одній руці і 8 кошичком у другій, і вступило поміж дівчат це дивне створіння, що здивувало навіть і мене. "Янгол іде!" — сказала я.
Всі діти аж сахнулися назад, нарешті загукали: "Це Міньйона!" А проте не наважувались підійти ближче до дивної постаті.
"Ось вам подарунки",— мовила вона і подала кошика.
Всі оточили її, розглядали, обмацували, розпитували.
"Ти янгол?" — запитала одна.
"Хотіла б ним бути",— відповіла Міньйона.
"Нащо ти носиш лілею?"
"Щоб моє серце було таке чисте й одверте, тоді була б я щаслива".
"Що це за крила? Покажи-но!"
"Вони являють собою прекрасніші, які ще не розвинулись".
Так значуще вона відповідала на кожне легке, невинне питання. Коли цікавість малечі була задоволена і враження від цього явища притупилось, її хотіли роздягнути. Вона не забажала, взяла цитру, сіла на цей високий письмовий стіл і з надзвичайною ніжністю заспівала пісню:
Дозвольте ще покрасуватись, Мені ця сукня до лиця, Поки я втрачу білі шати, Сподоблюсь смертного вінця.
Та не приспить мене могила, Мій погляд скоро оживе, З чола зніму вінок, а з тіла Своє одіння гробове.
Бо небожителям байдуже Твоя земна гріховна стать, В подобі жінки, а чи мужа Дано просвітлою постать.
Я прожила без хвилювання, Хоч знаю, що таке біда, В журбі постарівши зарання, Я буду вічно молода.
Я тоді негайно вирішила,— правила далі Наталія,— залишити їй це вбрання і пошити ще кілька подібних, в яких вона й ходить тепер і в яких, здається мені, її істота має зовсім інший вираз.
Було вже пізно, і Наталія, нарешті, відпустила прибув-ця, який прощався 8 нею не без певного страху.
"Чи вона замужем, чи ні?" — думав він. Де б не рипнуло, він уже боявся, що ось-ось відчиняться двері і ввійде її чоловік. Слуга, що відпровадив його до кімнати, відійшов раніше, ніж він набрався зваги спитати про це.
Неспокій не давав йому ще деякий час заснути, і він став порівнювати образ тої амазонки з новою, теперішньою знайомою. Вони ще не збігалися: той образ він нібп сам створив, а цей, здавалось, скорше перетворював його.
Розділ третій
Другого дня вранці, коли ще все було тихо й спокійно, він пішов оглянути дім. Це був найчистіший, найпрекрас-ніший. найдостойніший витвір архітектури, який йому доводилось бачити. "Справжнє мистецтво,— думав він,— це наче добре товариство: воно в найприємніший спосіб примушує нас пізнавати міру, за якою і для якої створено наше внутрішнє життя".
Невимовно приємне враження створили на нього статуї і бюсти, що колись належали його дідові. Він якнайшвидше прагнув побачити картину з недужим королевичем, що й досі була для нього прекрасна й зворушлива. Слуга відчиняв йому різні кімнати; він потрапив у бібліотеку, в кімнату природничих колекцій, в фізичний кабінет. Вільгельм почував себе таким чужим від усіх цих речей. Тим часом прокинувся Фелікс і побіг за ним. Вільгельма турбувала думка, як і коли він отримає відповідь од Терези. Він боявся зустрічі з Міньйоною, а до певної міри і з На-талією. Яке не схоже було його теперішнє становище з тою хвилиною, коли він одсилав листа до Терези і з радісним настроєм увесь віддавався цій шляхетній особі.
Наталія запросила його снідати. Він увійшов до кімнати, де кілька чепурненько вбраних дівчаток, всі на вигляд не старше десяти років, накривали стіл, а старша особа розставляла трунки.
Вільгельм уважно розглядав портрет, що висів над канапою, в якому він наче впізнавав Наталію, хоч подібність була й не повна. Увійшла Наталія, і схожість, здавалося, зовсім зникла, якби не орденський хрест, що був і в Наталії на грудях, і на портреті.
— Я ось роздивлявся портрет,— звернувся він до неї, — і мене дивує, як маляр водночас може бути правдивий і фальшивий. Портрет в загальному дуже схожий на вас, а проте це і не ваші риси, і не ваша вдача.
— Більше можна дивуватися тому,— відповіла Наталія,— що він так на мене схожий. Адже ж це зовсім не мій портрет. Це портрет моєї тітки, на яку я була вельми схожа ще малою. Вона тут намальована в таких літах, як оце зараз я, і з першого погляду кожному здається, ніби це я. Коли б ви знали, що то була за прекрасна людина. Я так багато їй зобов'язана. Кволе здоров'я, можливо, забагато уваги до самої себе і при тому моральна та релігійна боязкість не дозволили їй бути для світу тим, чим вона могла б бути за інших обставин. Вона була світочем, що світив лише небагатьом друзям, а мені особливо.
— Невже це можливо,— сказав Вільгельм по хвилі намислу,— невже це можливо, що та чудова, прекрасна душа, тихі визнання якої зворушили й мене, є ваша тітка?
— Ви читали її записки?
— Так,— відповів Вільгельм,— з великим співчуттям і не без впливу на ціле моє життя. Що найбільше вразило мене в цьому рукописові, то це, так би мовити, чистота побуту не тільки її самої, але і всіх тих, хто її оточував, самостійність її натури і нездатність цієї натури сприймати щось таке, що не гармоніювало б із шляхетним, велелюбним її настроєм.
— Тоді ви,— мовила Наталія,— справедливіші, смію навіть сказати, правдивіші до цієї прекрасної натури, ніж багато інших, кому давали читати цей рукопис. Кожна освічена людина знає, як завзято доводиться боротись і в собі, і в інших з певною брутальністю, скільки їй коштує освіта, бо всяк у певних випадках аж надто піклується тільки про себе, забуваючи, чим зобов'язаний іншим. Як часто добра людина докоряє сама особі, що не досить лагідно поводилася, а проте коли в якій прекрасній натурі виявляється завелика лагідність, завелика сумлінність і, якщо хочете, вона надто себе розвиває, то для неї, здається, нема в світі жодної толерантності, жодної поблажливості. А проте є в світі люди такого роду, що являють собою внутрішній ідеал, зразок, не для того, щоб наслідувати їм, а для того, щоб прагнути до них. Сміються з охайності голландок, а чи була б моя подруга Тереза тим чим вона є, якби перед нею не мрівся такий ідеал в її домашньому житті?
— Отже,— покликнув Вільгельм,— я бачу в Терезиній приятельці ту Наталію, до якої так прихилилося серце її дорогої родички, ту Наталію, яка з юних днів виявляла стільки співчуття, стільки любові до бідних і ладна була кожному до помочі стати! Лише в такій родині і могла виникнути така натура. Яка перспектива відкривається передо мною, коли я нараз оглядаю і ваших предків, і все коло, до якого ви належите.