Для принади найкраще варена пшениця…
— Коли звариш пшениці, та ще якби з сиром, — от тоді кишить у тім місці риба!
Пшениці на сезон треба пудів із п'ятнадцять… Добре, як такий час, коли вона в копах на полі лежить, — можна свиснути, вимолотити, зварити й засипати…
А як нема?
Тоді:
— Доки ти, скажи ти мені, пшеницю з комори Для тієї риби тягатимеш? Видохла б вона тобі! їйбогу, вудки на твоїй голові поб'ю…
— А де ти стоянки поставила?
— Навіщо тобі?
— Сиру хочеться!
От коли ви вже ту принаду засипали, тоді можна й вудки закидати…
Ловлять рибку на черв'яка, на коника, на макуху (конопляну), на хліб.
Найбільше тут ловлять на макуху…
Шматочок макухи на гачок чіпляється і у воду закидається.
Сидить людина й давиться на вудку. — Заклює. Таку вже прикмету бачу. Через хвилин десять витягається вудка й чіпляється новий шматочок макухи, бо той уже вода змила… І так можна цілу ніч вудити… Дуже інтересний спорт… У Пслі є дуже велика риба…
Приміром: короп, лящ, марена, головень, окунь, сом, щука і т. д.
Короп — не ловиться на черв'яка, на коника, на хліб і на макуху…
Лящ, марена й головень — не ловляться ні на макуху, ні на черв'яка…
Найкраще ловити на "живця".
"Живець" — це маленька жиза рибка, що чіпляється на гачок. На живця дуже добре ловиться хижа риба: щука, окунь.
Єдина хиба ловлі риби на живця — це та, що живці не ловляться…
Ловить рибу дуже багато народу. Сила гаток на Пслі набудовано… А ше є такі, що й не ловлять…
— Чому ви рибку не ловите? — запитуєте ви їх.
— Рибка плаває по дну! — вони кажуть. Що вони хотять цим сказати — хто їх знає?!
"ГІПНОБАБА"
Гіпноз.
Річ, як знаємо, дуже таємнича й дуже ще не досліджена…
Чудеса професорів-невропатологів не один раз примушували волосся дратися догори й очі широко розплющуватися…
Все це таке незрозуміле, таке "потойбічне", таке дивовижне…
І хто міг подумати, що десь у невеличкому селі за п'ятнадцять верстов од залізничної станції живе людина, що нагонить страху і чоловікам, і жінкам, і малим дітям своєю таємничою, ніким і нічим не з'ясованою силою, своїм отим страшним "зглазом"… "Чудернацькі діла твої, господи!"
От іде вона, тая людина страшна, йде вулицею, ногами плутаючи, на ціпок спираючись, іде і кляне свою невістку, що витолочила в неї траву, що ніяк од неї вона не відбере півклуні, що їй присудила районна земельна комісія.
Проста собі баба — подумаєте ви…
Ог сидить перед вами людина, полу, очевидно, жіночого, у свитці, в полотняній спідниці, боса, з закутаною у велику сіру латану-перелатану хустку головою, і дивиться на вас вицеілим одним оком і розповідає, причитаючи, про життя своє безрадісне…
Проста собі баба — подумаєте ви… Ні, граждане, то не проста собі баба, а то страшна баба, то "бабакоровниця", що вже сімдесят із гаком літ полохає сільське населення…
То така баба, що зустрінете її — значить, обов'язково з вами лихо якесь трапиться…
То така баба, що, як перейде вам дорогу, — краще вертайтесь, бо все одно нещастя буде…
Отака баба…
Прізвисько "коровниця" нічого спільного з її таємничою силою не має: то її чоловік колись барині корови пас… Таємнича баба…
Йде "бабакоровниця" через майдан… І от ви бачите, як пастухи галопом летять, аж вітер шумить.
— Куди ви, хлопці?
— Оббігаємо, щоб "бабакоровниця" дороги не перейшла, бо телята молоко повисисають.
— Обов'язково повисисають?
— Об'язательно!
І то вже так і знайте: повисисають.
— Чого це, Йване Дем'ямовичу, додому їдете? Вчора ж казали, що в ліс по дрова поїдете на цілий день.
— Та оце ж і їхав, так "бабакоровниця" дорогу перейшла… Вернувся додому, бо все одно або гілляка приб'є, або перекинусь дорогою, або коні поносять…
— Обов'язково?
— Об'язательно! От ви смієтесь, а я на собі перевірив… По снопи поїхав… Перейшла вона мені дорогу… А, думаю, лиха тебе година бери: поїду… Поїхав… І що ж би ви гадали: перекинувся… Перекинувся і війя поламав… Отака вона…
І хоч кого ви тут розпитаєте про бабину силу, всі в один голос: "Таємнича баба! Чи око в неї таке, чи в іншому якомусь місці в неї та сила сидить, а що сидить, то сидить…"
І не говоріть…
І пішла демонстрація бабиної сили: і осі ламалися, і шворні лопалися, і обіддя розпадалися, і війя перебивалися, і коні носили, і воли дрочилися, і телята висисали, і… і… і…
Безліч прикладів…
Сили в тої баби невичерпані родовища. І скерована вона виключно на шкоду людові православному…
Сила в неї, хоч що ви там говорите, од чорта! Не інакше!
* * *
Я скептик. Я не вірив і посміхався собі, коли мені розповідали про страшну силу в "бабикоровниці".
А воно правду люди кажуть: не смійся… ніколи не смійся…
Не збрехали люди.
Довелося мені поїхати на пошту…
Їдемо… От Андрій Васильович і каже:
— Чорти "бабукоровницю" пруть!
— Буде щось?
— Буде…
Так і вийшло. Заїхали ми в Пісках до сільсько-господарського кооперативу ковбаси купити… Важить нам прикажчик ковбасу."Тільки ото одрізав, а вона зпід ножа — плюсь! — і в мед!
І їли ми солодку ковбасу… А ковбаса з медом — не булка з медом: самі знаєте…
Я й кажу:
— Чи не "бабакоровниця"?
— Вона! Добре хоч не в дьоготь! Могла б і в дьоготь плюснуть…
Отака баба…
Страшна баба…
Гіпнотична баба… Гіпнотизує оддалеки й руками над вами не вимахує… І гіпнотизує… А ми їй віримо! Отакі ми!
СЕЛО ЗГАДУЄ
Це вже, коли ніч темна верхи сіла на ліси, на степи, на луки…
Сіла ніч і вмостилася…
Тоді сторожко кругом і чути, як десь далекодалеко собака гавкає…
Це коли вже корова біля ясел лягла, ремиґаючи, а небо зорями витріщилось…
Тоді тіні поза церквою сіртаються, а сторож церковний б'є чотири рази здорово, а один раз тихо…
Отак:
— Дзень! І замовк…
Дванадцята десь година вже…
І коли серед двору віз, а на возі сіно, а біля воза коні сіно те хрумкують, тоді всі, що біля воза стоять, про щось думають.
І палять, палять, палять…
А дим од цигарки пхукне й розтане в темряві ночі літньої… А Микита Микитович, суворий поглядом та м'який пополтавському на "л", промовить:
— Були ("л" у його отак: ль) хлопці й у нас у Полівці, та загули… Повбивано…
— І Семена вбито?
— Вбито…
— Меткий хлопець був…
— Да… Добрий хлопець був… Зазнали ми з ним гіркої за денікінців… Були діла…