І немає нічого дивного в тому, що Бєда взяв собі виделку Рашера, і тоді Рашер обміняв свою, гіршу, на сусідову виделку із залізним черенком. Потерпілий вимагає свою власність назад, суперечка, сварка, скарги; от-от почнеться загальне переселення ложок і виделок, а потім буде пролито суп, і, чого доброго, виникне бійка. Адже на веранді за кожним з чотирьох столів тридцять вісім хлопчаків, і в кожного дві руки, якими він готовий захищати своє майно.
Ось чому прибори роздають тільки тоді, коли всі вже сидять на своїх місцях.
— Сьогодні гарні виделки одержуємо ми.
Виделки роздають справедливо, по черзі, так само, як цілушки.
Якщо ви думаєте, що обід у колонії це тихий, нудний, чемний варшавський обід, ви помиляєтесь.
— Пане вихователь, правда ж фунт пір'я такий же важкий, як фунт олова?
— Правда.
— Ну, бачиш?
Тут обговорюються найважливіші події дня, туї миряться ті, хто був у сварці, і поривають дружбу недавні друзі.
"Правда, в сосні, на яку вчора м'ячик залетів, білчаче дупло?.. А в орловському лісі є вовки?.. А можна піти туди по гриби?.. А бувають рибини, які можуть проковтнути людину?"
Такі бесіди ведуться звичайно за обідом. Та є і особливі обіди — я назвав би їх військовими, шашковими, екскурсійними, коли обговорюється тільки одне питання, коли всю колонію хвилює одна тема.
Сьогоднішній обід можна назвати "садовим".
По-перше, Пергеріхт, збираючи букет, обпікся кропивою.
Чого тільки не буває на білому світі! Всі знають, що окропом можна обваритись, що собака кусається, а кінь хвицяється, але щоб листя кусало босі ноги, це вже щось геть. нечуване. ' ; —
1 Пергеріхт швидше здивований, аніж засмучений.
Ь^рім того, хлопчики взнали, що можна посадити сад на ваті, на найзвичайнісінькій ваті, яку закладають у вухо, коли воно болить. Треба тільки розкласти вату рівним шаром на тарілці, змочити водою і насипати квіткове насіння, горох або квасолю.
Діти нізащо б не повірили, та як тут не повіриш, коли своїми очима бачив?
Та, можливо, так буває тільки в колонії, у цій країні чудес?
— А у Варшаві теж ростиме?
— Аякже? На будь-якій вулиці, в будь-якій квартирі.
Діти радіють: так приємно мати свій сад, хоч би зовсім
маленький, хоч би в тарілці, зате без воріт,, біля яких стоїть сторож і не впускає бідно вдягнених дітей.
Я назвав би сьогоднішній обід "садовим" ще й тому, що на столах уперше з'явилися букети квітів. Вони займають багато місця, а їсти ж їх не можна, виходить, вони зовсім непотрібні. Хлопці мають вирішити, чи хочуть вони, щоб за обідом на столі стояли квіти, і, якщо хочуть, треба обрати старшого по квітах, щоб він виносив букети на веранду, як виносять миски для умивання і як маленький Адамський виносить рушники.
Суп і м'ясо з'їдено.
-т— Будь ласка, пане вихователь, мені ще морквяника!
— Стін, голубе, а хто вчора не їв каші з молоком?
— Я тепер завжди їстиму.
— Подивимось.
Солодкий морквяник — найулюбленіші ласощі і могутня зброя в боротьбі з примхами за столом.
Недаремно один великий вчений написав у своїй товстій книжці: "Не слід давати морквяник тому, хто не їсть каші з молоком".
— Неправда, ніхто цього не писав.
— А ти звідки знаєш, що неправда? Ти що, всі товсті книжки на світі прочитав?
— Ні, не прочитав.
— Ну, от бачиш!
Після обіду Бромберг запитує:
— Скажіть, будь ласка, а ще що-небудь буде?
— Аякже, морозиво й сигари.
І всі сміються над Бромбергом.
Розділ десятий
Кульгавий Вайнраух. Шашковий турнір.
Тамрес — переможець. Прощавай, колоніє!
Вайнраух задоволений, що ходить на милицях. Його поранили на вулиці і потім у лікарні відрізали ногу. Він охоче розповідає про лікарів у білих халатах і про сестер у великих білих очіпках. Добре йому було в лікарні, добре йому й тепер, у колонії. Добра економка завжди чогось та підкладе на тарілку, і вже не одна витівка минула Вайн-раухові безкарно.
— Пане вихователь, Вайнраух б'ється!
— А що він мене дражнить "кривоніжка" і "хуліган з Крохмальної"?..
І Вайнраух сміється, бо знає, що справу виграно. А тьопнути когось по потилиці, та так, щоб у того іскри з очей посипалися,— це його улюблений жарт, доказ ніжної дружби.
У лікарні Вайнраух навчився грати в шашки, а потім удома зробив собі шашки з картону й корків. Картон у нього завжди є, тому що він клеїть коробки для магазинів, а корки він знайшов у дворі і роздобув у товаришів.
Коли треба було розбити діте*й на групи для шашкового турніру, зробити це доручили Вайнраухові.
Турнір тривав тільки два дні, проте готувалися до нього довго. Кожен день з обіду до иолудника грали в шашки.
Одні хлопці ще тільки вчилися грати, інші — тренувалися. Найважче навчитися поводитися з дамкою, зрозуміти її роль і права на шахівниці.
— Чи можна їсти дамку? Чи можна брати дамку за фук? Чи може дамка перескакувати через дві шашки? А остання шашка обов'язково має стати дамкою?
Вайнраух учив, пояснював і грав з кожним на пробу, а потім записував його в групу тих, хто грає погано, посередньо, задовільно, добре чи відмінно. Інакше кажучи, ставив кілок, двійку, трійку, четвірку чи п'ятірку.
Як бачите, це була велика й важка робота, і у Вайнрау-ха, який старався виконати її сумлінно, уже не лишалося часу на те, шоб сваритися чи битись.
Коли всі діти були розбиті на групи, почався турнір. Кілки грали з кілками, двійки з двійками. Сили були рівними. З трьох вирішальних партій між Завозииком і Фіх-тенгольцом перша тривАла дуже довго і була визнана нічиєю, і лише дві наступні виграв Завозник.
У групі гравців посередніх переможцем став Дессен. Боротьба Ліса з Кришталом тричі кінчалася внічию. Плоць-кий з Кулигом зіграли чотири партії.
Але найцікавішою була, звичайно, боротьба майстрів, таких, як Альтман, Тамрес, Вайнраух. Багато чудових комбінацій розігрувалося на шахівниці, довго й зосереджено обмірковувався кожний хід. Нарешті незаперечним переможцем шашкового турніру — без претензій з боку переможених— був визнаний не Вайнраух, а Тамрес, тому що він переміг усіх тих, хто грав на відмінно.
Можливо, в наступному році переможе Вайнраух? Та ні, через рік йому сповниться тринадцять, і він уже буде надто великим: адже колонії тільки для дітей. Тому, коли Вайнраух їхав з колонії, він, висунувшись із брички, довго махав шапкою і кричав: