Він хотів піти, щоб сісти в човен і переправитись до неї. Ми його затримали, прохаючи, щоб він не робив жодного кроку, який би міг призвести до жахливих наслідків. Бо він не повинен забувати, що живе не в вільному світі своїх думок і уявлень, а в державі, закони й стосунки в якій набрали непереможної сили законів природи. Ми мусили пообіцяти духівникові, що з ока його не спустимо і нізащо не випустимо з замка. Лише тоді він поїхав, пообіцявши незабаром вернутися. Що ми передбачали, те й трапилось: розум говорив нашому братові одне, але серце в цього було м'яке. В ньому прокинулись колишні релігійні почуття, розпачливі сумніви опанували його. Він провів жахливих два дні й дві ночі. Духівник знову прийшов йому на поміч — даремне! Невгамовний, вільний розум виправдував його, а почуття, релігія, всі звичні поняття говорили йому, що він вчинив злочин.
щ
Одного ранку ми не застали його в кімнаті. На столі лежала цидулка, в якій він писав, що коли ми держимо його силоміць у неволі, то він має право сам добувати свободу. Він летить до Сперати, сподівається втекти з нею і готовий на все, якщо їх захочуть розлучити.
Ми злякались непомалу, але духівник заспокоїв нас. За бідолашним братом добре стежили: човнярі, замість переправити його на той бік, привезли до кляштора. Стомлений сорокавосьмигодинним неспанням, він заснув, ледве човен загойдався на воді в місячному сяйві, і прокинувся лише тоді, як побачив себе в руках своїх духовних братів, а отямився, коли вже почув, як зачинилась за ним монастирська брама.
Боляче зворушені братовою недолею, ми гірко почали дорікати нашому духівникові. Однак цей поштивий чоловік, наче який хірург, швидко нас переконав, що наше співчуття до бідолашного брата згубне для нього, що він, духівник, діяв не з власної волі, а з наказу біскупа і вищої ради, які не хотіли, щоб така спокуса вийшла на яв, а воліли сумний випадок заховати в таємності, наклавши на брата церковну покуту. Сператі ж поклали дати ощаду, вона не повинна була знати, що її коханець — рідний брат. Вона була припоручена одному патеру, якому раніше сповірилася в своєму стані. її вагітність і пологи пощастило приховати. Як мати, вона була цілком щаслива зі своїм немовлям. Не вміючи, як і більшість наших дівчат, ні писати, ні прочитати написаного, вона давала патеру доручення, що той повинен переказати коханому, а патер вважав за свій святий обов'язок ошукувати матір, яка годує дитину. Він приносив їй звістки від нашого брата, якого^ і в вічі не бачив, від імені якого просив її бути спокійною і турбуватись про себе та дитину, а щодо майбутнього покласти надію на бога.
Сперата з природи мала нахил до релігійності. її ста-повище, її самотність ще поглиблювали цю рису. Патер підтримував у ній віру, щоб поволі підготувати її до вічної розлуки. Ледве дитину відлучили, ледве він завважив, що Сперата настільки зміцніла, що зможе витримати душевні муки, як почав одразу малювати жахливими фарбами її вчинок, що це, мов, непрощенний гріх — віддатися духовній особі, що це гріх проти природи, мало пе рівний кровозмішенню; бо в нього виникла дивна думка зробити її каяття подібним до того, як вона каялася б, коли б довідалася про свій справжній гріх. Він вніс цим в її душу стільки горя і скрухп, так підніс ідею церкви і її верховного владики перед нею, показавши жахливі скутки для спасіння души, якби в таких випадках потурали винним і нагороджували за гріх законним шлюбом; показав також, яке спасенне для душі своєчасне каяття, щоб через нього святобливого вінця доступити,— що, нарешті, вона, сердешна грішниця, добровільно поклала свою голову під сокиру і почала невідступно благати, щоб навічне розлучили її з нашим братом. Досягнувши цього, їй дали на волю жити хоч у себе, правда, під певним наглядом, а хоч у кляшторі пробувати, по своїй уподобі.
її дитина підростала і виявляла якусь надзвичайну натуру. Вона дуже рано почала бігати і вельми спритно рухатися, незабаром стала дуже мило співати і навчилась сама від себе грати на цитру. Тільки не могла вона як слід говорити, і причина була, здається, не в її мовному апараті, а в способі думання. Тим часом сердешна мати боліла за дитину. Повчання духовного пастиря так спантеличили її, бідну, що вона, коли й не збожеволіла, то, проте, перебувала в дивному стані. її вчинок здавався їй все страшніший і все більшої кари гідний. Часто вживане від патера порівняння до кровозмішення так глибоко запало в її душу і викликало таку відразу, наче вона знала всю правду. Патер сам тепер почав замислюватись над своєю вигадкою, якою він так розтроюдив серце нещасливого створіння. Жаль було дивитися, як материнська любов, що так щиро втішається дитиною, боролася зі страшною думкою, що краще було б цій дитині на світ не з'являтися. То обидва ці почуття боролися між сббою, то огида перемагала любов.
Дитину вже давно взяли від неї і віддали за озеро до добрих людей. При повній волі, якою дитина там користувалась, вона скоро виявила особливу здібність лазити, її просто аж тягнуло видертися на найвищу вершину, бігати по самому краєчку палуби, наслідувати канатних танцюристів, які іноді з'являлися в цих місцях. Щоб зручніше було це проробляти, вона любила мінятися з хлопчиками одягом, і хоч названі батьки вважали це за вельми непристойне і недозволенне, проте ми їм сказали, хай дивляться на те крізь пальці. Дивні мандри й стрибки заводили її іноді досить далеко і надовго, але вона завжди верталася додому, а вернувшись, здебільшого сідала під колонами порталу сусідньої вілли. її вже не шукали, а просто чекали. Там вона сідала на сходах відпочити, потім бігла в велику залу, обдивлялася статуї, і коли її не дуже затримували, поспішалася додому.
Але, нарешті, надії наші завели нас і недбальство наше було покаране. Дитина пропала. її капелюшик був знайдений на воді недалеко від місця, де гірський потік впадає в озеро. Ми гадали, що дівчинка, повзаючи по скелях, зірвалась і впала в воду, та скільки не шукали, а тіла не знайшли.
З необережних балачок своїх подруг Сперата незабаром дізналась про смерть своєї дитини; на вигляд вона здавалась спокійна й весела і досить ясно давала зрозуміти, що радіє, що бог забрав до себе бідолашну дитину і тим уберіг її від великих нещасть і страждань.