Летіть, хрущі

Страница 4 из 43

Крістіне Нестлінгер

І ось настав день, коли сирени на дахах завили о п'ятій годині ранку, даючи сигнал тривоги. О сьомій вони знов завили, а тоді ще й о восьмій. Опівдні вже вила тільки одна сирена. Решта сирен лежали потрощені на купах уламків, цегли, шматків тиньку, поламаних дверей, вибитих вікон та повалених димарів. Батько казав, що нам усе-таки пощастило, бо американці не кидали запалювальних бомб.

Ми сиділи вже десять годин у льоху. І всі були голодні. Але ніхто не зважувався принести з дому їжі. Кожен боявся вийти з льоху.

В льоху не було туалету. Люди справляли свою потребу в кутку. Шурлі Берґер співав:

— У лісі при галяві військо наше браве, хоч праворуч ні солдата, а ліворуч ні гармати, ми не кинемо стріляти!

Пані Бренер обурив його спів, і вона знов жалісливо завела своє "якби вождь почув це". Пані Берґер, мати Шурлі, глянула на неї і спроквола сказала:

— Знаєте, що я хотіла б від вашого вождя? Хай він поцілує мене в одне місце!

Усі в льоху схвально закивали головами.

Коли бомба влучила в наш дім, засвистіло, затріщало й захиталося не дужче, ніж годину тому, як розвалився сусідній будинок. Але весь льох наповнився курявою з тиньку, він почав осипатися зі стін, і навіть упало кілька цеглин. Одна цеглина влучила в голову панові Бенедиктові. Він перелякався й кинувся до виходу, нестямно вимахуючи руками, відштовхуючи всіх, хто заступав йому дорогу. Мене також боляче вдарив у живіт.

Наша сусідка закричала:

— Нас засипало! Ми поховані живцем! Ми вже ніколи не вийдемо звідси!

То була неправда. Нас не засипало. Двері до льоху були видерті з завісів і лежали на сходах, а на дверях — чавунна ванна, труба від неї, пташина клітка нашої кастелянші (порожня), цегла і сміття. Але все те можна було легко прибрати.

Наш будинок скидався на понівечений ляльковий дім. Половина його завалилася, а друга половина стояла сиротою, сама, як палець, з кімнатами без однієї стіни. Сходової клітки також не було.

Пані Бенедикт не могла зрозуміти своїх сусідів: на третьому поверсі стояла, придавлена до рожевої стіни в кімнаті, її одежна шафа, і ніхто не хотів дістати для неї звідти зимове пальто. Я вилізла на величезну купу уламків і сміття, хоч на неї і не дозволяли вилазити, бо можна було впасти. Та на мене ніхто не звернув уваги. Серед сміття й уламків було багато знайомих мені речей. Маятниковий годинник пана Бенедикта, наша зелена завіса з кухні, сусідчина велика зелена пляшка на воду для полоскання горла й частина оксамитової софи пані Бренер. Я знайшла коліщатко від іграшкового возика, тільки не певна була, що то від мого. І знайшла велику білу коробку. В ній лежало дванадцять різнокольорових блискучих кульок на ялинку, загорнених у дерев'яну вату, і жодна не розбилася. Я розгрібала пальцями покришену цеглу, віддирала тріски від балок, витягала з грудок тиньку клаптики очерету, обережно обмацувала пальцем уламки скла.

Купа, на якій я сиділа, була десь п'ять метрів заввишки. Раніше наш будинок був чотирнадцять метрів заввишки. Я надумала знайти десь жердину, п'ятиметрову жердину. Приблизно за п'ять метрів піді мною мало бути моє ліжко. Чи, може, я сиділа над кухнею?

Мені хотілося пити. Через куряву з тиньку. Вона заліпила мені губи, язик, горло. Я злізла з купи.

Бабусине помешкання було в тій частині будинку, що не завалилася. Половини кухні не було, але кімната лишилася цілою. Через усю стелю в кімнаті пролягла глибока тріщина. Моя сестра не хотіла заходити до кімнати. Боялася тріщини. Дідусь лишився з нею в половині кухні. Ми з бабусею зайшли до кімнати. Бабуся визбирала черепки з розбитих горщиків на квітки, повитягала уламки скла з віконних рам, повитирала куряву з меблів. Я сиділа на ліжку. Воно також було все в куряві. Я дивилася на тріщину в стелі.

Мати пішла до пункту допомоги, аби отримати довідку про те, що наш будинок розбомблено. Та довідка була важлива. На неї можна було отримати вовняну ковдру, нове вбрання, а може, й черевики зі шкіряними підошвами. Але тільки тоді, як можна буде довести, що знищено геть усе.

Батько пошкандибав до шпиталю, о п'ятій годині він мав бути там. Він шкандибав іще дужче, ніж завше. Коли прибирали сміття, йому на ноги з гнійними виразками впало кілька шматків тиньку. Бабуся висунула голову у вікно з вибитим склом, глянула вслід батькові й замурмотіла,— а що була глухувата, то замурмотіла дуже гучно:

— Сердешний Буа, сердешний Буа, сердешний Буа...— А тоді крикнула на весь голос: — Гей ви, сволото! Собаки! Злочинці! Що ви зробили з моїм Буамом! Злочинці!

Дідусь убіг із половини кухні й відтяг бабусю від вікна.

— Юлі, Юлі,— заходився він умовляти її,— Юлі, перестань! Квартал обходить варта!

Бабуся кинулась долілиць на стіл і почала гамселити по ньому кулаками. Ноги її теліпалися в повітрі. Вона кричала:

— Злочинці, злочинці...

Дідусь спробував затулити їй рота. Бабуся вкусила його за руку. Дідусь зойкнув: —Ой!

Бабуся затихла. Вона більше не кричала й не гамселила кулаками. Й ноги її вже не теліпалися. Вона лежала на столі і плакала. Дідусь скинув їй окуляри з носа. Тоді витяг із кишені штанів носовичка й подав їй.

Повернулася з пункту допомоги мати. Вона взяла довідку і принесла дві ковдри. Черевиків і вбрання вже не було. Я й далі дивилася на тріщину. Поволі стемніло. Я вже добре не бачила тріщини. Але конче мусила дивитися на неї. Я крикнула:

— У кімнаті надто темно! Увімкніть світло! А то тріщина поширшає! А то все впаде на голову!

Мати сказала, що електричні дроти порвалися, і гасова лампа також розбилася, і в нас немає жодної свічки. Та бабуся все-таки знайшла недопалок свічки й засвітила його. Пломінчик блимав, бо у вікнах не було жодної цілої шибки й до кімнати завівав вітер. Бабуся вилізла з недопалком свічки в руці на стіл і підняла його догори. Тріщина на стелі не поширшала. Я заснула.

4

ПАНІ ФОН БРАУН. ВІЛЛА ПАНІ ФОН БРАУН. ПРОПОЗИЦІЯ

Другого ранку до нас завітала пані фон Браун. Я прокинулася на бабусиному ліжку. Біля мене лежала сестра. Вона ще спала і стогнала уві сні. Ніздрі в неї були забиті курявою, чоло аж посіріло від неї.

Пані фон Браун, з червоним гачкуватим носом, у плюшевому пальті, стояла серед кімнати.