З усім тим вони більш-менш і погоджувались, і не погоджувались. Вільгельм і більшість артистів стояли за англійський театр, Зерло і дехто з його прихильників — sa французький.
Стали на тому, щоб вільного часу, якого, на жаль, в ар тистів було так багато, ознайомити трупу з найвідомішими п'єсами обох театрів і вибрати кращі з них і гідні вистави. Почали вони з кількох французьких п'єс. І кожен раз, скоро починали читати, Аврелія виходила. Спочатку вважали, що вона хвора, але одного разу Вільгельм запитав її, яка цьому причина.
— Я не буду присутня на жодному читанні,— мовила вона,— бо як я можу слухати і що можу сказати, коли мені аж серце розривається? Я ненавиджу французьку мову до глибини душі.
— Як можна ненавидіти мову,— покликнув Вільгельм,— що їй ми зобов'язані більшою частиною своєї освіти, та й ще будемо багато чим зобов'язані, поки наша нація не набуде власного кшталту?
— Це не забобон! — відповіла Аврелія.— Важке враження, ненависний спогад про мого зрадливого друга зра-бували мені любов до цієї прекрасної, розвинутої мови. Як я тепер палко ненавиджу її! Під час наших дружніх стосунків він писав мені по-німецькому, як щиро, правдиво, суто по-німецькому! А коли захотів здихатись мене, то почав писати по-французькому, що раніше траплялося зрідка і лише в жарт. Я дочувала, я бачила, до чого воно йдеться. Що він своєю рідною мовою соромився написати, писав без сорому французькою. Для недомовок, двозначностсй, брехні — це прекрасна мова. Це мова perfide. Слава госпо-деві, я не знаю жодного німецького слова, яке б уповні вмі-етило всі значення французького perfide. Наше мізерне "зрадливий" — це невинна дитипа супроти нього. Per H de — це значить зрадливий злорадно, пихато, з насоло дою. О, можна позаздрити високому розвиткові нації, яка в одному слові могла дати такі тонкі відтінки. Французька мова — це справжня світська мова, гідна стати мовою загальною, щоб нею можна було добре брехати і обдурювати одне одного. Його французькі листи все ще приємно було читати. При бажанні можна було б уявити, що й звучали вони тепло й пристрасно, але як придивитись пильніше, то це були тільки фрази, прокляті фрази. Він знищив у мені всю любов до цієї мови, до французької літератури, навіть прекрасні вишукані вияви почуттів шляхетних душ на цьому наріччі, і ті стали мені осоружні. Я аж здригаюсь, коли почую хоч одне французьке слово.
Ось так могла вона годинами виливати свою прикрість і перебивати всяку іншу розмову. Часом Зерло обривав її примхливу балаканину яким-небудь в'їдливим дотепом. Але, як звичайно, бесіда бувала зіпсована на цілий вечір.
На жаль, завжди буває так, що все, створене групою людей при певних обставинах, ніяк не може повністю довго тривати. В театральній трупі, як, приміром, у державі, як у товариському колі або в армії, настає час, коли вона досягає вищого ступеня своєї досконалості, одностайності, свого задоволення і діяльності, але часом склад трупи раптом змінюється, вступають нові члени, склад уже не пасує до обставин, обставини до складу, все міняється, і, що раніше було з'єднане, тепер розпадається. Можна сказати, що трупа Зерло певного часу досягла такої досконалості, якою чи й могла б похвалитися інша німецька трупа. Більшість артистів були на своїх місцях, всі мали що робити і працювали охоче. Особисті стосунки між артистами були задовільні, і кожний, здавалось, мав досягнути в своїй майстерності великих успіхів, бо кожний брався до діла з запалом і бадьорістю. Та скоро виявилось, що частина артистів — це тільки автомати, які можуть грати лише там, де не треба почуття; потім до справи скоро замішалися пристрасті, які завжди стоять на шляху всякої доброї справи і легко руйнують усе, що розумні й статечні люди намагаються створити і втримати.
Відсутність Філіни також почувалась більше, ніж того сподівались. Вона надзвичайно вміла розважати Зерло та більш-менш улещувати інших, вельми терпляче зносила Авреліїну запальність, але щонайбільше — намагалась підлеститись до Вільгельма. Вона була начеб зв'язком поміж усіма, і всі незабаром мусили відчути її втрату.
Зерло жити не міг без якоїсь, хоч маленької, любовної пригоди. Ельміра, що за короткий час вилюдніла і, можна сказати, навіть стала гарнесенькою, вже давно привернула до себе його увагу, а Філіна була досить розумна, щоб їм не сприяти, як-но вона це помітила. "Треба завчасу,— казала вона,— готуватися в звідниці, на старість це буде як знахідка, бо нічого іншого нам тоді не залишиться". Через те Зерло з Ельмірою так зблизились, що скоро після Філіниної втечі зовсім поєднались, і цей маленький роман захопив їх тим більше, що вони мусили таїтися від старого, бо коли б він дізнався про таку розпусту, то були б їм непереливки.
Ельмірина сестра була з нею в змові, і тому Зерло мусив багато вибачати обом дівчатам. Головна їхня вада була надмірна ласовитість, чи, просто сказати, ненажерливість, і в цьому вони велико різнилися від Філіни, яка здавалась ще привабнішою від того, що живилась ніби одним повітрям, їла дуже мало, а п'ючи шампанське, наче тільки делікатно пригублювала піну.
Тепер же Зерло, щоб догодити своїй красуні, мусив по сніданкові незабаром і обідати, а там, зразу після підвечір-ка, сідати й до вечері. Крім того, Зерло мав план, виконання якого непомалу його турбувало. Йому здавалось, що він помітив взаємну прихильність між Вільгельмом та Авре-лією, і вельми бажав, щоб вона переросла в поважне почуття. Він сподівався всю технічну частину театрального господарства навалити на Вільгельма і знайти в ньому, як і в першому швагрові, вірного і ретельного виконавця. Він уже потроху переклав на нього більшу частину турбот, Аврелія вела касу, а сам Зерло жив знову, як і передше, цілком по своїй уподобі. Однак було щось таке, що таємно завдавало прикрості і йому, і його сестрі.
Стосунки публіки до громадських діячів з визнаними заслугами мають особливий характер. Вона потроху байдужіє до них і прихиляється хоч і до менших, зате нових талантів; від перших вона вимагає надто багато, а в тих їй подобається все.
Зерло і Аврелія мали достатню нагоду зробити відповідні спостереження. Нові прибувці, особливо молоді і рродливі, притягнули до себе всю увагу, всі оплески, а Зерло з сестрою, хоч і як старалися, мусили йти зі сцени без бажапих оплесків. Звичайно, до цього були особливі причини. Бундючність Аврелії усім впадала в око, і про її презирство до публіки добре знали. Зерло, хоч і був улесливий до кожного зокрема, але його уїдливі зауваження щодо публіки в цілому часто ширились, і повторялись, і були всім відомі. Нові ж артисти, навпаки, були сторонські, ні з ким не знайомі, здебільшого молоді, привітні, потребували підтримки, і тому всі знайшли собі протекцію.