ПУГУПУГУС ПУГГ
Книга перша
1
В місті Дамме, у Фландрії, коли травень уквітчав білим цвітом кущі глоду, у Клааса народився син Уленшпігель.
Кума-повитуха Катліна сповила його в теплі пелюшки і, оглянувши йому голову, показала плівку.
— В сорочці народився, під щасливою зіркою, — радісно мовила вона.
Але одразу й забідкалась, побачивши чорну плямку на плечі.
— Ой леле! — заголосила вона. — Це ж знак від диявольського пазура.
— Значить, добродій Сатана дуже рано сьогодні встав, — озвався Клаас, — коли вже встиг позначити мого сина…
— Та він ще й не лягав, — сказала Катліна, — бо півень тільки-но будить курей.
І вона вийшла, передавши немовля Клаасові.
Тоді світанок прорвав нічні хмари, ластівки защебетали, швидко заширяли над луками і пурпурове сонце явило на обрії своє сліпуче лице.
Клаас відчинив вікно і промовив до Уленшпігеля:
— Сину мій, в сорочці народжений, ось пресвітле сонечко вітає землю фландрську… Подивись на нього, якщо можеш. І коли згодом тебе обсядуть сумніви і ти не знатимеш, як чинити, запитай у нього поради! Воно ясне і гаряче: будь щирий, як його світло, і добрий, як його тепло.
— Клаасе, чоловіче мій, — сказала йому Сооткін, — ти ж повчаєш немовля нетямуще. Йди-но краще пити, синку.
І мати простягла немовляті свої прекрасні природні міхи.
2
Поки Уленшпігель ссав її груди, прокинулось усе птаство в полі.
Клаас, в'яжучи хмиз, дивився, як його дружина годує Уленшпігеля.
— Жінко, — запитав він, — а чи досить у тебе молочка?
— Глеки-то повні, — відповіла вона, — але не повна моя радість.
— А чого ж то в такий щасливий день ти ніби сумна?
— Бо думаю, — мовила вона, — що в нас і ламаного шеляга вже нема в гаманці, який он висить порожній на стіні.
Клаас зняв гаманця зі стіни, але хоч як його трусив, а приємного дзенькоту не чутно було. Це його дуже збентежило. Проте йому хотілося заспокоїти дружину:
— Та чого ти турбуєшся? Хіба нема в нас у скрині пирога, що вчора принесла Катліна? А ще он лежить чималий шмат яловичини, з якої принаймні на три дні дитині молока вистачить. А торбина сухої квасолі, що стоїть у кутку, хіба вона пророкує голод? А це що, привид чи горнець з маслом? А на горищі мана чи яблука вишикувались рівненько десятками, як до бою? І чи не обіцяє нам веселої гулянки оце товсте барильце брюггського пивця, доброго трунку, що зберігається в його черевці?
— То треба ж буде ще, — мовила Сооткін, — і священикові дати два патари[16] за хрестини та на церкву флорин[17].
На цьому слові увійшла Катліна з великим пучком польових трав і сказала:
— Я принесла немовляті, в сорочці народженому, дягелю, що оберігає від розпусти, і кропу, що відганяє нечисту силу…
— А чи немає в тебе часом такої трави, — запитав Клаас, — що принаджує флорини?
— На жаль, нема, — мовила вона.
— Ну, — сказав він, — тоді я піду подивлюся, чи нема її в каналі.
Він узяв сітку, вудочку і вийшов з дому, певний, що в таку ранню пору нікого не зустріне, бо ще було з годину до oosterzon'у[18], як називають у Фландрії шосту годину ранку.
3
Клаас прийшов до Брюггського каналу неподалік від моря, насадив принаду на вудочку, закинув її в воду і поставив сітку. Він побачив, що по той бік каналу, на купці черепашок, спить мов убитий якийсь добре вдягнений хлопчина.
Від шуму, що зчинив Клаас, він прокинувся і хотів дременути, боячись, чи не сторож то нічний натрапив на нього, щоб забрати в steen[19] як волоцюгу. Але заспокоївся, впізнавши Клааса, коли той гукнув до нього:
— Хочеш заробити шість ліарів[20]? Тоді гони рибу до мене.
Хлопчина, вже з невеличким черевцем, вліз у воду і, озброївшись довгою очеретиною з пишною китицею на кінці, став гнати рибу до Клааса.
Закінчивши рибалити, Клаас витяг свою сітку й вудочку і, перейшовши через шлюз, наблизився до хлопчака.
— Це ж тобі, — сказав він, — дали ім'я Ламме при хрещенні і прозвали Гудзак[21] за твою лагідну вдачу? Ти живеш на Чаплиній вулиці за собором? Як же це воно вийшло, що такий славний хлопчина, так гарно вдягнений і спить надворі?
— Ох, дядечку, — відповів хлопчина, — дома в мене є сестриця, молодша на рік, але коли хоч трохи посваримось, то дуже мене лупцює. А я ж не смію бити її по спині, бо їй болітиме, добродію. Ось учора за вечерею я був такий голодний, що почав вимазувати пальцями дно миски, в якій було м'ясо з квасолею, а вона також хотіла цього трохи. Але його не досить було і мені самому, добродію. Коли вона побачила, що я вже й підливу облизую на губах, бо дуже була смачна, то як не сказилась і таких духопеликів мені надавала, що я ледве втік із хати.
Клаас запитав у нього, що ж робили батько й мати, коли вона його лупцювала.
Ламме Гудзак відповів:
— Мій батько поплескав мене по одному плечу, мати по другому, і обоє сказали: "Дай відкоша, боягузе". Але я не хотів бити дівчинку і втік.
Раптом Ламме зблід і аж затремтів увесь.
Клаас побачив, що до них наближається висока жінка, а біля неї йде дівча, худе і зле на вигляд.
— Ай! — скрикнув Ламме, схопившись за Клаасові штани. — Ось моя мати й сестра, вони, певне, мене шукають. Обороніть мене, пане вугляр.
— Стривай-но, — мовив Клаас, — на ось тобі спочатку твої сім ліарів, і тоді сміливо ходімо до них.
Побачивши Ламме, мати й сестра кинулись були до нього з кулаками: мати — бо дуже турбувалась за сина, сестра — бо так уже звикла.
А Ламме, сховавшись за Клааса, крикнув:
— Я заробив сім ліарів, я заробив сім ліарів, не бийте мене!
Але мати вже обіймала його, тим часом як дівча силою хотіло розтулити руку, щоб одібрати гроші. Та Ламме кричав:
— Це мої, не дам! — І міцно затискав кулак.
Тоді Клаас добре сіпнув дівчинку за вухо й сказав:
— Коли ти мені ще хоч раз посваришся з братом, — він же в тебе добрий і лагідний, як ягня, — то я вкину тебе в чорну вугляну яму, і там уже не я схоплю за вуха, а червоний чорт із пекла, він роздере тебе на шматки своїми великими пазурами і довгими, як вила, зубами.
Почувши таке, дівчинка не посміла ні глянути на Клааса, ні підійти до Ламме, а сховалася за материну спідницю. Але, йдучи до міста, вона всюди кричала:
— Вугляр мене бив, у нього в льоху сидить чорт!
А проте брата вже більше не била, хоч, підрісши, примушувала його працювати за себе. А лагідний простачок охоче її слухався.