Раптом виплив пічкур, спочатку обнюхав крихту, потім торкнувся до неї носом, а тоді широко роззявив свою невинну пащу, гадаючи, що хліб сам туди стрибне. Але тоді, як він дивився вгору, стрілою налетіла на нього зрадлива щука і миттю проковтнула його.
Так само вчинила вона і з коропом, який ловив мошкару на лету, не маючи й гадки про небезпеку. Добре пообідавши, щука зупинилась нерухомо під поверхнею, щоб відпочити, зневажаючи риб'ячий дріб'язок, який, помітивши її, враз розтікався на всі боки. Коли вона отак спокійно і поважно спочивала, на неї раптом, як блискавка, налетіла, роззявивши пащеку, друга щука, голодна й ненажерлива.
І почався між ними шалений бій. З роззявленими пащеками наскакували вони одна на одну; вода зачервоніла від крові. Тій, що вже пообідала, було важче захищатися, ніж голодній нападати. Голодна, відскочивши назад, наче куля, кинулась на супротивницю і попала їй просто в широко роззявлену пащеку та й застряла там більшою половиною своєї голови. Супротивниця хотіла звільнитись від неї, та не змогла, бо зуби в щуки загнуті назад. І обидві вони почали жалюгідно вовтузитись у воді.
Отак зчепившись, вони не помітили міцного гачка на волосіні, який, вп'явшись у плавець ситої щуки, витяг її з води разом із супротивницею і кинув обох на траву без усякої шаноби.
Уленшпігель, патраючи їх, мовив:
— Щупачки мої хороші, ви, немов імператор і папа, їсте один одного. А я — народ, який, поки ви б'єтеся, з божою поміччю — обох вас на гачок!
47
Тим часом Катліна й досі жила в Боргергауті, бродила по околиці і все говорила: "Гансе, мужу мій, вони палили вогонь на моїй голові. Пробий в ній дірку, щоб душа моя могла вийти. Ах, вона там стукає безперестанку, і кожний удар — це пекучий біль".
Неле доглядала божевільну матір і біля неї думала журливу думу про свого коханого Уленшпігеля.
А в Дамме Клаас в'язав оберемки дров, продавав свій вугіль і не раз сидів зажурений, згадуючи, що вигнаний Уленшпігель довго ще не зможе вернутися до рідного дому.
Сооткін теж цілими днями сиділа біля вікна і виглядала, чи не йде її син Уленшпігель.
А Уленшпігель, дійшовши до околиці Кельна, уявив собі, що в ньому є нахил до садівництва.
От він і став на роботу до Яна де Цуурсмуля, колишнього капітана ландскнехтів, який мало не був повішений, але відкупився і відтоді страшенно боявся прядива з коноплі, що по-фламандському зветься kennip.
Одного разу Ян де Цуурсмуль повів його на своє поле, щоб загадати йому роботу, і там побачив сусідню ділянку, геть зарослу зеленим kennip'ом.
Ян де Цуурсмуль сказав до Уленшпігеля:
— Кожного разу, як де побачиш цю гидку рослину, то пам'ятай, що її треба знищити, запаскудити, бо це знаряддя колесування й вішання.
— Гаразд, — відповів Уленшпігель.
І ось одного разу, коли Ян де Цуурсмуль сидів за столом і випивав зі своїми друзями по чарці, кухар сказав Уленшпігелеві:
— Йди-но до льоху і принеси zennip (тобто гірчицю).
Уленшпігель, для капості, вдав, ніби замість zennip почув kennip, напаскудив у горщик з kennip'ом і подав його, посміхаючись, на стіл.
— Чого ти смієшся? — запитав його Ян де Цуурсмуль. — Думаєш, що наші носи мідяні? Їж сам такий zennip, коли такого наготував.
— Волію краще печеню з корицею, — відповів Уленшпігель.
Ян де Цуурсмуль схопився, щоб дати йому чосу.
— Та тут же в горщику з гірчицею лайно!
— Хазяїне, — мовив Уленшпігель. — Чи ви ж забули, як я ходив з вами на поле? Там ви мені наказали, показуючи на zennip: "Скрізь, де лише побачиш цю рослину, запаскудь її, бо вона є знаряддя колесування і вішання". Отож я її й запаскудив, baes[76], запаскудив, як тільки міг гірше. Не будете ж ви мене бити за слухняність.
— Я казав кеппір, а не zennip, — сердито зарепетував Ян де Цуурсмуль.
— Baes, ви казали zennip, а не kennip, — стояв на своєму Уленшпігель.
Вони ще довго сперечались. Уленшпігель говорив лагідно, Ян де Цуурсмуль репетував, наче його різали, заплутавшись в усіх цих zennip, kennip, kemp, zemp, zemp, kemp, zemp, наче муха в патоці.
А гості реготали, як чорти на бенкеті, коли вони зберуться поласувати котлетами з домініканців[77] або нирками з інквізиторів. Проте Уленшпігель мусив покинути службу в Яна де Цуурсмуля.
48
Неле все журилась і за себе, і за свою божевільну матір.
А Уленшпігель найнявся до одного кравця, який сказав йому:
— Коли ти шиєш, то ший щільно, щоб нічого не було видно.
Уленшпігель заліз у бочку і почав шити.
— Хіба я тобі це казав? — закричав кравець.
— Тут же щільно в бочці, і нічого не видно, — мовив Уленшпігель.
— Ану вилазь, сідай за стіл, — крикнув кравець, — і ший мені дрібно, як маком сій, а потім зробиш вовка.
"Вовком" у тій місцевості звали коротку селянську куртку. Уленшпігель взяв сукно, порізав його на куски і зшив якесь опудало, трохи схоже на вовка. Кравець, побачивши це, закричав:
— Що ти зробив, дідько б тебе взяв?
— Вовка, — відповів Уленшпігель.
— Капосна тварюко, — репетував кравець, — я тобі справді казав про вовка, та хіба ж ти не знаєш, що вовком у нас зветься селянська куртка!
Трохи згодом він сказав йому:
— Хлопче, поки не ліг спати, прикинь рукави до цієї куртки.
Уленшпігель повісив куртку на гвіздок і почав кидати до неї рукави.
На шум з'явився кравець:
— Негіднику, — крикнув він, — ти вже вигадав тут мені якусь нову капость?
— Хіба ж це капость? — мовив Уленшпігель. — Оце ж бачите, рукави, я їх цілу ніч кидаю до куртки, а вони не хочуть держатися.
— Звичайно, не будуть, — відповів кравець, — а ось я тебе викину зараз на вулицю, то побачимо, чи довго там вдержишся.
49
Часом, коли Катліну доглядали добрі сусіди, Неле ходила далеко, далеко, до самого Антверпена[78]. Йшла понад річкою Шельдою[79] або куди інде і все шукала-виглядала на барках, на курних шляхах, чи не побачить де Уленшпігеля.
А він опинився в Гамбурзі на ярмарку, де було багато купців, і серед них він здибав двох старих євреїв — одного лихваря, а другого гендляра.
Уленшпігелеві також заманулося торгувати. Він побачив на дорозі кінські кізяки, забрав їх додому, а домівка його тоді була в фортечному рові. Тут він їх висушив, потім купив червоного й зеленого шовку і наробив з нього мішечків, понасипав туди кізяків, позав'язував гарненько стрічечками, наче в них був мускус.