В Дуе[248] городяни, правда, не повісили in effigie[249] ректора університету, що також тяг руку за іспанцями, але на кораблях гезів можна було бачити повішені опудала, на грудях у яких були почеплені списки ченців, абатів, прелатів і тисячі восьмисот багатих жінок і дівчат-бегінок з Малійського монастиря, що на їхні пожертви кати батьківщини об'їдалися, пишно одягались, розкошували.
На цих опудалах, як на ганебних стовпах, можна було прочитати імена зрадників: коменданта фортеці Філіппвіль, маркіза д'Арро, що розтринькав бойові та харчові припаси лише для того, щоб, посилаючись на їх брак, здати місто ворогові; ім'я Бельвера, що здав Лімбург, хоч місто могло триматися ще сім місяців; імена голови вищої ради Фландрії, голів Брюггського й Малійського магістратів, що хотіли віддати свої міста донові Хуану; імена членів Гельдернської рахункової палати, яку закрили за зраду; імена членів Брабантської ради, урядовців герцогської канцелярії, таємної і фінансової ради; імена намісника і бургомістра міста Менен, а також і тих лиходіїв, що пропустили дві тисячі французів, які йшли грабувати сусіднє графство Артуа.
— Біда нам, — говорили між собою городяни, — герцог Анжуйський засів тепер у нашому краю, хоче стати королем. Чи бачили ви, як він входив у Монс? Товстозадий курдупель, носатий, жовтопикий, криворотий. Цей вельможний принц має нахил до неприродного кохання, за що й прозвали його, щоб з'єднати в його титулі жіночу стать з чоловічою, — "її високість герцог Анжуйський".
Уленшпігель замислився. А потім заспівав:
Світить сонце в блакитному небі;
Жалобою вкрийте знамена
Й руків'я гострих шпаг,
Коштовності всі сховайте,
Дзеркала до стін оберніть,
Бо я співатиму про Смерть,
Про зрадників буде мій спів[250].
Вони п'ятою наступили
На груди й горло гордим країнам:
Фландрії, Брабанту, Геннегау,
Антверпену, Артуа, Люксембургу.
Запроданці — дворяни й попи,
Приваблює їх нагорода.
Про зрадників я заспіваю.
Всюди країну грабує ворог:
Іспанці вже в Антверпен вдерлись,
Офіцери, попи і прелати
Гордо гуляють по місту,
Вбрані в шовки, оксамити.
В них пики від трунків лисніють,
Виявляють їхню ганьбу і безчестя.
Вже підносить голову знов
З тріумфом інквізиція хижа,
Й тоді новітні Тітельмани
Хапатимуть глухонімих
За єресі.
Про зрадників буде мій спів.
Ви підписали "Компроміс",
Мерзенні боягузи.
Прокляття вашим іменам!
З ким ви в часи війни?
Ви тягнетесь услід за іспанцем,
Мов круки за падлом.
Гриміть, барабани жалоби!
Країно бельгійська! Прийдешність
Тебе засудить: зі зброєю в руках
Ти віддалась на грабунок.
Майбутнє, ти не квапся,
Бо глянь: зрадники заповзялися.
Було їх двадцять — тисяча тепер.
Вони пости важливі захопили
Й посади меншим роздають.
Вони вже втямили як слід:
Щоб підірвати опір, сіють
Між нами лінощі й незгоду —
Одвічні гасла зради.
Крепом дзеркала вкривайте
І руків'я гострих шпаг.
Про зрадників буде мій спів.
Злочинцями вони оголосили
"Незадоволених", іспанців;
Не дозволяють помагати
Ні хлібом, ні притулком,
Ні порохом, ані свинцем.
Коли ж їх схоплять, щоб повісить, —
Атож, щоб повісить, —
Одразу їх звільняють.
"Повстань!" — волає вам Брюссель.
"Повстань!" — волає Гент
І весь народ бельгійський.
О бідні люди, хочуть вас
Розчавити король
І папа, що вже лаштує
На Фландрію похід хрестовий,
Вони, запроданці, вже йдуть
На запах крові,
Їх цілі зграї, псів,
Гієн і зміїв.
Їм тільки б жерти, тільки б пити.
Нещасна земле батьківська, тобі
Судилися руїна й смерть.
О, то не дон Хуан
Сприяв Фарнезе[251],
Улюбленцеві папи,
А ті, кого обдарувала
Ти почестями й багатством
І хто був пастирем твоїх
Дружин, дочок, дітей.
Тебе на землю повалили,
І вже іспанець приставляє
Тобі до горла гострий ніж;
Вони глумляться над тобою,
Святкуючи в Брюсселі
Оранського приїзд.
Коли блищали над каналом
Вогні всілякі і дива,
Щоб підживити їхню радість,
І тріумфальні кораблі,
І видива пливли, —
О Бельгіє, то просто грали
Історію про Йосифа, котрого
Брати у рабство продали.
3
Побачивши, що його не зупиняють і дають базікати скільки хоч, чернець почав ще більше кирпу гнути на кораблі. А матроси й солдати, щоб дужче роздратувати його, лаяли Божу Матір, святих і глузували з католицьких обрядів.
Тоді він аж шаленів від люті і вивергав на них тисячі прокльонів.
— Авжеж! — галасував він. — Я потрапив у справжнісінький вертеп гезів! Авжеж, ось де гадюче кублище проклятих ворогів вітчизни! Авжеж! А ще кажуть, що інквізитор, святий муж, багато їх спалив! Ні! Ще досить цієї поганої хробачні. Атож! На цих славних, чудових кораблях його величності короля, раніше таких чистих, кишить тепер гезівська погань, еге ж, смердюча гезівська хробачня. Еге ж, це справжня хробачня, брудна, смердюча хробачня, як ось капітан-співун, кухар з його паскудним черевом і всі ви з вашим мерзотним півмісяцем. Коли король почне чистити свої кораблі за допомогою артилерії, то пороху й набоїв потрібно буде, мабуть, не менше як на сто тисяч флоринів, щоб вичистити всю оцю брудну, погану, смердючу заразу. Еге ж, ви всі народжені у ліжкові Люциферової жінки, засудженої на життя з сатаною в червивих стінах, під червивими покривалами, на червивих матрацах. Так, так, це від їхнього гидкого злягання і вийшли на цей світ гези. Так, і я плюю на вас!
Вислухавши цю промову, гези нарешті сказали:
— І чого це ми панькаємося з цим паскудником, що тільки й знає лаяти нас? Гайда повісимо його зараз!
І вони жваво взялися до діла.
Чернець, побачивши, що непереливки, бо мотузку принесли, драбину приставили до щогли і йому в'яжуть руки, почав лементувати й благати:
— Змилуйтеся, панове гези, це демон гніву заговорив у мені, а не я сам, ваш смиренний бранець, бідолашний чернець, що має тільки одну шию. Зласкавтеся, панове, будьте милосердні. Заткніть мені рота, якщо ласка ваша, навіть ганчіркою, хоч це й несмачна страва, тільки не вішайте мене!
А вони, не слухаючи його й не зважаючи на його шалений опір, потягли до драбини. Тоді він заверещав так дико, що Ламме затурбувався і сказав до Уленшпігеля, який сидів біля нього в кухні і перев'язував йому рану:
— Сину мій, сину, вони потягли свиню з хліва й хочуть її зарізати. О злодюги, якби ж то я міг устати!