Легенди Львова

Страница 16 из 60

Винничук Юрий

– Що, вже пора?

– Ні! Не пора, – заспокоїв його лицар, який найняв коваля. – А ти поквапся, ковалю. Світанок не за горами.

Аж ось нарешті останнього коня підковано і Процик полегшено розігнув спину.

– Кінець роботі, – сказав лицар. – Тепер позбирай всі зужиті підкови в один лантух. Це твоя винагорода.

Коваль слухняно позбирав старі підкови, серед яких були такі тонкі, як листя, а в душі чув жахливий розпач. Оце таку платню дістав за тяжку працю! Старі підкови! Знову родина буде голодна.

Поклав до лантуха своє ковальське знаряддя, закинув собі на спину й рушив коридором до виходу.

– Пам'ятай, що про свою пригоду заборонено тобі хоч би й словом обмовитися до самого дня смерти. Аж як будеш чути, що маєш покинути цей світ, тоді розкажеш, – сказав лицар на прощання і вдарив мечем у скелю. – Ну, з Богом!

Коваль вийшов на холод і почув, як зашурхотіло каміння. Гора знову замкнулася. Йшов, грузнучи в снігу, і всю дорогу журився, що так напрацювався, а в нагороду лантух заліза дістав. Така вже, видно, його доля бідацька. Те старе залізо можна буде перекувати. Але доки морози не спадуть, годі про заробіток мріяти.

З такими невеселими думками прийшов коваль до хати і з гуркотом скинув лантух на долівку. Сів тяжко на лаві, а діти обступили лантух і щебечуть:

– А що там, татку? Що ти таке приніс?

– Подивіться, як вам цікаво. Жінко, постели мені, нехай передрімаю, бо ноги вже не тримають.

– Я тут бобу трохи зварила, – сказала жінка. – З'їж щось. Чи той пан тобі добре заплатив?

– Ой. заплатив, заплатив… Бодай йому…

І не доказав. Бо якраз діти розв'язали лантуха і на підлогу вивалилося щире золото. Ті старі зужиті підкови виявилися не з заліза, а з золота!

– Господи! – сплеснула руками жінка.

Діти стрибали від утіхи – які гарні іграшки!

Коваль кинувся до мішка, а він весь ущерть наповнений золотими підковами.

– Таки не здурив! Тепер у нас ніколи біди не буде.

Так воно й сталося. Процики збудували нову кузню, купили собі поле худобу і щасливо господарювали, лиха не знаючи. Ніхто не міг у Процика правди вивідати, з чого він розбагатів. Аж перед смертю свого пригоду оповів. Так ото вона й до нас дійшла.

ЗИМОРОВИЧ

ОПОВІДІ ПРО СЛАВНОГО ЛЬВІВСЬКОГО ПОЕТА ВАРФОЛОМІЯ ЗИМОРОВИЧА

Варфоломій Зиморович прийшов на світ 20 серпня 1557 року в затишному будинку на Глинянській вулиці в родині каменяра. Все життя жив у Львові, де написав історію міста, а також багато віршів. За свій розум і дотепність кілька разів вибирався на посаду війта. Прожив довге і сповнене пригод життя, помер в 1677 році.

Коли Зиморович став бургомістром, йому довелося розбирати чимало судових справ, а що чинив це дуже спритно, львів'яни переповідали їх і тішилися, що дав їм Бог такого мудрого і справедливого бургомістра.

ІСТОРІЯ З ОЛІЄЮ

На Ринку мешкав один багатий купець у двоповерховій камениці, а під ним у підвалі – бідний швець. Купець багато разів намагався виторгувати у бідняка його підвал, але той не бажав і слухати.

Тоді купець вирішив схитрувати. Домовився з шевцем, що поставить у нього десять бочок олії на зберігання, а за те йому заплатить. На таку пропозицію швець погодився.

Але хитрість полягала в тому, що тільки п'ять бочок були повні, а п'ять – напівпорожні. І от за якийсь час купець іде до своїх бочок і з жахом буцім-то виявляє, що його обкрадено.

– Де моя олія? Це грабунок!

Бідолаха швець не міг отямитися від несподіванки. Усе життя прожив чесно і винен був хіба одному Господу свою душу.

Та що робити! Мусили стати перед судом у Ратуші. Лавники ознайомились зі справою і розвели руками. Виходить, що швець і справді обікрав купця, який вимагав тепер, щоб йому віддали підвал.

Одному панові війту та справа видалася нечистою.

Він поміркував і звелів вилити олію з повної і неповної бочок та подивитися, де буде більше осаду. Якщо бочки були поставлені до підвалу повними і швець крав олію, то в неповній бочці буде осаду стільки ж, як і в повній.

Та виявилося, що в повній осаду було удвічі більше. І тепер усім стало ясно, що ті п’ять бочок були відразу наполовину заповнені.

Мусив купець з ганьбою покинути Ратушу та ще й заплатити велику куну (себто штраф) як магістрату, так і шевцеві.

ҐВАЛТ

Одна вдовичка, вирішивши поживитися надурняк, подала до суду на одного перекупника, нібито він її зґвалтував.

Зиморович викликав обох і питає в чоловіка:

– Чи правда це, що ти вчинив?

– Йой, та що вона каже! Я й пальцем її не рухав.

– А я таки думаю, що рухав, – сказав Зиморович. – І ось моя порада: негайно виплати цій жінці п’ятдесят талярів.

То була значна сума, але перекупник не сперечався, бо знав, що за ґвалт міг потрапити до в'язниці. Тому відразу й заплатив. А хитрій вдовичці тільки того й треба, взяла гроші й гайнула.

Коли вона пішла, Зиморович сказав:

– А знаєш, певно я помилився. Біжи за нею та відбери свої гроші назад.

– А мені за те нічого не буде?

– Не буде, слово війта. Не відпускай її, доки не забереш гроші, і вертай сюди. Перекупник наздогнав жінку і почав у неї вимагати гроші, але та й слухати не хоче. Він схопив її за руку і не дає проходу. Тоді вдовичка розлютилася не на жарт і сама схопила того чоловіка за руку та потягла назад до Ратуші.

– Ваша милість! – репетувала вона. – Ви погляньте на цього розбишаку! Посеред вулиці напастує мене і хоче відібрати гроші назад.

– Ну і як, чи вдалося йому відібрати гроші? – спитав Зиморович.

– Де там! Гроші при мені. Я ще можу себе захистити від таких піциків!

– О, видите? То ви баба-грім!

– Аякже! – тішилась вдовичка, нагородивши зляканого перекупника штурханом.

– Шкода тільки, що ви не зуміли себе захистити, коли він вас ґвалтував. Ці слова, наче громом, вразили жінку і вона збагнула, що попалася на брехні.

– Коли він не зміг навіть грошей забрати, а натомість ви його сюди за руку приволокли, то як же міг він таку дебелу молодицю зґвалтувати? Ви є брехуха і за брехню дістанете десять канчуків.

ЗАГУБЛЕНІ ДУКАТИ

Цікава історія трапилася з одним грецьким купцем, що привіз до Львова вино.

На торзі, що відбувався на Ринку, він загубив мішечок золотих дукатів. Йому порадили найняти галайкала, який буде ходити туди й сюди й кричати, що хто знайде гаман з грішми, то дістане винагороду: десять дукатів.