Вихователь, пан Герман, пропонує заспівати хором, щоб діти відпочили перед сніданком.
Сніданок у лісі. Хлопці сперечаються, в якій групі черговий швидше роздасть хліб.
— У нас уже двадцятий одержав, а в них тільки чотирнадцятий,— кажуть вони з гордістю.
Економка приготувала дітям сюрприз — раптом з'явилася в лісі з відром води. А пити страх як хочеться — спека. На кожного припадає по півкухля. Незважаючи на спеку, в гилки грають усі. Не розгубити б тільки м'ячі на лузі. А через три дні похід в Орловський ліс по ягоди на весь день.
До Орловського лісу йти три версти з гаком. Перший відпочинок ,у березовому гаю, другий — на галявинці біля залізничного насипу, третій — коло засіяного конюшиною поля.
Ми сидимо при дорозі, і курява летить просто на наш сніданок.
— Ідіть, діти, на поле, тут он яка пилюга,— каже селянин.
— Та там же конюшину посіяно, потопчуть!
— Що там босі потопчуть? Гайда, хлопці! Моє поле, я дозволяю.
Польський селянине! Подивися краще на цих дітей. У місті їх не пустять у жоден сад, сторож мітлою прожене їх з двору, перехожий зіпхне з тротуару, кучер шмагоне батогом на бруківці. Адже це "Мосейки". А ти не женеш їх з-під придорожньої верби, де вони Сіли відпочити, і кличеш до себе на поле?
. Селянин весело й ласкаво усміхається дітям, а дітлахи обережно ступають по конюшині, щоб не завдати збитків гостинному хазяїнові.
Він розпитує дітей, що вони роблять вдома, у Варшаві, і пояснює, де в тутешньому лісі найбільше "ягод".
А "ягод" в Орловському лісі видимо-невидимо; суниці великі, червоні,— діти думали, що це малина.
За годину привезуть обід. Любі діти! Скільки ще хотілося б вам розповісти про те, чого ви не знаєте й чого не знає багато людей, хоча вони давно вже виросли.
Розділ дев'ятнадцятий
Некрасивий Аншель. Хто перший придумав вставляти листя в букети.
Хворий Сікора
Аншель дуже блідий і дуже некрасивий хлопчик — мабуть, найнекрасивіший у всій колонії. Товариші його не люблять, ніхто не хоче ходити з ним у парі, ніхто з ним не дружить.
Аншель завжди свариться, на будь-яку дрібницю скар-житься; а коли одержить доміно, розкладає його один на столі або загорне в носовичок і носить у кишені — сам не грає й іншим не дає.
Аншель багато їсть — певне, батьки йому сказали, що коли він багато їстиме, то стане здоровим і сильним. А некрасивому хлопчикові дуже хочеться бути здоровим. Тому він і побоявся їсти за обідом агрус, але й товаришам свою порцію не віддав.
Коли йде дощ, так приємно підкачати штани й чалапати по калюжах; вихователь хоч і сердиться, але ж у воду він не полізе — на ньому чоботи. А Аншель під час дощу кутається в свою пелерину або проситься в спальню.
Буває, що він зіпреться ліктем на стіл на веранді й засне, а вранці він молиться довше всіх і каже, що гратись по суботах у м'яч гріх. Але ж гра у м'яч — це не робота.
Одного разу Аншель нарвав букет квітів. Букет вийшов негарний: хирляві жовті квіти зібрано сяк-так — ну просто жмут бур'яну.
Грозовський теж любить жовті квіти, але зовсім інші; Адамський-старший вставляє в свої букети гарне зелене листя. Це Прагер перший придумав так робити. У Прагера очі голубі-голубі, він любить рвати незабудки й аїр, і він завжди сміється, навіть коли його хто-небудь образить. Тільки один раз заплакав, коли йому сказали, що батька, мабуть, вишлють у таке місце, де завжди холодно і сніг.
І Тирман, і Фром, і маленький Гуркевич уміють підбирати букети, а Аншель нарвав самого бур'яну — ну, не бур'яну, звичайно, та надто вже негарних квітів і листя.
Але якщо вони йому подобаються, кому яке діло? А діти вихопили у нього букет і порозкидали. І Аншель плакав.
Коли дорослій людині сумно, вона знає, що горе мине і знову буде весело. Коли плаче дитина, їй здається, що вона вже тепер завжди плакатиме й ніколи не втішиться.
Аншелеві замість втраченого букета хотіли дати гілку білого бузку, проте він не взяв; може, вважав, що негідний такої духмяної квітки, а може, побоявся, що бузок принесе йому нові прикрощі.
Діти не знають, що Аншель не народився сварливим і злим; спершу він був тільки некрасивий і кволий, і ніхто не хотів з ним гратись, а тепер він уже й сам нікого не любить і швидше викине агрус, ніж дасть його іншому.
Згодом, коли Аншель звик до колонії і навчився усміхатися, він уже не здавався таким некрасивим, але друга у нього, як і раніше, не було. Іноді тільки Сікора грав з ним у доміно.
Сікора теж хворий, але діти його люблять і охоче з ним граються. Вони розуміють, що Сікора недужий, а про Ан-шеля думають, що він просто завжди блідий і дуже злий.
Сікора хворий уже давно. Кажуть, він жив у сирій кімнаті, і в нього стали боліти ноги. Його поїли гіркими ліками і клали на серце лід, а коли нарешті біль і температура минули, здоров'я так і не вернулось.
І ось болі відновилися. Сікора дихає часто-часто й кашляє.
— Боляче,— тихо каже він і пробує усміхнутися, тому що йому не віриться, що в колонії можна хворіти.
Сікору поклали в постіль і дали йому дуже гіркі ліки. Він умить заснув. А ввечері, коли діти йшли в спальню, їм сказали, щоб вони поводились тихіше й не будили хворого.
— Значить, Грозовський не гратиме сьогодні на скрипці? — засмучено питають діти.
— Ні, грати сьогодні не можна. Сікора хворий.
І діти тихенько заходять до спальні, без шуму миють ноги, навіть жодного разу через рушники не посварилися, і біжать кожен до своєї постелі: обережно, навшпиньках, хоча всі босі. І чути лише: "Тихіше, Сікора спить".
І так було не один, а цілих три вечори підряд, тому що тільки на четвертий день Сікору винесли разом з ліжком на веранду. А ще через десять днів вій уже брав участь у війні; звісно, не як солдат, а як прапороносець польового госпіталю.
Розділ двадцятий
Вечірні концерти. Старенька сосна.
Скрипаль Грозовський і співаки
Увечері, коли діти вже лежать у постелях, Грозовський бере скрипку, стає посеред спальні і грає їм на сон. Нот він не захопив, але багато мелодій знав напам'ять.
Іде гомін по вершинах —
Ялини шумлять...
Співають струни скрипки, і в спальні тиша: діти слухають затамувавши подих. Тільки сосни за відчиненими вікнами перемовляються одна з одною, та іноді долетить до садиби звук дзвона, скликаючи людей з поля на вечерю.