці: і безсила злість на поліцію, і самотність, і тривога за Рут, і прагнення витримати, і жах перед самогубцем; Керн сміявся й сміявся, вибухами, на все горло, й не міг зупинитись.