— Правду кажеш,— зауважив князь Богданко.— Лежить наша земля при битому шляху, й треба великого зусилля й змагань, щоб відстояти її. — Та й віри треба, віри в себе, — додав князь.
Ось так розмовляючи, обійшли вони ввесь базар.
А козацтво гуляло і веселилося, пило, танці виводило. Лунали вигуки й співи, дзвеніли бандури, дудоніла земля під дужими, сильними козацькими ногами.
Небо було чисте та ясне, сонце, що повагом йшло по синяві неба, сипало щедро промінням на рясну зелень, на сині води Дніпра-Славутича.
І не стямилося буйне козацтво, як воно, те сонечко, вже надолину стало скочуватися, як на розпечену сонячним промінням землицю стали спливати сутіння — передня сторожа тихої зоряної ночі. Рясно спрагнені квіти й трави благодатною, цілющою росою облились.
Ось-ось і сховалося сонце за обрієм, на спочинок подалося, а на синьому небі стали запалюватися зірочки й виплив срібний місяченько... І замовкли співи й вигуки, поволі втихали дзвінкі бандури,— козацтво групами кидало Гасан-Башу й прямувало до куренів.
Незабаром опустів увесь базар, шинкарі замкнули шинки.
Пішли в свої курені й кошовий, і похідний отаман, його побратим Покотило й сотник Шах.
Кашовари дожидали січового товариства з готовою вечерею...
І засіло січове братство по куренях до козацької вечері.
А там і вечеря скінчилася...
Пішло козацтво на спочинок.
Тихо стало.
Тільки на Гасан-Баші на шинках шинкарі зиски облічували, а там і їх переміг сон.
Тихо. Тільки місяць сторожить із зірками.
Спіть спокійно, завзятці, бо завтра труд вас жде чималий.
Завтра треба вже почати в похід готуватися, за віру Христову воювати й бранців християнських із бусурманської неволі визволяти...
На другий день, як зірниця на східному небі зачервоніла, збудилася Січ, заворушилася...
Через ніч вилетів шум із козацьких голів, що його наробила було горілка та меди вчора на гулянні.
"До роботи, до роботи. Чорне море кличе нас!" — зазиває всіх одна думка.
Перш за все треба" чайки готувати, старі направляти, нові будувати.
— Мусимо мати сто чайок,— каже Богданко Ружинський, отаман похідний.
— Треба, треба сто чайок! — кажуть запорожці.
— А скільки готових на Січі? — питає Богданко.
— Готових,— кажуть йому,— буде не більш сорока, та й із цих половину направляти треба.
Стали оглядати готові чайки.-Яких п'ятнадцять потребували на-прави. То липові еподи діряві, то керми попсовані, то щогли поло-мані, то весел бракує, то нову обшивку очеретяну треба дати, І жваво забралося Запоріжжя до діла.
— Треба в Великий Луг іти, липини на еподи човнів шукати,— каже Богданко.
І яких дві сотні козаків із сокирами гострими подалися в Великий Луг.
У Лузі порозходилися малими гуртами по п'ять та шість молодців. Товстої липини шукають та здорової.
Зацюкали в Великому Лузі козацькі-сокири, понісся відгомін їх стукоту по Лузі, по Великому. Сполохана птиця з криком ізлітає з Лип, крилами тріпоче, собі нового захисту шукає.
Падають старі липи додолу. Віджили своє в Великому Лузі, а тепер козацтву послужать! По морі, по Чорному до слави понесуть воїнство християнське. ,
Попадали крислаті. Немилосердно обчімхують їх козацькі сокири з конарів та з гілляк і з віття.
Не цвісти вже їм цвітом медоносним, пахучим. Не будуть уже до них пильні бджілки прилітати, не будуть із їх цвіту запашного солодкий медочок збирати. Пошукають собі його в молодших лип.
Тільки пні сиротами зостали, біліються.
Нічого! З коріння пнів виростуть нові молоденькі липки на окрасу Великому Лугові, бджілкам пильним на пожиток. А потім на старі роки — на пожиток славному Війську Запорізькому.
Обчімхані з гілля липи повезли запорожці на Січ, щоб там над Дніпром чайки будувати.
Повезли, поскладали, й зараз майстри до діла забралися.
Обтесують їх на колоди довжиною на сорок п'ять стіп, а ішфи-ною на дванадцять стіп. Вирубують та випалюють заглибини. А другі приготовляють уже дубові ребра та дошки, а ще інші — керми та весла приготовляють. Інші щогли обтесують, готовлять. А бондарі бочки готовлять чималі, довгі на десять стіп, щоб було в чому запаси сухарів держати.
Кипить робота коло чайок не день, і не два дні, і не три дні.
Уже еподи готові, вже дубові ребра прибивають, а на них товсті дубові дошки набивають.
Вже й пов'язані туго вали з очерету, товсті, як бочки, прикріплюють до боків чайок, щоб чайки на воді держалися, не топилися в морі.
Вже й пов'язані туго вали з очерету на кінцях чайок, та й весел по обох боках — по дванадцять.
І два тижні не минуло, як сто чайок готових над Дніпром-Славу-тичем лежало. Тільки в Дніпро опу£тити їх — та й у дорогу на море!
Коли так теслі біля чайок трудяться, то інші козаки в Козацькій . Скарбівниці кулі виливають, бочки з порохом готовлять.
Інші коло пушок заходяться й самопалів та пищалів — чистять їх, направляють, що треба, шаблі гострять.
А кашоварам теж робота! Треба сухарів насушити на сто бочок, треба козацтву в похід пшоняної каші й саламахи наварити.
І два тижні не минуло, все готове було. Час у похід рихтуватися.
Гей, гей, у похід!
І знов загомоніли січові литаври на майдані січовому. Це похідний отаман Богданко Ружинський козацтво січове до перегляду взиває.
І зійшлося, зібралося лицарство на майдані. Богданко Ружинський, отаман похідний, перед товариство виступає, товариству кланяється, словами промовляє:
— Товариство славне та хоробре! Прийшов уже час, що нам у похід рушати треба. До походу все вже готовеГ4 Треба тепер до кожної чайки отамана обрати. Тож кожна сімдесятка нехай собі окремо стане й вибере отамана чайки своєї.
І розбилося козацтво на дев'яносто дев'ять гуртів та стали нараджуватися. Недовго тривав вибір, бо кожен гурт мав уже заздалегідь наміченого отамана.
По виборі отамана чайок похідний отаман знов голос забирає:
— Панове товариство, так значить рушаємо в похід завтра вранці. Думаю, не треба вам пригадувати, що в поході не вільно нікому пити ні вина, ні меду, ні горілки. Думаю, всі знають старі козацькі звичаї, знають, яка гостра кара жде неслухняного. І я запевняю вас, що строго придержуватимуся цих звичаїв, старих запорізьких законів. Хоч би виновник був найближча мені людина, хоч би побратим мій одинокий — не пощаджу його життя,— ладу й порядку берегти буду, безоглядної слухняності вимагати буду від вас! Тепер, товариство, нехай кожен про себе подбає, щоб у кожного було по дві пари штанів, жупан і шапка козацька.