Тепер почали нишпорити по дому. Двері в усіх кімнатах стояли навстіж; великі каміни, ткані шпалери, інкрустована підлога — це й усе, що залишилося від давньої пишноти; жодного стола, жодного стільця, жодного свічада і лише кілька величезних, порожніх ліжок, без усяких прикрас і всього потрібного. Мокрі клунки та куфри з речами правили їм тепер за стільці, частина потомлених мандрівників примостилась на підлозі. Вільгельм присів на сходах, Міньйона схилилась йому на коліна; дитина була неспокійна і на питання, що з нею, відповіла: "їсти хочу". Він у себе не знайшов нічого, щоб її нагодувати, решта артистів також поїли все, що мали, і бідолашна дитина так і зосталась голодна. До всіх цих пригод він залишався байдужим, заглибившись у себе, бо сильне досадував, чому не став на своєму і не зупинився в заїзді, хоч би навіть і на горищі довелося спати.
Решта артистів робили хто що хотів. Одні вкинули оберемок завалящих дров у величезний камін в залі і з радісним галасом запалили їх. Та, на великий жаль, надія обсушитись і нагрітись завела їх, бо цей камін стояв лише для прикраси і димар був замурований. Дим одразу повалив назад і заповнив усю кімнату. Сухі дрова вибухли полум'ям, яке почало вириватися в кімнату. Протяг, що тягнув крізь розбиті шибки, роздував його в різні боки, стали боятися, щоб не наробити в палаці пожежі. Почали розтягувати дрова, топтати головешки, гасити вогонь. Диму стало ще більше, становище було нестерпне, близьке до розпачу.
Вільгельм, втікаючи від диму, забрався аж у найдальшу кімнату, куди незабаром прийшла і Міньйона, ведучи за собою добре зодягнутого слугу з яскраво запаленим високим двобічним ліхтарем у руці. Звертаючись до Вільгельма, він подав йому на гарній порцеляновій тарілці фрукти й цукерки і сказав:
— Це посилає вам зверху молода дама і просить скласти їй компанію. Вона звеліла сказати,— додав слуга з легковажною міною,— що їй дуже добре і вона бажала б поділити своє вдоволення зі своїми друзями.
Вільгельм найменше сподівався такого запрошення, бо після пригоди на кам'яній лаві ставився до Філіни вкрай зневажливо і остаточно поклав не мати з нею жодних стосунків. Тому він хотів би усі ці солодкі дарунки відіслати назад, та благальний погляд Міньйони змусив його прийняти їх і послати дяку від імені дитини. А від запросин відмовився. Він попросив слугу потурбуватися про артистів і запитав, як ся має барон. Той лежав у постелі, але слуга ніби чув, що він удруге дав наказа подбати про бідолашних прибувців.
Слуга пішов, залишивши Вільгельмові одну із своїх свічок, яку той, не маючи свічника, мусив приліпити до гзимса на вікні і тепер принаймні міг бачити в кімнаті чотири освітлених стіни, бо він ще довго чекав, поки почалося жвавіше готування до нічного спочивку наших гостей. Помаленьку з'явилися свічки, хоч і без щипців, потому кілька стільців, ще за деякий час перини, а там подушки, все мокре, і вже геть за північ принесли солом'яники, матраци, які надто б потішили усіх, якби були принесені одразу.
Тим часом принесли їм їсти й пити, все було спожите без особливої критики, хоч і скидалося воно на погані недоїдки і зовсім не свідчило про особливу повагу до гостей.
Розділ четвертий
Неспокій і злигодні тієї ночі ще збільшились через дурощі і різні витівки деяких легкоумних товаришів. Вони дражнили одне одного, не давали спати і дочинали всілякі неподобства. Ранком другого дня вибухли голосні скарги на їхнього друга — барона, який так їх ошукав, змалювавши зовсім іншу картину порядків та вигод, що нібито на них чекали. Однак раннього рана, на велике їх здивування і втіху, до них з'явився сам граф із кількома слугами і запитав, як вони себе почувають. Він сильне розгнівався, коли почув, як погано з ними обійшлися,, а барон, що шкутильгав за ним, спираючись на слугу, обвинуватив маршалка, котрий не послухався його наказу, за що, мовляв, отримав від нього добру нагінку.
Граф наказав негайно, в своїй присутності, якомога придобніше влаштувати гостей. Потім прийшло кілька офіцерів, які розпитували про артисток, а граф звелів представити собі всю трупу, називав кожного на ім'я, пересипав розмову жартами, аж усі були в захопленні лід такого милостивою пана. Нарешті дійшла черга і до Вільгельма з Міньйоною, яка притулилась до нього. Вільгельм всіляко прохав пробачення за свою сміливість, граф же дав зрозуміти, що його присутність йому відома.
З нашим другом особливо розговорився один добродій, що стояв біля графа і скидався на офіцера, хоч і не мав на собі уніформи. Він вирізнявся з-поміж усіх. Великі ясно-блакитні очі світилися з-під високого лоба, біляве волосся було недбало відкинуте, середня на зріст постать показувала завзятість, міць і певність натури. Його питання були жваві, і він, здається, добре знав те, про що питав. Вільгельм розпитав про цього чоловіка у барона, але той сказав йому небагато хорошого. У нього чин майора, він принців улюбленець, справує його найсекрет-ніші ґешефти, вважається за праву руку, ба навіть є підстави думати, що це його нешлюбний син. Він бував з посольствами у Франції, Англії, Італії, скрізь вельми відзначився, і це зробило його самовпевненим. Уявляє, що знає грунтовно німецьку літературу, і дозволяє собі на її рахунок банальні кпини. Він, барон, уникає всяких з ним розмов, і Вільгельм гаразд вчинить, якщо буде триматися від нього оддаля, бо той, зрештою, кожного зачепить.
Звуть його Ярно, але насправді то ніхто добре не знає, що то за ім'я.
Вільгельм нічого на це не сказав, бо відчув до незнайомця якусь прихильність, хоч у нього було щось холодне і відразливе.
Артистів розмістили в замку, і Меліна суворо наказав поводитись якнайчемніше, жінки меншатимуть окремо, і кожний повинен усі сили, весь свій хист віддати своїй ролі і мистецтву. На всіх дверях він поприбивав правила поведінки, що складалися з багатьох пунктів. За порушення правил встановлено штраф, що його кожний порушник повинен був кидати в спільну карнавку.
Але на ці правила мало звертали уваги. Молоді офіцери водно швендяли і не що й гарно жартували з артистками, кепкували над артистами і порушували увесь приписаний розпорядок перше, ніж він прищепився. Гасали по всіх кімнатах, перевдягалися, ховались. Меліна, хотівши на-початку вжити суворих заходів, був усякими капостями роздратований вкрай, а коли граф покликав йогр обдивитися місце, де мав бути театр, то гармидер ще збільшився. Паничі видумували банальні жарти, що при участі деяких артистів ставали зовсім непристойними. Здавалося, що весь старий замок обсіло несамовите жолдацтво. І всі ці бешкети кінчалися лише тоді, як ішли обідати.