Але заздрість не була єдиною причиною самотнього життя графа де Морсофа. Замолоду він дістав поверхову освіту, як і більшість дітей знаті, які вже потім, ведучи світське життя, знайомлячись зі звичаями двору і виконуючи обов'язки, накинені придворними чинами й посадами, доповнювали недостачу своїх знань. Проте пан де Морсоф емігрував саме тоді, коли для нього почалося це друге виховання, і через те недовчився. Він був з тих, хто вірив у швидке повернення монархії до Франції і, тішачись ілюзіями, на вигнанні гультяював та й годі. Коли було розбито військо принца Конде21, в лавах якого граф показав своє геройство і відданість, він сподівався, що незабаром повернеться під білі штандарти, і не захотів влаштовуватися, як інші емігранти. А може, в нього не стало духу зректися свого гучного імені і заробляти на хліб насущний, бо мозольну працю він зневажав. Сподіванки, покладені на завтрашній день і, мабуть, почуття гонору перешкодили йому вступити на службу в чужій країні. Страждання підірвали його мужність. Довгі переходи пішки натщесерце і ошукані сподівання розладнали здоров'я й послабили дух. Незабаром він зубожів. Якщо в багатьох людей убозтво подвоює енергію, то на інших воно діє подібно до трутизни, і граф належав саме до таких. Думаючи, як бідолашний турський дворянин мандрував пішки шляхами Угорщини і спав там просто неба, як ділив шмат баранини з пастухами князя Естергазі,— він зроду не взяв би ласкавого хліба від їхнього господаря і сотні разів відмагався від милостині, пропонованої від ворогів Франції,— я не відчував неприязні до цього емігранта, навіть коли побачив, який він смішний у своєму чванстві. Сивина пана де Морсофа розповідала мені журливу повість його життя, і я надто співчував вигнанцям, щоб гудити їх. На чужині у графа де й поділися веселощі, притаманні французам і зокрема туренцям; він став похмурий, сумний, захворів, і його з жалю лікували в якомусь німецькому шпиталі. У нього сталося запалення очерев'я, хвороба часто смертельна: вона, навіть як її вилікувати, погано впливає на вдачу і майже завжди доводить людину до іпохондрії. Любовні романи пана де Морсофа, таємницю яких я відгадав, хоча вона й була схована на дні його серця, не лише підірвали снагу вигнанця, а й згубно позначилися на його нащадках. По дванадцяти роках поневірянь він знову побачив Францію, куди йому дозволено було вернутися декретом Наполеона. Коли, погідного вечора перейшовши міст через Рейн, бідолаха уздрів дзвіницю страсбурзького собору, він мало не зомлів.
— Франція! Франція! Ось вона, Франція! — заволав він, за його власними словами, мов дитина, яка кричить у маренні: "Мамо! Мамо!"
Родився він багатий, а тепер зубожів; готуючись до того, щоб командувати полком або стати губернатором, він утратив владу і не мав майбутнього; колись здоровий і міцний нівроку, він вернувся недужий і кволий. Опинившись без освіти у країні, де за цей час так змінилися і люди, і речі, далекий від усього нового, граф збагнув: він позбувся не лише тілесних, а й духовних сил. Навіщо йому гучне ім'я, коли маєтку нема. Непохитні переконання, геройське минуле, пов'язане з військом принца Конде, колишні знегоди, сумні спогади, підірване здоров'я — все це загострило його уразливість: а хто ж у Франції, країні дотепників, простить цю людську хибу? Ледве живий з утоми, добрався він до Мена, де випадково, як-не-як громадянська війна, революційний уряд забув продати заможну ферму Морсофів, а орендар зберіг її для законного власника, записавши на своє ім'я. Коли герцог де Ленонкур, сусід, дізнався про графове повернення, він дав йому притулок, поки той не влаштує собі оселі. Ленонкури виявили чимало шляхетності й великодушності до графа, і той трохи оговтався під час цього першого перепочинку і постарався приховати від навколишніх свої болячки. Ленонкури втратили свої колишні величезні маєтки, а знатного роду пан де Морсоф був цілком до пари їхній дочці одиначці. Молода дівчина не лише не дала одкоша цьому хоровитому й підстаркуватому графові, якому тоді минуло тридцять п'ять років, але нібито пішла за нього з радістю. Заміжжя давало їй змогу жити з тіткою, герцогинею де Верней, сестрою князя де Бламон-Шоврі, яка любила її як мати.
Пані де Верней, щира приятелька герцогині Бурбонської, належала до релігійного товариства, душею якого був туренець Сен-Мартен, на прізвисько Філософ Недовідомий22. Учні цього філософа прагнуть здобути чесноти, розхвалювані умоглядною філософією ілюмінізму23. Це містичне вчення відкриває доступ до божественних світів, пояснює буття як низку перетворень для підготовки людини до високої долі, визволяє поняття обов'язку від принизливого підкорення законам і вчить зустрічати прикрощі життєві з квакерською24 сумирністю, викликаючи в серцях вірних якусь немов братню любов до ангела-охоронця, що витає на небесі. Це своєрідний стоїцизм, зміцнений вірою в прийдешнє. Дійова молитва і чиста любов — такі засади цієї доктрини, і вона, сягаючи за межі церкви римсько-католицької, наближається до християнської церкви перших віків. А проте панна де Ленонкур залишилася в лоні апостоличної церкви, якій зберігала вірність, попри все, і її тітка. Натерпівшись лиха в Революцію, герцогиня де Верней на схилку життя вкинулася в ревну святобливість, яка, за словами Сен-Мартена, пролила і в душу її небоги "світло небесної любові і єлей радощів духовних". По тітчиній смерті графиня кілька разів приймала в себе цього проповідника миру й чесноти в Клошгурді, де він часто бував і колись. Живучи в неї, він дбав про видання своїх нових книжок у пана Летурмі в Турі. Мудра, як і всі старі жінки, які пройшли тіснинами життя, пані де Верней ще перед весіллям своєї улюблениці подарувала їй Клошгурд: хай у графині буде своє гніздо. З добротою літніх людей, яка буває бездоганною, коли вони направду добрі, герцогиня віддала їй усе, залишивши собі тільки кімнатку над своєю колишньою спальнею, де оселилася графиня. Нагла смерть пані де Верней потьмарила медовий місяць молодят і залишила незатертий печальний слід у всьому Клошгурді і в забобонній душі графині. І все ж перші дні перебування в Турені були для пані де Морсоф єдиними днями, коли через брак щастя вона вперше тішилася супокоєм.