Тут почувся якийсь голос, що заспівав:
З гною — паросток квітучий,
Сім — добро і лихо разом.
Дурень вчитель — мудрий учень.
Звідки візьме тля-пролаза
Попіл і вугілля разом?
І вогники відповіли:
— Ми вогонь, ми помста за всі сльози, народне горе, помста панам, що полювали у своїх маєтках на людей, як на дичину, помста за безглузді війни, за кров, пролиту у в'язницях, за спалених чоловіків, за жінок і дівчат, живцем закопаних у землю, помста за кайдани й кров. Ми — вогонь, ми — душі загиблих.
При цих словах Семеро перетворились на дерев'яні статуї, зовсім не змінивши свого вигляду.
І пролунав чийсь голос:
— Уленшпігелю, спали це дерево.
Уленшпігель, звертаючись до вогників, сказав:
— Ви — вогні, робіть своє діло.
І вогники юрбою оточили Сімох, які загорілись і спопеліли.
І потекла кривава річка.
А з попелу вийшло сім інших постатей. Перша сказала:
— Моє ім'я було Пиха, а тепер я буду Гордість благородна.
Потім заговорили інші, і Уленшпігель і Неле побачили Скнарість, що перетворилася в Ощадність, Гнів — у Жвавість, Ненажерливість — в Апетит, Заздрість — у Змагання, Лінивство — у Мрію поетів і мудреців, а Хтивість верхи на козі обернулася в прекрасну жінку, ім'я якої було Кохання.
І вогники закружляли навколо них у веселому танці.
Тоді Уленшпігель і Неле почули тисячі голосів не видимих їм чоловіків і жінок, насмішкуватих і дзвінких, як дзвіночки:
Коли на землю і на води
Прийдуть владарювати Сім,
Піднімуть голову народи
І добре буде жити всім.
І Уленшпігель сказав:
— Духи глузують з нас.
І якась могутня рука схопила Неле і жбурнула її в простір. І духи заспівали:
Як тільки Північ
Обгорне Захід —
Все лихо згине.
Шукай Пояс.
— Горе мені, — сказав Уленшпігель, — Північ, Захід, Пояс. Темне ваше пророцтво, панове духи.
А духи знову глузливо заспівали:
Північ — це Нідерланди,
Бельгія — Захід,
Пояс — то їхній союз.
Пояс — то їхня дружба.
— А ви зовсім не такі дурні, панове духи, — мовив Уленшпігель.
І духи знову заспівали глузливо:
Тож знайте, бідолахи: як з'єднає
Пояс Бельгію і Нідерланди —
Це й буде Пояс дружби
І прекрасного союзу.
Met raedt
En daedt;
Met doodt
En bloodt.
Спільна рада
І до смерті,
І до крові —
Так і було б воно,
Якби не Шельда,
Еге ж, бідолахи, якби не Шельда.
— Горе нам, — зітхнув Уленшпігель, — так і мордуйся ціле життя: людина плаче, а доля скаче.
І до смерті,
І до крові.
Якби не Шельда, —
знову проспівали глузливо духи.
Але тут могутня рука схопила Уленшпігеля і жбурнула його в простір.
10
Впавши, Неле протерла очі, але нічого не побачила, крім сонця, що сходило в золотавому тумані, трави, позолоченої його промінням, і жовтуватого від сонячного світла чаїного пір'я. Чайки ще спали, але незабаром прокинулись.
Неле, побачивши, що вона гола, поквапливо одяглася. Потім вкрила Уленшпігеля, що був також голий, і, думаючи, що він спить, почала будити його. Але він і не ворухнувся і лежав як мертвий. Жах охопив її.
— Невже я отруїла мого коханого чарівною мастю? — вигукнула вона. — Тоді краще мені вмерти! Ах, Тілю, прокинься! Він холодний, як мармур!
Уленшпігель не прокидався. Минула ніч, день і ще одна ніч. Прибита важким горем, сиділа Неле біля коханого свого Уленшпігеля.
Вранці Неле почула дзеленькання дзвіночка і побачила селянина, що йшов з лопатою попереду, а за ним зі свічками в руках ішли бургомістр, двоє старшин, священик із села Ставеніссе і паламар, що тримав над ним парасоля.
Вони йшли соборувати й причащати достославного Якобсена, що зі страху став гезом, а коли небезпека минула, вернувся вмирати в лоно святої католицької церкви.
Вони підійшли до Неле, що гірко плакала, і побачили тіло Уленшпігеля, простягнуте на землі і вкрите одежею, Неле стояла на колінах.
— Дівчино, — звернувся до неї бургомістр, — що ти робиш коло цього мертвого?
Не сміючи підвести очей, вона відповіла:
— Я молюся за свого коханого Уленшпігеля, що впав тут, наче громом прибитий. Тепер я сама-самісінька на світі, і краще мені вмерти.
Тоді священик, мало не захлинувшись від радості, вигукнув:
— Гез Уленшпігель помер! Слава тобі, Господи! Хлопче, копай швидше могилу. Тільки зніми цю одіж з нього перше, ніж спустимо в яму.
— Ні, — сказала Неле, встаючи, — не знімайте одежі, йому буде холодно в землі.
— Копай яму, — сказав священик до селянина, що ніс лопату.
— Ну, хай буде так, — сказала Неле, заливаючись слізьми, — тут немає хробачні в землі, тут самий пісок і вапно, і він залишиться цілий і гарний, мій коханий.
І, мов несамовита, вона припала з риданнями до Уленшпігеля, цілуючи його й обмиваючи слізьми.
Бургомістр, старшини й селянин пройнялися жалем до неї, але священик раз у раз радісно вигукував:
— Великий гез помер! Слава тобі, Господи!
Селянин викопав яму, поклав туди Уленшпігеля і засипав його піском.
Священик прочитав над могилою заупокійну молитву. Всі поставали на коліна.
Раптом пісок заворушився, і з могили, чхаючи й струшуючи пісок з голови, виліз Уленшпігель і схопив священика за горло.
— Інквізиторе! — крикнув він. — Ти хотів мене живцем поховати, коли я спав? Де Неле? Ти і її закопав? Хто ти?
Священик закричав:
— Великий гез воскрес! Господи Боже, рятуй мою душу!
І дременув, як олень від собак.
Неле підійшла до Уленшпігеля.
— Поцілуй мене, моя кохана, — сказав він.
І озирнувся навколо. Селянин і паламар побігли за священиком, кинувши лопату, свічки, парасольку, щоб легше було тікати. Бургомістр і старшини, затуливши від страху вуха, ойкали на траві.
Уленшпігель підійшов до них, поторгав їх і сказав:
— Хіба можна поховати Уленшпігеля — дух і Неле — серце матері нашої Фландрії? Фландрія також може заснути, але вмерти — ніколи! Ходімо, Неле!
І Уленшпігель пішов з нею, співаючи свою десяту пісню, але ніхто не знає, коли він проспівав останню.
Примітки
Де Костер надрукував у Репсовому "Уленшпігелі" оповідання, написані архаїчною французькою мовою (ще більше архаїчною, ніж його майбутня епопея). Пізніше він їх видав під назвою "Фламандські легенди" і "Брабантські оповідки".
2
Espiegle — шибеник, слово, що етимологічно походить від Ulenspiegel.
3
Дорогою він набирав сили (латин.).
4
І людина готова (латин.).