-Тридцять шість? — перепитав Кон.— Десять, десять, десять і шість?
Я зрозуміла, що дуже розігналася, і сказала:
— Двадцять.
Із цим Кон погодився.
24
СТАРШИНА. ПОСТРІЛ І ЩЕ ОДИН ПОСТРІЛ. СЕСТРИНЕ ЗМАГАННЯ
Потім настав день — спершу я вважала його за нещасливий, а тоді за щасливий,— коли мене збудив крик. Я не любила такого. Крик і ревіння вранці не віщували нічого доброго.
Старшина ревів. Іван, офіцер карної частини, кричав. У той крик і ревіння вплітався Людмилин вереск. Мабуть, старшина знов цілу ніч пив і тепер його ревіння дратувало Івана, а Людмила намагалася пригасити їхню сварку.
Я встала з ліжка. Сестрине ліжко було порожнє. Сестра лежала між матір'ю і батьком на їхньому широкому ліжку, мати гладила її і пошепки заспокоювала — все через ту сварку росіян.
Вікно стояло відчинене. Я сіла на підвіконня. Піді мною була чотирикутна тераса. Крик долинав із кімнати за дверима, що виходили на терасу. То була кімната Івана й Людмили. Я вихилилася з вікна. Двері на терасу відчинилися, і з них вийшла Людмила. Вона мала кумедний вигляд. Звичайно вона заплітала волосся в товсту косу і закручувала її на потилиці. Тепер волосся було розпущене і висіло пасмами аж до стегон. Вона була в самій нічній сорочці, шовковій, рожевого кольору, наче шкіра у свині. Під рожевим шовком двигтіли величезні, як гора, груди і ще більші сідниці. Людмила
переступала з ноги на ногу. Мабуть, долівка на терасі була холодна. Людмила дивилася на двері до кімнати.
Тоді на терасу вийшов Іван. На ньому взагалі не було нічого. Він був зовсім голий. Це мені сподобалося. А ще більше сподобалося, що голий Іван штовхав перед собою старшину. Старшина був одягнений. І п'яний. Такий п'яний, що не міг устояти на ногах. Іван тримав його за коміра. Вивівши старшину на терасу, Іван турнув його ногою в зад. Старшина впав. Іван підвів його за комір. Старшина похитнувся, але встояв на ногах. Іван знов турнув його. Старшина, спотикаючись, ступив крок і знов упав. Іван знов підвів його й турнув, той знов упав, потім те саме відбулося знову.
Так Іван провів старшину через усю терасу. А біля кам'яних східців, що вели в садок, турнув його найдужче. Старшина перелетів через усі чотири східці й лишився лежати серед пагіння плюща. Людмила крикнула вслід йому щось лайливе і посварилася кулаком. її могутні груди так двигтіли, що аж страшно було дивитися. Іван плюнув у той бік, де лежав старшина, і вернувся з Людмилою до своєї кімнати. Я почула, як вони замкнули двері. Двічі обернули ключа в замку.
Батько з матір'ю спитали з ліжка, що там унизу сталося. Я розповіла про все. Вони підійшли до вікна, щоб поглянути на старшину в заростях плюща.
— Він скрутив собі в'язи? Він мертвий? — спитала сестра.
— На жаль, ні,— буркнула мати.
Старшина саме заворушився і спробував підвестися. Але не зміг. Він рачки поліз через плющ. Там, де плющ кінчався, стояла маленька кам'яна лава. Старшина зіп'явся на неї, спершу ліг долілиць, тоді перевернувся і сів.
— Тепер він зразу засне,— сказав батько.
Та він помилився. Старшина не заснув, а встав.
— Тепер знов почнеться веремія,— сердито мовила мати.— Невже те стерво ніколи не дасть людям спокою?
— Він іде геть! — із полегкістю сказала сестра.
Старшина, похитуючись, подався стежкою, наткнувся на грушу, обняв її, тоді відпустив, і раптом у руці в нього з'явився пістолет. Новий пістолет. Старий, той, що з тачки, лежав у батька під матрацом. Він забрав його з тачки.
Старшина відштовхнувся від груші і з пістолетом у руці почалапав хитаючись далі.
— Відступімо від вікна! — мовила мати.
— Він не влучить у нього,— сказав батько.
Я лишилася біля вікна. Хотіла побачити, як старшина дійде до брами. Та він пішов не до брами. Куди він надумався йти?
Не може бути! Це підлість! Кон же нічого не зробив йому! Що він хоче від Кона? Чому він усе ближче підходить до альтанки?
Я схопила батька за руку і спитала:
— Він преться до Кона? Батько кивнув головою.
— Наче так. Боягузливе стерво!
Старшина спинився перед дверима альтанки, щось крикнув і вдарив у них ногою. Двері були тонкі, з овальним заскленим віконцем угорі. Старшина ще раз ударив ногою у двері. У них з'явилася велика дірка, але не така, щоб він міг пролізти в неї. Старшина вистрілив. Вистрілив двічі в замок. Двері відчинилися. Старшина зайшов до альтанки.
— Я не можу на це дивитися, не можу витримати цього,— сказала мати.
Вона відійшла від вікна й сіла до столу. Я пішла за матір'ю і сіла біля неї. Звідти також було чути, як репетує старшина. Кона не було чути.
Потім пролунав постріл. І ще один. Мати затулила вуха.
— Один постріл був у вікно,— сказав батько.
— А другий? — спитала я. Мені було дивно, що я взагалі могла говорити.
Батько не знав, куди був націлений другий постріл. Старшина вже не кричав, у садку було тихо. Мати відтулила вуха.
— Що там?
— Ніщо не ворушиться,— відповів батько.
— Зовсім ніщо?
— Зовсім ніщо.
Я заплакала. Не могла витримати.
— Та перестань, тобі ж нічого не сталося,— сказала мати — Старшина не прийде сюди.
— Кон,— схлипнула я,— Кон! — Більше нічого я не могла сказати, лише "Кон" та й "Кон".
Мати якусь хвилину дивилася на мене й кусала нігтя на великому пальці. Тоді мовила:
— Твоя правда!
Вона встала з-за столу, підійшла до дверей і заговорила не до мене й не до батька чи сестри, заговорила сама до себе.
— Усі боягузи, свинота! Всі! Удають, що нічого не чують. Бояться, а ще й чоловіки! І наш чудовий майор, наш герой, мабуть, затулив вуха ватою!
— Що ти хочеш робити? — запитав батько — Не будь дурна! Тобі не можна йти туди. Той ідіот застрілить тебе. Це ж чисте божевілля!
Мати тримала руку на клямці дверей. Не видно було, щоб вона боялася. І я не боялася за неї. Вона повинна була щось зробити для Кона!
— Як він застрілить тебе, ти також нічого вже не зміниш! — крикнув батько — А в нього ще принаймні дві кулі є!
Мати вже була за дверима.
Батько хотів іти за нею, проте сестра міцно вчепилася в нього й заверещала:
— Не йдіть! Не кидайте мене саму! Будьте тут! Не йдіть, будьте тут!
Однією рукою сестра міцно трималася за батьків пуловер, а другою так само міцно за своє ліжко. Проте батько все-таки намагався вийти з кімнати. Він протяг трохи за собою сестру разом із ліжком. Потім воно застрягло між ліжком батьків і столом.