Але ти не бійся! Особливо небезпечний державний злочинець. В.М.
P.S. Покінчив зовсім з усім, що поза красною штукою. Тепер мій друг мистецтво, і край. А ти кажеш, я не хочу виправитися. Якби випустили, зараз би в хіппі подався. Писана на 6 аркушах цидула.
15/1-1976
Мамо, добридень!
Сів із твердим наміром бодай кількома словами описати свою невеличку Одісею. Але розміркував, що то пахне сведениями не подлежащими, тож руку до Муз не простягнув. Розповідатиму краще про погоду, тему, що задовольняє всі цензури на світі. З місяці в нас було доволі прохолодо. Температура падала до —40 " й нижче. Рятувався, натягуючи все придатне до носіння. Відбувся невеличким катаром і чотириденним перебуванням у ліжку. Дива, але тут є люди, котрі ставляться цілком індиферентно до морозів. Може, й справді, я занадто пещений. Тепер уже навкруг запахло весною. Ну й безглуздя ж!
У затримці листа на мене не гнівайся, бо, як дух свят, не виновата я. В зв'язку із зміною місцеперебування графік мій і порушився *. Тепер іншим збіговиськом всіляких різних буде оточений твій син. Ет, куди життя нас тільки не заводить. Його могутні невтримні вітри кинули мене на новий берег. Чи не розтічеться після цього вусебіч присутність духа, сила волі? Гадаю, ні, бо казав колобок: не злякалися ми дідки, не злякаємося й бабки. Хоч не скажу, щоби надто палахкотів дух протесту в персах (грудях). Однак котиться коло моєї фортуни із завидною усталеністю. Може, тобі здається забагато хвальби чи зарозумілості тих заяв, але то лише зовні. Бо головне суть та переконання в істинності, а від невживання чи вживання слів справа не міняється. Одкровення, яке явилось мені після довгих роздумів, настроює на оптимізм: їжі духовній відтепер завжди віддам перевагу перед усіма іншими цінностями. Та й більше бачиться нічого.
Годі вже теревенити про великі матерії. Краще життя домашнє згадати. Хвилююсь за бабусю, як вона? Чи робитимуть операцію та чи лікують ? Алочка пише, в шпиталі ніби ставляться з відповідальністю, та мене про тоту відповідальність сумніви великі беруть. Сов.медики, як ніде, сильні на світових конгресах, де є змога розповідати про досягнення. Мене ж бо цікавить цілком окремішний момент — стан нашої старенької. Тітка каже, вона скрушно зітхнула на мою обіцянку запросити на свої весілля. То я так, для красного слівця, хай не бере в голову дурного. Мо' й зовсім женитись не буду. Співає ж Ле.Утьосов "как много девушек хороших, как много ласковых имен", а радянський виконавець абичого радити не стане. Так що заспокойте Оксану Ларіонівну й нехай одужує швидше. Дідикові обов'язково сяду (в прямому, не фігуральному розумінні)
* Валерій був переведений до уст. ВС — 389/36, а за деякий час знову повернутий до 35-їзони.
й напишу більшого листа згодом, ось пертурбації минуть, тоді вже. Мені хлопці часто показують у книжках істориків, де є посилання на його праці. А в Історичній Енциклопедії Української РСР виявили похибку. Там написано, що він з 1941 по 1945 р. * працював викладачем Новосибірського педінституту. Питали, то за ким правда: життям чи енциклопедією?А я їм принципово у вічі просто кинув: а як того вимага біжучий момент ? Я такий, коли розійдусь. Краще не чіпай, бо одкоша дам ого-го-го. Твої й тітчині листи до мене надходять помальованими, і це мені якось одразу не сподобалося. Я вживу із свого боку заходів, нехай хоч раз ще покреслять. Але все, що там писалося, зрозумів. Мені навіть якби від тебе давали чистіш папір, і тоді, здається, знав би усі думки. Риба моя! Будь гостинною та милосердною до людей добрих, будь мудрою й обачною також (окрім добрих, бо с й недобрі, лихі). Та, власне, ти й сама даси раду. Радий, що знаєте всі про мій побут, любите мене. Як не дивно, не лише ви. Пише мені ота чорнява циганка, що спав би 'м до полудня — здасться, я всі пісні поплутав ? Та нехай уже буде. Тільки бабусі не показуйте, бо їй буде боляче за мою ущербну мораль. Привітали мене і з зореносної столиці. Щиро зичено успіхів у житті та творчості, а головне, зустріти справжню подругу, леді**. Я на останнє ні мур-мур, тільки подумав: доста було. На Новий рік одержав поштівку й від В.Г. Цього разу лаконічно й без мудрствовань лукавих. Отаке в мене з епістолярією. А чого це пузо мене ігнорує? У шприц із головою пішла, да? То я їй хутенько теє-то як його прополощу. Я їй брат, чи я їй що? Чи вона гадає, як я весь час по тюрмах, дак мені од сестри листа читать не хочеться? Може, отут аж тільки по-справжньому й оцінюєш ласку жіночеську — от! Пузо, а що це ти там цілий рік борюкалася з одним іспитом та двома заліками? Складається враження, у своєму протистоянні ерудиції ти стала мов Дант у пеклі непорушно. Не варто, хотя злого вона не завдасть. А коли несправедливий який викладач, то горе капосному. Підійди до нього на перерві й тихесенько на вухо шепни: "Брат оце незабаром з табору виходить і дуже переживає за моє невстигання по вашому предмету. Казав, конче збирається побалакать із вами. Він у нас дуже справедливість любить, але неврівноважений — страх. До того, як сів, все з ножем не розлучався (то моє хоббі, казав), а тепер не знаю, до чого в нього й душа лежатиме. Писав, що дивився якийсь
*Михайло Марченко 23. VI. 1941 —12.11.1944рр. перебував у
сталінських концтаборах в ув'язненні. ** Нарис "Моя чарівна леді"
італійський детектив, і там людину спершу шнурком душили, а потім розчиняли у ванні з сірчаною кислотою. Справило на нього велике враження. Так я вас прошу, викличте мене ще раз. Дуже хочеться порадувати брата гарною успішністю". Якщо ж у тебе в голові зовсім інше, а саме — хлопці, — то це вже з царини батькових методів впливу — наука не йде без бука. За наявними в мене відомостями, тут у вас не без успіхів, мда, не без успіхів. Ну туди я втручатися не маю права. Аби вскочило щось у мізочок, дістань по с... разочок. Взагалі, мушу відзначити, я перед твоїм фахом благоговію. Бувало, медсестра набере до шприца якоїсь каламуті і ну з простягнутою голкою до мене. Я так серцем стиснуся, а сам гадаю: ну, контра, за що ж ти мене потомственного пролетаря (розумової праці, річ ясна) жадаєш замордувати?А вона йде. Я їй, річ ясна, ні до, ні після нічого лихого не зробив, їй же ж аби вколоти. Втік би од наруги тяжкої, та запізно. Тут вона мене досягає і... бац. Заштрик зроблено. Після нього піднімаєшся завжди, мов побитий. Одягаючи штани, я бурмотів лише: "Готово, парус розпустили". Ну, не буду більше тебе одволікати: тягни науку за вухо. На цьому закінчую. Напишу в перших числах змістовніше, бо поки на карантині нічого сказати не можу. Мамо, ти на цього дописи не відповідай мені. Аж коли я вдруге напишу, тоді вже. Ваші останні листи я отримав: Аллочин від 16 лютого (№ 2), твій від 9 лютого. Хусточку напарфумлену не видали, позаяк не положено. Поклали до речей за зону. Взагалі, полетіть би від мари, як Івасик-Телесик. Чи дійшла в попередньому листі поштівка-вітання Мар'яні? Валерій.